То був високий, міцний, огрядний чоловік з брунатним обличчям. Над коміром його заяложеної синьої куртки стирчала просмолена косичка. Руки в нього були зашкарублі і пошрамовані, з чорними поламаними нігтями, а рубець на щоці мав неприємний блідо-багровий відтінок. Джим Хокінс «Мені до душі цей хлопчисько. Кращого за нього я не зустрічав. Він більше схожий на чоловіка, ніж такі щури, як ви». (Джим Хокінс) «Завів його я у кімнату і пам’ятаю, що цей витончений, вишукано одягнений молодий чоловік у білосніжній перуці, чорноокий, чудово вихований, вразив мене своєю несхожістю на сільських незграб, які відвідували наш трактир». (Лікар Лівсі) «Це був високий чоловік, більше 6 футів на зріст, гладкий, з повним суворим обличчям, що загрубіло й обвітрилося під час довгих мандрів. У нього були чорні рухливі брови, які свідчили, що їхній власник не злий, але пихатий і має запальний характер». (Сквайр Трелоні) «Він прекрасний чоловік, але впертий, як чорт». (Капітан Смолетт) «Він був людиною похмурою. Все на кораблі дратувало його. Він розказав нам про причини свого невдоволення…». (Капітан Смолетт) «Усім єством я зневажав старого, який тільки й робив, що буркотів та стогнав. Хто завгодно з молодих єгерів із задоволенням поїхав би замість нього. Але сквайр хотів, щоб їхав саме він, а бажання сквайра для слуг було законом. Ніхто, окрім старого…, не смів буркотіти». (Том Редрут) «Острів скарбів» цитати про піратів 1. «Через годину ви будете сміятися по-іншому. А ті з вас, хто залишиться в живих, позаздрять мертвим!» 2. «П’ятнадцять людей на скриню мерця Йо-хо-хо! І пляшка рому! Пий, і диявол тебе приведе до кінця Йо-хо-хо! І пляшка рому!» 3. «За мною прийшли за увагу. Зараз, мабуть, будуть вбивати!». 4. «Копайте, копайте, хлопці, – сказав Сільвер з холодною насмішкою. – Авось викопаєте два-три земляних горіха. Їх так люблять свині…». 5. «Нехай той, у кого вистачить духу, вийме свій кортик, і я, хоч і на милиці, побачу, якого кольору в нього тельбухи, перш ніж згасне ця трубка!». 6. «Хтось боявся П’ю, хтось – Біллі Бонса, а мене боявся сам Флінт». 7. «Пробач, Джим, але я погано переношу шибеницю». 8. «Дурний Поллі! Ніколи не довіряй блюдцю з блакитною облямівкою». 9. «О, Джим! Смоллет плаває за правилами. І такі майже всі капітани. Я ж плаваю по зірках». 10. «З хороших яєць не вийде поганої яєчні». 11. «Коли дивишся на море – починаєш мріяти». 12. «Справа не в умінні заробити, а в умінні зберегти». 13. «Скоро я переконався, що Сільвер дуже цікавий співрозмовник». 14. «Тут я справді почав розуміти, що Сільвер – один з кращих можливих товаришів у плаванні». 15. «Запевняю вас, що з цієї хвилини я цілком приєднався до думки сквайра і глибоко зненавидів капітана». якось так
Повість «Гуси-лебеді летять» М. Стельмаха є автобіографічною. В ній автор розповідає про тяжке дитинство хлопчика Михайлика. Хоч у малого і не було навіть чобіт, але це не змогло перешкодити йому помічати красу природи, відчувати радість життя, поважати хліборобську працю і бути милосердним та добрим хлопчиком.
Дід був першим його вихователем. Розповідаючи йому казки, він розкриває перед онуком чудовий живий світ природи, дихання землі, красу неба. Усе живе у цих оповіданнях – і небо, і сонце, і квіти, і дерева. Онук вірить кожному дідову слову. Мати прищеплює сину святе відношення до землі, до дерев, до сівби, оранки, насіння. Вона на своєму прикладі навчає Михайлика ставитися з довірою до землі, довіряти їй свої радощі і болі, прохати її, щоб вона «родила для всякого». Дід Дем’ян вчить визнавати владу природи і відчувати її красу, він каже, що: «лебеді приносять на крилах весну і життя, а сонце скоро відімкне своїми золотими ключами землю».
У житті селянина на передньому плані щоденна праця на землі. І насамперед, рідна природа й земля утворюють його світогляд, його відношення до людей, до оточуючої середи. Повість «Гуси-лебеді» розповідає про життя звичайних хліборобів, які живуть у подільському селі.
Життя селян-трударів у двадцяті роки минулого століття було дуже бідним. Не у кожного навіть були чоботи. Але всі вони з повагою відносилися к тому, що працюють на землі. Весняна оранка була урочистою подією. А день, коли головний герой повісті, Михайлик, зробив свою першу борозну, був для нього справжнім святом.
Яким буде врожай, залежало від землі, і тому особливим було до неї ставлення. Михайликова мати дуже добре розуміла землю і відносилась до неї, як до живої істоти, вона вірила, що земля може бути доброю і гніватись, що вона розуміє, що думає чи говорить людина. І тому на самоті вона розмовляла з нею, довіряла свої болі і радощі, прохала, щоб вона вродила…Дуже щиро любила землю
ця жінка, вона, як ніхто розуміла природу: милувалася весняними сходами, помічала, коли плакало від радості дерево, а до насіння відносилася немов до святині.
Усю свою любов до природи мати передала Михайлику. Можливо й інші селяни також, як і дід Дем’ян, передали своїм дітям і онукам пошану до рідної землі, різні звичаї та прикмети, які пов’язані з нею.
Таке відношення селян до природи дуже мені до вподоби. Таке зворушливе ставлення до неї, як до живої істоти, їх любов, їх повага до неї. Не можливо, щоб таке поклоніння перед матір’ю-землею залишилось не почутим нею.
Джерело: http://dovidka.biz.ua/ostriv-skarbiv-tsitati/ Довідник цікавих фактів та корисних знань © dovidka.biz.ua
Повість «Гуси-лебеді летять» М. Стельмаха є автобіографічною. В ній автор розповідає про тяжке дитинство хлопчика Михайлика. Хоч у малого і не було навіть чобіт, але це не змогло перешкодити йому помічати красу природи, відчувати радість життя, поважати хліборобську працю і бути милосердним та добрим хлопчиком.
Дід був першим його вихователем. Розповідаючи йому казки, він розкриває перед онуком чудовий живий світ природи, дихання землі, красу неба. Усе живе у цих оповіданнях – і небо, і сонце, і квіти, і дерева. Онук вірить кожному дідову слову. Мати прищеплює сину святе відношення до землі, до дерев, до сівби, оранки, насіння. Вона на своєму прикладі навчає Михайлика ставитися з довірою до землі, довіряти їй свої радощі і болі, прохати її, щоб вона «родила для всякого». Дід Дем’ян вчить визнавати владу природи і відчувати її красу, він каже, що: «лебеді приносять на крилах весну і життя, а сонце скоро відімкне своїми золотими ключами землю».
У житті селянина на передньому плані щоденна праця на землі. І насамперед, рідна природа й земля утворюють його світогляд, його відношення до людей, до оточуючої середи. Повість «Гуси-лебеді» розповідає про життя звичайних хліборобів, які живуть у подільському селі.
Життя селян-трударів у двадцяті роки минулого століття було дуже бідним. Не у кожного навіть були чоботи. Але всі вони з повагою відносилися к тому, що працюють на землі. Весняна оранка була урочистою подією. А день, коли головний герой повісті, Михайлик, зробив свою першу борозну, був для нього справжнім святом.
Яким буде врожай, залежало від землі, і тому особливим було до неї ставлення. Михайликова мати дуже добре розуміла землю і відносилась до неї, як до живої істоти, вона вірила, що земля може бути доброю і гніватись, що вона розуміє, що думає чи говорить людина. І тому на самоті вона розмовляла з нею, довіряла свої болі і радощі, прохала, щоб вона вродила…Дуже щиро любила землю
ця жінка, вона, як ніхто розуміла природу: милувалася весняними сходами, помічала, коли плакало від радості дерево, а до насіння відносилася немов до святині.
Усю свою любов до природи мати передала Михайлику. Можливо й інші селяни також, як і дід Дем’ян, передали своїм дітям і онукам пошану до рідної землі, різні звичаї та прикмети, які пов’язані з нею.
Таке відношення селян до природи дуже мені до вподоби. Таке зворушливе ставлення до неї, як до живої істоти, їх любов, їх повага до неї. Не можливо, щоб таке поклоніння перед матір’ю-землею залишилось не почутим нею.