Цього року весна запізнилася. Уже так хотілося тепла, а сонячні промінці, хоч і виглядали з-за хмарок, та все ж не поспішали дарувати свої лагідні обійми. Лежав сніг. У березні ще були морози. Того ранку я йшов до школи повз озеро, вкрите кригою. Вітер проймав наскрізь, аж зводило зуби. У школі хлопці повідомили, що біля озера сіла велика зграя лелек, які повернулися з вирію. Всі зраділи і вирішили, що після уроків побіжимо туди. І ось, лиш пролунав дзвоник з останнього уроку, ціла юрба дітлахів зібралася біля школи. Ми наввипередки бігли до озера. Кожен намагався бігти швидше, щоб першим побачити птахів, які обов’язково повинні принести весну. Прибігши, побачили знесилених птахів, що топталися на березі, сподіваючись знайти хоч якусь їжу.
Минали дні. Птахам нічого було їсти, і вони почали гинути. Тоді мешканці села вирішили до нещасним. Люди підгодовували їх, приносячи на берег їжу. І дорослі, й малі несли все, що могли їсти лелеки. Хто зерно, хто хліб... Більшість чорногузів наші односельці врятували.
Птахи, відпочивши, полетіли до своїх домівок, на старі гнізда.
Ø Визначити структуру тексту. На які частини можна його поділити? Який сюжет цього тексту?
ІV. Опрацювання пам’ятки до складання твору-оповідання
Нещодавно я познайомився з творчістю Володимира Симоненка і переконався, що його поезія не залишить жодного з нас байдужим. Автор ставить перед нами питання про те, якою є справжня людина. На мій погляд, людина – це жива істота, що володіє даром мислення і зрозумілою для інших мовою, має здатність створювати та втілювати свої інтелектуальні та моральні якості.
Пристрасним закликом до пробудження внутрішніх можливостей кожного є поезія Симоненка «Ти знаєш, що ти людина?». На перший погляд таке запитання видається дивним для людини, особливо якщо пригадати, що за часів Радянського Союзу виділятися з натовпу було не прийнятним. Одразу ж стає зрозумілим обурення автора тими, хто добровільно зливається в сіру масу більшості.
Справжня людина – це талант. Але, як усім відомо, ідеальних людей не буває, тому талант у кожного свій. І той живе в доброті та щасті, хто може свої здібності уміло, гармонійно розвинути та спрямувати у правильне русло.
Яскравим прикладом щодо цього є поезія Симоненка «Гей, нові Колумби й Магелани». Та все ж мені здається, що найголовніше, чим відрізняється людина від інших істот, є її душа – внутрішній світ. Бо тільки людина здатна кохати, ненавидіти, дружити, радіти, відчувати гордість, душевний біль.
Поки людина є особистістю, доти й існує її усвідомлення своєї ваги в суспільстві, а також її повага до себе. Отже, чисте сумління, шляхетна поведінка, почуття власної гідності – ось те, що робить людину людиною.
Пізня весна
Цього року весна запізнилася. Уже так хотілося тепла, а сонячні промінці, хоч і виглядали з-за хмарок, та все ж не поспішали дарувати свої лагідні обійми. Лежав сніг. У березні ще були морози. Того ранку я йшов до школи повз озеро, вкрите кригою. Вітер проймав наскрізь, аж зводило зуби. У школі хлопці повідомили, що біля озера сіла велика зграя лелек, які повернулися з вирію. Всі зраділи і вирішили, що після уроків побіжимо туди. І ось, лиш пролунав дзвоник з останнього уроку, ціла юрба дітлахів зібралася біля школи. Ми наввипередки бігли до озера. Кожен намагався бігти швидше, щоб першим побачити птахів, які обов’язково повинні принести весну. Прибігши, побачили знесилених птахів, що топталися на березі, сподіваючись знайти хоч якусь їжу.
Минали дні. Птахам нічого було їсти, і вони почали гинути. Тоді мешканці села вирішили до нещасним. Люди підгодовували їх, приносячи на берег їжу. І дорослі, й малі несли все, що могли їсти лелеки. Хто зерно, хто хліб... Більшість чорногузів наші односельці врятували.
Птахи, відпочивши, полетіли до своїх домівок, на старі гнізда.
Ø Визначити структуру тексту. На які частини можна його поділити? Який сюжет цього тексту?
ІV. Опрацювання пам’ятки до складання твору-оповідання
План:
1. Березневі морози.
2. Повернення з вирію лелек.
3. Пташиний голод.
4. Порятунок чорногузів.
5. Повернення птахів до своїх домівок.
Нещодавно я познайомився з творчістю Володимира Симоненка і переконався, що його поезія не залишить жодного з нас байдужим. Автор ставить перед нами питання про те, якою є справжня людина. На мій погляд, людина – це жива істота, що володіє даром мислення і зрозумілою для інших мовою, має здатність створювати та втілювати свої інтелектуальні та моральні якості.
Пристрасним закликом до пробудження внутрішніх можливостей кожного є поезія Симоненка «Ти знаєш, що ти людина?». На перший погляд таке запитання видається дивним для людини, особливо якщо пригадати, що за часів Радянського Союзу виділятися з натовпу було не прийнятним. Одразу ж стає зрозумілим обурення автора тими, хто добровільно зливається в сіру масу більшості.
Справжня людина – це талант. Але, як усім відомо, ідеальних людей не буває, тому талант у кожного свій. І той живе в доброті та щасті, хто може свої здібності уміло, гармонійно розвинути та спрямувати у правильне русло.
Яскравим прикладом щодо цього є поезія Симоненка «Гей, нові Колумби й Магелани». Та все ж мені здається, що найголовніше, чим відрізняється людина від інших істот, є її душа – внутрішній світ. Бо тільки людина здатна кохати, ненавидіти, дружити, радіти, відчувати гордість, душевний біль.
Поки людина є особистістю, доти й існує її усвідомлення своєї ваги в суспільстві, а також її повага до себе. Отже, чисте сумління, шляхетна поведінка, почуття власної гідності – ось те, що робить людину людиною.