Объяснение:Минуло п'ять років. Кожен персонаж знайшов власну стежку в житті. Та куди б не занесла доля наших улюблених героїв, пам'ять про шалені пригоди в цирку завжди манила друзів, за сотні кілометрів об'єднувала їхні серця.
Одного разу вирішив Іван Сила на деякий час полишити свій дім, щоб разом з Мілкою податися до чудової столиці. Навіть не вірилося, що кілька років тому місто здавалося зовсім чужим та вражало величчю споруд. Нарешті потяг спинився на тому ж вокзалі. Сьогодні, як і колись, усі перехожі метушилися, кудись поспішали. Але тепер Іванові це не здалося дивним. Проте його увагу привернула метушня на площі. Річ у тім, що якийсь поліцейський упіймав чергового розбишаку. Він голосно намагався переконати малолітнього хлопчину, що крадіжка – це неприпустимо. Служник порядку продовжував:
- Послухай мене, синку, колись я також вважав, що поцупивши чужу річ можна легко підзаробити. Не чув за своїми ганебними вчинками жодної провини. Поверни власникові кишеньковий годинник. По вибачення і можеш іти своєю дорогою.
Голос, що звучав, здався Іванові дуже знайомим. Ще мить і погляд поліцейського упав на нашого силача. Іван Сила люб’язно усміхнувся. Запала тиша. Помалу люд почав розходитися, а поліцейський обняв силача. Мабуть, ви уже самі здогадалися, що це був Міха Голий.
Почалась довга душевна розмова. Друг розповів, що давно зав'язав з крадіжками. Звільнився з посади охоронця в цирку й став працювати поліцейським. Похвалився, що на новій роботі пристойна платня. У важкий час, коли намагався знайти самого себе, зустрів своє щастя. Незабаром вони одружаться. Здивований Іван намагався щось сказати. Та радісний товариш не замовкав і за на весілля.
Іван теж по друга після торжества завітати до нього в гості. Тільки тепер, Мілка, котра увесь час не втручалась у розмову, смиренно покивала головою. Поліцейський зауважив, що давно хотів після торжества відвідати дорогого приятеля, тому запропонував Піні, Пандорському, Фандіго й Ренаті приєднатися до подорожі. Іван був у захваті. А Мілка жартома пообіцяла, що приготує багато галушок, які на той час уже навчилась готувати. Усі засміялися і втрьох попрямували столичним парком, геть усіяним пахучим цвітом…
Роль поета і поезії в житті і суспільстві (за творчістю Лесі Українки)
Шкільний твір
Чи може суспільство жити без письменників, без поетів?
Раніше я над цим не задумувався, але, познайомившись із творчістю Лесі Українки, я зрозумів, що ні!
Без її слова, без слова геніальної поетеси, без слова найосвіченішої жінки свого часу, без слова такої сильної духом людини не могло жити людство, не міг жити український народ із його мріями і сподіваннями на краще.
Отже, роль поета і поезії в суспільстві величезна.
Леся Українка, яка почала свою творчість з ліричних творів, овіяних Ніжністю, смутком, романтикою, стала поетом —трибуном. Вона в своє слово вкладала стільки сили, стільки енергії, волі, духу, рішучості, шо це не кожному під силу.
Розділяючи долю свого народу, поетеса пише у вірші "Під час облоги міста":
Поет не боїться від ворога смерті,
Бо вільная пісня не може умерти...
Так, Леся Українка не боялася смерті, вона вміла любити і жити, її героїня вірша "Товаришці на спомин" сповнена (як і сама поетеса) беззавітної любові до батьківщини, до свого народу і жагучої ненависті до ворогів рідної землі:
Що ж тільки той ненависті не знає,
Хто цілий вік нікого не любив.
Любов до свого народу, до Вітчизни навчила Лесю Українку, як її героїню, ненавидіти ворогів, і вона звертається до свого слова як до зброї.
І без слова поетеса не може жити. Про це вона пише у вірші "Як я люблю оці години праці..." Безсонні ночі, народження думок втілюються в полум'яні, захоплюючі слова:
І любо так, і серце щастям б'ється,
Думки цвітуть, як золоті квітки.
Поетеса і дня не може жити без музи. А тогочасне суспільство не могло обійтись без поетеси, без її заклику, без її поезії, сповненої любові до батьківщини.
Леся Українка! Як багато містить у собі цей псевдонім. Україна, український народ — це такі вагомі слова для поетеси. І відданість їм вона сама доводила своїм життям і словом.
І тому й сьогодні "голос" Лесі Українки пробуджує в людей національну свідомість, гідність, віру в краще майбутнє.
І де ж сьогодні ті поети і письменники, яких би можна назвати "золоті поети України", без яких би суспільство не могло жити?
Объяснение:Минуло п'ять років. Кожен персонаж знайшов власну стежку в житті. Та куди б не занесла доля наших улюблених героїв, пам'ять про шалені пригоди в цирку завжди манила друзів, за сотні кілометрів об'єднувала їхні серця.
Одного разу вирішив Іван Сила на деякий час полишити свій дім, щоб разом з Мілкою податися до чудової столиці. Навіть не вірилося, що кілька років тому місто здавалося зовсім чужим та вражало величчю споруд. Нарешті потяг спинився на тому ж вокзалі. Сьогодні, як і колись, усі перехожі метушилися, кудись поспішали. Але тепер Іванові це не здалося дивним. Проте його увагу привернула метушня на площі. Річ у тім, що якийсь поліцейський упіймав чергового розбишаку. Він голосно намагався переконати малолітнього хлопчину, що крадіжка – це неприпустимо. Служник порядку продовжував:
- Послухай мене, синку, колись я також вважав, що поцупивши чужу річ можна легко підзаробити. Не чув за своїми ганебними вчинками жодної провини. Поверни власникові кишеньковий годинник. По вибачення і можеш іти своєю дорогою.
Голос, що звучав, здався Іванові дуже знайомим. Ще мить і погляд поліцейського упав на нашого силача. Іван Сила люб’язно усміхнувся. Запала тиша. Помалу люд почав розходитися, а поліцейський обняв силача. Мабуть, ви уже самі здогадалися, що це був Міха Голий.
Почалась довга душевна розмова. Друг розповів, що давно зав'язав з крадіжками. Звільнився з посади охоронця в цирку й став працювати поліцейським. Похвалився, що на новій роботі пристойна платня. У важкий час, коли намагався знайти самого себе, зустрів своє щастя. Незабаром вони одружаться. Здивований Іван намагався щось сказати. Та радісний товариш не замовкав і за на весілля.
Іван теж по друга після торжества завітати до нього в гості. Тільки тепер, Мілка, котра увесь час не втручалась у розмову, смиренно покивала головою. Поліцейський зауважив, що давно хотів після торжества відвідати дорогого приятеля, тому запропонував Піні, Пандорському, Фандіго й Ренаті приєднатися до подорожі. Іван був у захваті. А Мілка жартома пообіцяла, що приготує багато галушок, які на той час уже навчилась готувати. Усі засміялися і втрьох попрямували столичним парком, геть усіяним пахучим цвітом…
Роль поета і поезії в житті і суспільстві (за творчістю Лесі Українки)
Шкільний твір
Чи може суспільство жити без письменників, без поетів?
Раніше я над цим не задумувався, але, познайомившись із творчістю Лесі Українки, я зрозумів, що ні!
Без її слова, без слова геніальної поетеси, без слова найосвіченішої жінки свого часу, без слова такої сильної духом людини не могло жити людство, не міг жити український народ із його мріями і сподіваннями на краще.
Отже, роль поета і поезії в суспільстві величезна.
Леся Українка, яка почала свою творчість з ліричних творів, овіяних Ніжністю, смутком, романтикою, стала поетом —трибуном. Вона в своє слово вкладала стільки сили, стільки енергії, волі, духу, рішучості, шо це не кожному під силу.
Розділяючи долю свого народу, поетеса пише у вірші "Під час облоги міста":
Поет не боїться від ворога смерті,
Бо вільная пісня не може умерти...
Так, Леся Українка не боялася смерті, вона вміла любити і жити, її героїня вірша "Товаришці на спомин" сповнена (як і сама поетеса) беззавітної любові до батьківщини, до свого народу і жагучої ненависті до ворогів рідної землі:
Що ж тільки той ненависті не знає,
Хто цілий вік нікого не любив.
Любов до свого народу, до Вітчизни навчила Лесю Українку, як її героїню, ненавидіти ворогів, і вона звертається до свого слова як до зброї.
І без слова поетеса не може жити. Про це вона пише у вірші "Як я люблю оці години праці..." Безсонні ночі, народження думок втілюються в полум'яні, захоплюючі слова:
І любо так, і серце щастям б'ється,
Думки цвітуть, як золоті квітки.
Поетеса і дня не може жити без музи. А тогочасне суспільство не могло обійтись без поетеси, без її заклику, без її поезії, сповненої любові до батьківщини.
Леся Українка! Як багато містить у собі цей псевдонім. Україна, український народ — це такі вагомі слова для поетеси. І відданість їм вона сама доводила своїм життям і словом.
І тому й сьогодні "голос" Лесі Українки пробуджує в людей національну свідомість, гідність, віру в краще майбутнє.
І де ж сьогодні ті поети і письменники, яких би можна назвати "золоті поети України", без яких би суспільство не могло жити?
Объяснение: