Улітературі кожного народу є поети, імена яких оповиті невмирущою любов’ю і славою. таким поетом для нас, українців, був і залишається тарас григорович шевченко. дійсно, творчість шевченка — найвище досягнення нової української літератури. його прекрасні твори набули великого світового значення. а теми для них він брав із життя народу. читаєш твори тараса григоровича, й ніби сама україна постає перед очима. то вона «безталаннавдова», то «оновленаземля», де «врага не буде, супостата». та якою б не поставала україна зі сторінок шевченкових творів, завжди вона — найулюбленіша, і заради неї, заради її щастя поет готовий принести в жертву себе і своє життя. тарас шевченко був справжнім патріотом україни. твори його були присвячені землякам, боротьбі за їх визволення й щастя. життєвий і творчий шлях славетного поета — яскравий приклад нерозривної єдності батьківщини і її дітей. значення творчості шевченка в історії української літератури — величезне. літературна творчість тараса григоровича була багатогранною: прекрасний лірик, поет-громадянин, талановитий прозаїк, цікавий драматург. він став учителем цілої плеяди видатних українських поетів і письменників. його шляхом пішли марко вовчок, іван нечуй-левицький, іван франко, панас мирний, леся українка тощо.
"як же його жити, та хіба ми крадемо? ми своє одбирає пан — наробив нами, жид — надурив з а нам хіба з голоду пропадати? серед шляху "
— ви казали, бабусю, що бог нас хлібом годує?
— він, дитино, — він нас годує
— а чого ж мама хліб заробляє, — ось досі з роботи нема. — каже, якби не робила, то нічого б було і ї
объяснение:
є такі люди, що найважчу тугу виливають сміхами, жартами. про них завжди кажуть, що вони ніколи горя не знають; зовуть їх за те щасливими.
доброго, кажуть, дожидати треба, а лихе -- само прийде.
злодійкувате життя не по душі самому запеклому злодієві. і в такого іноді бувають часи, що оступлять його добрі думки, мучать його, чоловіча совість не замирає в самій запеклій душі.
дівчата — не розсада, щоб їх ховати геть од світу. дівчатам треба світу — багато світу. треба, щоб і їх побачили; треба, щоб і вони бачили. треба, щоб було чим згадати молодий дівоцький вік!
ответ:
"як же його жити, та хіба ми крадемо? ми своє одбирає пан — наробив нами, жид — надурив з а нам хіба з голоду пропадати? серед шляху "
— ви казали, бабусю, що бог нас хлібом годує?
— він, дитино, — він нас годує
— а чого ж мама хліб заробляє, — ось досі з роботи нема. — каже, якби не робила, то нічого б було і ї
объяснение:
є такі люди, що найважчу тугу виливають сміхами, жартами. про них завжди кажуть, що вони ніколи горя не знають; зовуть їх за те щасливими.
доброго, кажуть, дожидати треба, а лихе -- само прийде.
злодійкувате життя не по душі самому запеклому злодієві. і в такого іноді бувають часи, що оступлять його добрі думки, мучать його, чоловіча совість не замирає в самій запеклій душі.
дівчата — не розсада, щоб їх ховати геть од світу. дівчатам треба світу — багато світу. треба, щоб і їх побачили; треба, щоб і вони бачили. треба, щоб було чим згадати молодий дівоцький вік!