РІДНА МОВА Спитай себе, дитино, хто ти є, І в серці обізветься рідна мова; І в голосі яснім ім’я твоє Просяє, наче зірка світанкова. З родинного гнізда, немов пташа, Ти полетиш, де світу далечизна, Та в рідній мові буде вся душа І вся твоя дорога, вся Вітчизна. У просторах, яким немає меж, Не згубишся, як на вітрах полова. Моря перелетиш і не впадеш, Допоки буде в серці рідна мова. Д. Павличко
СЛОВО А Вкраїни мова — Мов те сонце дзвінкотюче, Мов те золото блискуче, Вся і давність, і обнова — Українська мова. Розцвітай же, слово, І в родині, і у школі, Й на заводі, і у полі Пречудесно, пречудово Розцвітай же, слово! Хай ізнов калина Червоніє, достигає, Всьому світу заявляє: Я — країна Україна — На горі калина! П. Тичина
Мотря — розумна, вродлива і чепурна жінка. Фізично здорова, вона любила працю. «Діло ніби горіло в Мотриних руках», — каже автор. Тривалий час вона змовчувала свекрусі, виявляючи свою чемність. І лише тоді, як відчула себе не господинею, а наймичкою в Кайдашів, її терпець увірвався. Захищаючи свою людську гідність, щоб «не з'їла свекруха, люта змія, вік молоденький», Мотря дедалі більше втрачає почуття міри. Вона стає сварливою і жорстокою людиною, яка в сімейних суперечках не зупиняється ні перед чим. Після того як Мотря вибила око свекрусі, селяни почали кепкувати з Мотрі як із лютої жінки. Коли обирали Карпа десяцьким, дехто в жарт радив обрати Мотрю, а інші відповідали: «Не можна, вона повибиває всім бабам очі».
Спитай себе, дитино, хто ти є,
І в серці обізветься рідна мова;
І в голосі яснім ім’я твоє
Просяє, наче зірка світанкова.
З родинного гнізда, немов пташа,
Ти полетиш, де світу далечизна,
Та в рідній мові буде вся душа
І вся твоя дорога, вся Вітчизна.
У просторах, яким немає меж,
Не згубишся, як на вітрах полова.
Моря перелетиш і не впадеш,
Допоки буде в серці рідна мова.
Д. Павличко
СЛОВО
А Вкраїни мова —
Мов те сонце дзвінкотюче,
Мов те золото блискуче,
Вся і давність, і обнова —
Українська мова.
Розцвітай же, слово,
І в родині, і у школі,
Й на заводі, і у полі
Пречудесно, пречудово
Розцвітай же, слово!
Хай ізнов калина
Червоніє, достигає,
Всьому світу заявляє:
Я — країна Україна —
На горі калина!
П. Тичина
/на вибір/
Мотря — розумна, вродлива і чепурна жінка. Фізично здорова, вона любила працю. «Діло ніби горіло в Мотриних руках», — каже автор. Тривалий час вона змовчувала свекрусі, виявляючи свою чемність. І лише тоді, як відчула себе не господинею, а наймичкою в Кайдашів, її терпець увірвався. Захищаючи свою людську гідність, щоб «не з'їла свекруха, люта змія, вік молоденький», Мотря дедалі більше втрачає почуття міри. Вона стає сварливою і жорстокою людиною, яка в сімейних суперечках не зупиняється ні перед чим. Після того як Мотря вибила око свекрусі, селяни почали кепкувати з Мотрі як із лютої жінки. Коли обирали Карпа десяцьким, дехто в жарт радив обрати Мотрю, а інші відповідали: «Не можна, вона повибиває всім бабам очі».