Якби не було прикро, але кохання не завжди може зробити людину щасливою. Особливо, коли на це впливають деякі погані фактори та перешкоди.
цей приклад привів нам Михайло Коцюбинський в повісті "Тіні забутих предків", а саме на прикладі Івана Палійчука та Марічки Гутенюк. Де молода пара на змогла бути разом та не "мала права на щастя". Потім Іван Палійчук одружується на Палагні, яку зовсім не любить. А потім дізнається, що Палагна йому зраджує. Через деякий час, він дізнається, що Марічка померла. Ця новина взагалі вбила його душу. Потім він побачив свою кохану в образі мавки та пішов за нею та впав з моста, та загинув, думаючи про свою любов.
Також з цієї теми не відставала й Ольга Кобилянська. "Меланхолійний вальс". В цій новелі вперше була піднята тема про незалежних жінок. На прикладі Софії Дорошенко, у якої мистецтво стає засобом саморозкриття, віддушиною для духовних сил героїні, яка зазнала приниження у житті (через нещасливе кохання).
Отже, кохання не завжди може приности щастя та окриляти людину, доводити її "до метеликів у животі". Кохання в житті не дорівнює щасливим кінцем двох закоханих з казки.
Оповідання починається зі вступу, в якому показані умови життя і боротьби кріпаків у XIX ст. Після втечі від пана герої намагаються переправитися через Дунай у Туреччину в пошуках кращого, вільного життя. Тут і починаються їхні пригоди. Навіть переодягання Соломії в чоловічий одяг теж є елементом пригодницького твору. Протягом усього тексту читач відчуває напруження, очікуючи небезпеки. Автору вдалося створити гостросюжетний, цікавий пригодницький твір.
Соломія, Остап і такі ж, як вони, покидають рідну землю, виявляючи цим протест проти рабства, виступаючи проти неволі. Автор на цих образах розкриває і тему вічного кохання. Соломія — жінка смілива, мужня — кидає чоловіка-нелюба і наздоганяє Остапа-втікача. Протягом твору розгортається трагедія двох люблячих людей, які не боялися смерті, тікали туди, де хоч дорогою ціною можна здобути бажану волю, а ні — то полягти кістками на вічний спочинок...
Та доля вирішила по-іншому. Соломія гине у водах Дунаю, а Остапа повертають до пана. З того часу «чимало води утекло в Дунаї... Сивий дід гріє свою бороду біля вогню і слухає розмову вітру». А на спині в нього написано «його життєпис»: «Оце ззаду пам'ятка від пана, а спереду, між ребрами, маю дарунок від москаля... Кругом латаний...з тим і до Бога піду... Дорого заплатив я за волю, гірку ціну дав... Половина мене лежить на дні Дунаю, а друга чекає й не дочекається, коли злучиться з нею...»
Письменник романтизує своїх героїв, романтизує всі пригоди, які відбуваються з ними. Однак змальовує їх реалістично, детально передаючи їхній душевний стан. Саме це робить твір ще й психологічним.
Якби не було прикро, але кохання не завжди може зробити людину щасливою. Особливо, коли на це впливають деякі погані фактори та перешкоди.
цей приклад привів нам Михайло Коцюбинський в повісті "Тіні забутих предків", а саме на прикладі Івана Палійчука та Марічки Гутенюк. Де молода пара на змогла бути разом та не "мала права на щастя". Потім Іван Палійчук одружується на Палагні, яку зовсім не любить. А потім дізнається, що Палагна йому зраджує. Через деякий час, він дізнається, що Марічка померла. Ця новина взагалі вбила його душу. Потім він побачив свою кохану в образі мавки та пішов за нею та впав з моста, та загинув, думаючи про свою любов.
Також з цієї теми не відставала й Ольга Кобилянська. "Меланхолійний вальс". В цій новелі вперше була піднята тема про незалежних жінок. На прикладі Софії Дорошенко, у якої мистецтво стає засобом саморозкриття, віддушиною для духовних сил героїні, яка зазнала приниження у житті (через нещасливе кохання).
Отже, кохання не завжди може приности щастя та окриляти людину, доводити її "до метеликів у животі". Кохання в житті не дорівнює щасливим кінцем двох закоханих з казки.
Оповідання починається зі вступу, в якому показані умови життя і боротьби кріпаків у XIX ст. Після втечі від пана герої намагаються переправитися через Дунай у Туреччину в пошуках кращого, вільного життя. Тут і починаються їхні пригоди. Навіть переодягання Соломії в чоловічий одяг теж є елементом пригодницького твору. Протягом усього тексту читач відчуває напруження, очікуючи небезпеки. Автору вдалося створити гостросюжетний, цікавий пригодницький твір.
Соломія, Остап і такі ж, як вони, покидають рідну землю, виявляючи цим протест проти рабства, виступаючи проти неволі. Автор на цих образах розкриває і тему вічного кохання. Соломія — жінка смілива, мужня — кидає чоловіка-нелюба і наздоганяє Остапа-втікача. Протягом твору розгортається трагедія двох люблячих людей, які не боялися смерті, тікали туди, де хоч дорогою ціною можна здобути бажану волю, а ні — то полягти кістками на вічний спочинок...
Та доля вирішила по-іншому. Соломія гине у водах Дунаю, а Остапа повертають до пана. З того часу «чимало води утекло в Дунаї... Сивий дід гріє свою бороду біля вогню і слухає розмову вітру». А на спині в нього написано «його життєпис»: «Оце ззаду пам'ятка від пана, а спереду, між ребрами, маю дарунок від москаля... Кругом латаний...з тим і до Бога піду... Дорого заплатив я за волю, гірку ціну дав... Половина мене лежить на дні Дунаю, а друга чекає й не дочекається, коли злучиться з нею...»
Письменник романтизує своїх героїв, романтизує всі пригоди, які відбуваються з ними. Однак змальовує їх реалістично, детально передаючи їхній душевний стан. Саме це робить твір ще й психологічним.