Казка-повість "Місце для дракона" переносить нас у Галичину часів середньовіччя. Правив у Люботині князь, його називали князем люботинським. "Князь люботинський куняв у кріслі, заколисаний дзижчанням мух, у сни занурений, наче у мутну, теплу воду, і снилися йому війни, переможні походи, руїни здобутих фортець, довгі вервечки полонених. Були це особливі сни, бо з’являлися вони лише в полудень, а вночі ніколи…". Князь "оголосив по всьому князівству наказ, щоб ані одна душа не важилася в полудень потривожити його супокій".
В давнину князь робив багато подвигів, а зараз став старим, лінивим, нездатним до боїв, як і усі його підопічні. Ніхто не хотів воювати, тому війна могла князю лише снитися. А цілковита полуднева тиша в королівстві призвела лише до ліні та нудьги, яка абсолютно не могла спонукати жителів Люботина до пробудження відваги, мужності та прагнення бути лицарем. Здавалося, всі люботинці тільки для того й живуть, щоб виспатись, і якщо не закинули вони ще своїх ремесел та господарок, то тільки тому, що, не забезпечивши здорової їжі, не мали вони й здорового сну".
Князь мав доньку Настасію, яку потрібно було вже видавати заміж, але за древнім звичаєм її руку отримає лише лицар, та ще й той, котрий зробить якийсь великий подвиг. Князь наказав зібрати армію, щоб піти на війну, але в Люботині не стало війська. "Раніше князь утримував невелике військо, та, оскільки не було війн і воно влітало йому в дзвінкий гріш, розпустив його". Князь думав, що зробити, щоб знайти нареченого для Настасії, тоді воєвода, пан Антось, підказав новину, що на березі річки Бистриці бачили дракона.
Неспроста І. Франко висловився так про І. Нечуя-Левицького, адже те око око обхапує не маси, не загальні контури, а одиниці із незрівнянною бистротою і точністю, вміє підхопити відразу їх характерні риси і передати їх із тою випуклістю і свіжістю красок, у якій бачить їх само. І. Нечуй-Левицький був артистом, творцем живих типів і більше нічим. У "Кайдашевій сім'ї" він малює яскраву картину розпаду українського патріархалізму під впливом індивідуалістичних змагань кожного її члена. У "Бурлачці" малює шматочок страшного процесу тої пролетаризації та того фабричного ладу і кінчить таки поворотом живої людини до селянського побуту. Його творчість стоїть велична, чиста, ясна, осяянна блискучим сонцем України, огріта теплом щирого, чутливого серця. Іван Франко уявляв собі їх автора сильним, огрядним мужчиною, повним життєвої сили й енергії. Тим часом він побачив невеличкого, сухорлявого, слабосилого чоловіка, що говорив теплим і щирим, але слабеньким голосом, завсіди жалувався на якусь жолудкову слабість, ходив помаленьку дрібними кроками і взагалі робив враження пташини, вродженої в клітці і привиклої жити в клітці. І коли очі Нечуя-Левицького спочили на якійсь улюбленій, по-мистецьки виконаній квітці, він не міг здержати себе, щоб не промовити або не вишептати з насолодою: – А, шик! Тому й постають безсмертні твори "Баба Параска й Палажка", се всі фігури в "Кайдашевій сім'ї", се міщанин Лемішка в "Хмарах" та інша галерея типів. Вони живуть ось і все. Образи Нечуя-Левицького взяті з життя, такими, якими вони були насправді. Мова твору письменника - буденна мова українського простолюддя, nрocтa, без сліду афектації, але проте багата, колоритна і повна тої природної грації, якою вона визначається в устах людей з багатим життєвим змістом.
Казка-повість "Місце для дракона" переносить нас у Галичину часів середньовіччя. Правив у Люботині князь, його називали князем люботинським. "Князь люботинський куняв у кріслі, заколисаний дзижчанням мух, у сни занурений, наче у мутну, теплу воду, і снилися йому війни, переможні походи, руїни здобутих фортець, довгі вервечки полонених. Були це особливі сни, бо з’являлися вони лише в полудень, а вночі ніколи…". Князь "оголосив по всьому князівству наказ, щоб ані одна душа не важилася в полудень потривожити його супокій".
В давнину князь робив багато подвигів, а зараз став старим, лінивим, нездатним до боїв, як і усі його підопічні. Ніхто не хотів воювати, тому війна могла князю лише снитися. А цілковита полуднева тиша в королівстві призвела лише до ліні та нудьги, яка абсолютно не могла спонукати жителів Люботина до пробудження відваги, мужності та прагнення бути лицарем. Здавалося, всі люботинці тільки для того й живуть, щоб виспатись, і якщо не закинули вони ще своїх ремесел та господарок, то тільки тому, що, не забезпечивши здорової їжі, не мали вони й здорового сну".
Князь мав доньку Настасію, яку потрібно було вже видавати заміж, але за древнім звичаєм її руку отримає лише лицар, та ще й той, котрий зробить якийсь великий подвиг. Князь наказав зібрати армію, щоб піти на війну, але в Люботині не стало війська. "Раніше князь утримував невелике військо, та, оскільки не було війн і воно влітало йому в дзвінкий гріш, розпустив його". Князь думав, що зробити, щоб знайти нареченого для Настасії, тоді воєвода, пан Антось, підказав новину, що на березі річки Бистриці бачили дракона.