Іван Вишенський — син свого часу, коли пануючою ідеологією була релігія. Полеміст і шукав у ній порятунку. Він вірив, що, вимоливши прощення у Бога, поліпшить народну долю, уважав, що власний приклад аскетичного життя спонукає сильних світу жити праведно і по совісті. Для себе бачив шлях порятунку — покинути польсько-литовську державу і йти в пустелю. Великому Каменяреві належать такі слова: "Іван Вишенський може ще і нашому поколінню служити прикладом твердості, стійкості характеру, прямоти та ясності у висловах своїх поглядів і згідності між переконаннями та цілим життям".
Хлопчик надзвичайно тонко відчуває красу природи, вірить у різноманітні дива, що відбуваються навколо. А ще він любить лебедів, що пролітають над їхньою хатою. «Вони летять нижче розпатланих, обвислих хмар і струшують на землю бентежні звуки далеких дзвонів». Дід розповідав Михайликові, що лебеді приносять весну, і хлопцеві дуже хотілося, щоб лебеді залишалися у них назавжди. Але слід сказати якесь таємниче слово, щоб вони послухали, та хлопчина ще його не знає. Михайлика дивує малесенький підсніжник, що пробивається крізь снігову ковдру, теплий літній дощ, гриби у лісі, він жаліє лісових мешканців.Михайлика зачаровують плугатарі, які творять диво зростання хліба. Величезним щастям було для нього доторкнутися до плуга, провести свою першу борозну, тому що тільки тоді по-справжньому розумієш смак хліба.А ще герой має хист до науки, любить читати. Книга для нього теж диво, яке відкриває нове і невідоме.Михайлик любить мріяти про дивовижних лебедів, за до яких він зростає.Читаєш твір — і тепло, радісно стає на душі від того, що живуть на землі такі люди, як Михайлик. Розумієш, що він не зможе вирости злим і жорстоким. Якби більше було таких людей, то життя наше справді перетворилося б на казку.
