Події відбуваються 1241 року. Боярин Тугар Вовк прибуває з донькою Мирославою у Тухольщину в Карпатах, де князь Данило подарував йому землі. Максим, син місцевого старійшини Захара Беркута, та боярська дочка закохалися, — та Тугар Вовк категорично проти їхніх стосунків.
Боярин, намагаючись узурпувати владу, вступає у конфлікт з общиною тухольців, які звикли жити незалежно. Протистояння досягає апогею, коли Тугар Вовк під час ради вбиває Митька Вояку, котрий мав свідчити проти нього, — і громада проганяє вбивцю. Залишивши загін воїнів охороняти свій дім, боярин з Мирославою їде до монголів, на бік яких перейшов ще під час битви на Калці.
Згодом Тугар Вовк супроводжує десятитисячне монгольське військо під командуванням Бурунди-бегадира, яке вирушило на тухольський перевал. У зіткненні з передовими монгольськими загонами Максим Беркут попадає в полон. А невдовзі за порадою Захара Беркута перекрито потік, — і долина села, в якій знаходяться монголи, починає затоплюватись. Бурунда пропонує обміняти життя Максима на свободу, але йому відмовляють. Тоді він замахується, щоб вбити полоненого, але Тугар Вовк відрубує йому руку, рятуючи Максима.
Тугар Вовк, Бурунда та десятитисячне військо монголів мертве, а Максиму вдається врятуватись. Відчуваючи що помирає, Захар Беркут виголошує пророчі слова: громадську єдність, завдяки якій було здобуто перемогу, буде втрачено, — лихі часи настануть для народу, але з часом вона відродиться, і настануть щасливі часи її відновлення. У кінці твору автор риторично запитує, чи не настала та щаслива доба, про яку, помираючи, говорив старий Захар Беркут.
Балади з'явилися в XII-XIII століттях в Провансі. Спочатку це були любовні пісні, які супроводжують танець. До XIV століття у Франції балади зазнали значних змін. Вони втратили прив'язку до танцю, і сформували свої канонічні риси: три постійні строфи, стійку схему римування, звернення до конкретної людини, ритмічні повторення. Значний внесок у розвиток французької балади того часу вніс поет Франсуа Війон.
Українські народні балади поділяються на два види: соціально-побутові та історичні.
Соціально-побутові балади розповідають про відносини між людьми: дітьми і батьками, сестрами і братами, дружинами та чоловіками і так далі, а також розкриваються різні почуття: любов, вірність, ненависть, співчуття. Для соціально-побутових балад характерний такий поворот сюжету, при якому люди перетворюються на птахів, тварин або рослини. Прикладом української соціально-побутової балади є твір «Ой чіє ж то жито ...», в якому розповідається про сімейний конфлікт між свекрухою та невісткою, що привів до того, що невістка перетворюється на тополю.
Темою історичних балад ставали випадки, що відбувалися з людьми на тлі історичних подій. В основному це опис життя, героїчних вчинків і смерті козаків, в яких із засудженням розповідається про війну, яка є джерелом горя людей. Балади описують і важке становище українських людей, що потрапили у турецький полон, їх вірність своєму народові. Суворо засуджується в баладах відступництво. Про це розповідається в історичній баладі про старого козака з Січі. У ній козаки розкривають зраду козака Сави Чалого і піддають його справедливому покаранню.
Балади як жанр української поезії
У творчості українських поетів балада, маючи схожі риси з такими жанрами, як дума і романс, активно розвивалася до кінця XIX століття. Використовували балади у своїй творчості такі українські поети, як Петро Гулак-Артемовський, Левко Боровиковський, Іван Василевич, Тарас Шевченко, Юрій Федькович, Борис Грінченко. Сюжети балад переважно були напруженими, розвивалися на тлі суворої природи, містили фантастичні елементи.
Балади як жанр української поезії XX століття
У XX сторіччі українська поетична балада значно змінюється. Фантастичні сюжети минулого століття зустрічаються рідко, їх витісняють історико-героїчні теми балад, засновані на подіях визвольного руху 1917-1921 років. Цій темі присвячували свої балади українські поети, що належать до «розстріляного відродження» і жили в еміграції. Помітним твором української літератури в 1930 році стала «Книга балад» Олекси Влизька.
У другій половині минулого століття українська балада звернулася до соціально-побутового сюжету, зберігши властивий їй напружений драматичний зміст. У цьому жанрі створював свої поетичні твори Іван Драч. У 1967 році він видав збірку «Балади буднів», в якій постійно приземляв традиційний баладний пафос.
Події відбуваються 1241 року. Боярин Тугар Вовк прибуває з донькою Мирославою у Тухольщину в Карпатах, де князь Данило подарував йому землі. Максим, син місцевого старійшини Захара Беркута, та боярська дочка закохалися, — та Тугар Вовк категорично проти їхніх стосунків.
Боярин, намагаючись узурпувати владу, вступає у конфлікт з общиною тухольців, які звикли жити незалежно. Протистояння досягає апогею, коли Тугар Вовк під час ради вбиває Митька Вояку, котрий мав свідчити проти нього, — і громада проганяє вбивцю. Залишивши загін воїнів охороняти свій дім, боярин з Мирославою їде до монголів, на бік яких перейшов ще під час битви на Калці.
Згодом Тугар Вовк супроводжує десятитисячне монгольське військо під командуванням Бурунди-бегадира, яке вирушило на тухольський перевал. У зіткненні з передовими монгольськими загонами Максим Беркут попадає в полон. А невдовзі за порадою Захара Беркута перекрито потік, — і долина села, в якій знаходяться монголи, починає затоплюватись. Бурунда пропонує обміняти життя Максима на свободу, але йому відмовляють. Тоді він замахується, щоб вбити полоненого, але Тугар Вовк відрубує йому руку, рятуючи Максима.
Тугар Вовк, Бурунда та десятитисячне військо монголів мертве, а Максиму вдається врятуватись. Відчуваючи що помирає, Захар Беркут виголошує пророчі слова: громадську єдність, завдяки якій було здобуто перемогу, буде втрачено, — лихі часи настануть для народу, але з часом вона відродиться, і настануть щасливі часи її відновлення. У кінці твору автор риторично запитує, чи не настала та щаслива доба, про яку, помираючи, говорив старий Захар Беркут.
Объяснение:
Балади з'явилися в XII-XIII століттях в Провансі. Спочатку це були любовні пісні, які супроводжують танець. До XIV століття у Франції балади зазнали значних змін. Вони втратили прив'язку до танцю, і сформували свої канонічні риси: три постійні строфи, стійку схему римування, звернення до конкретної людини, ритмічні повторення. Значний внесок у розвиток французької балади того часу вніс поет Франсуа Війон.
Українські народні балади поділяються на два види: соціально-побутові та історичні.
Соціально-побутові балади розповідають про відносини між людьми: дітьми і батьками, сестрами і братами, дружинами та чоловіками і так далі, а також розкриваються різні почуття: любов, вірність, ненависть, співчуття. Для соціально-побутових балад характерний такий поворот сюжету, при якому люди перетворюються на птахів, тварин або рослини. Прикладом української соціально-побутової балади є твір «Ой чіє ж то жито ...», в якому розповідається про сімейний конфлікт між свекрухою та невісткою, що привів до того, що невістка перетворюється на тополю.
Темою історичних балад ставали випадки, що відбувалися з людьми на тлі історичних подій. В основному це опис життя, героїчних вчинків і смерті козаків, в яких із засудженням розповідається про війну, яка є джерелом горя людей. Балади описують і важке становище українських людей, що потрапили у турецький полон, їх вірність своєму народові. Суворо засуджується в баладах відступництво. Про це розповідається в історичній баладі про старого козака з Січі. У ній козаки розкривають зраду козака Сави Чалого і піддають його справедливому покаранню.
Балади як жанр української поезії
У творчості українських поетів балада, маючи схожі риси з такими жанрами, як дума і романс, активно розвивалася до кінця XIX століття. Використовували балади у своїй творчості такі українські поети, як Петро Гулак-Артемовський, Левко Боровиковський, Іван Василевич, Тарас Шевченко, Юрій Федькович, Борис Грінченко. Сюжети балад переважно були напруженими, розвивалися на тлі суворої природи, містили фантастичні елементи.
Балади як жанр української поезії XX століття
У XX сторіччі українська поетична балада значно змінюється. Фантастичні сюжети минулого століття зустрічаються рідко, їх витісняють історико-героїчні теми балад, засновані на подіях визвольного руху 1917-1921 років. Цій темі присвячували свої балади українські поети, що належать до «розстріляного відродження» і жили в еміграції. Помітним твором української літератури в 1930 році стала «Книга балад» Олекси Влизька.
У другій половині минулого століття українська балада звернулася до соціально-побутового сюжету, зберігши властивий їй напружений драматичний зміст. У цьому жанрі створював свої поетичні твори Іван Драч. У 1967 році він видав збірку «Балади буднів», в якій постійно приземляв традиційний баладний пафос.