Я багато читала про серію Марини Павленко «Русалонька із 7-В», а тепер нарешті читаю самі книжки. От цікаво, вам подобаються детективи і всілякі заплутані історії? Мені – так. Якщо ж ви любите їх так, як я, то ця серія – для вас.
«Русалонька із 7-В, або Прокляття роду Кулаківських» – перша книжка з серії. Головна героїня – дівчина Софія, яка, так само як і я, не любить алгебри. Їй, так само як і мені, підсовують братика (у мене сестра, але то дрібниці). Книжка ж не про те. Софія закохана в однокласника Вадима Кулаківського. У роду Кулаківських – прокляття. Після того, як Гордій Кулаківський привласнив собі купу чужої землі, його і його рід прокляли – мовляв, матимеш гроші, але не матимеш щастя.
За до фотографій, чарівної шафи, яка може переносити Софійку в часі, та коралів, які роблять дівчину невидимою у минулому, Софійка знімає з Вадима прокляття. Ще вона позбавляє себе нічних жахів, бо квартира знизу також була пов’язана з прокляттям Кулаківських. Ціла сім’я загинула під час грози – і в грозу чи при повні привиди змушені знову і знову переживати цю трагедію. Після того, як Софія у минулому врятувала родину Катрусі, двоюрідної прабабусі Вадима, кошмари в квартирі знизу припинилися.
Тепер Вадим вільний від прокляття. До нього з бабусею поприїжджали родичі, доля яких змінилася після того, як Софійка врятувала Катрусю, а Вадим їй вдячний, бо тато купив йому мотоцикл.
Коли я закінчила читати книжку, був вечір. Раптово почалася гроза. Ну як тут не злякатися? Саме за такої погоди у квартирі знизу з’являлася колись Катруся. Стало якось не по собі, та якось я заснула…
То що скажете? Цікаво? А це ж лише перша книжка. Друга – про привида, третя – про русалку, четверта – про лабіринт і пропажу картин. А про що п’ята – не скажу, бо щойно почала читати.
Нагадую: більше відгуків можна прочитати в моєму блозі.
Тарас Григорович Шевченко – найвідоміший український письменник та громадський діяч. Він завжди писав правду і висловлював свою думку незалежно від обставин та незважаючи на наслідки. На мою думку причиною цієї безстрашності було те, що Шевченко народився кріпаком і майже усе життя провів у неволі, тому йому вже не було чого боятися і заради кого мовчати. Слова геніального письменника були актуальними і через сотні років.
Кажуть, щоб зрозуміти народ треба самому прожити його історію. Жоден із тих, хто писав про Україну не зміг так щиро і відверто розкрити душу народу, тому що це все одно що написати про смак страви , яку ти ніколи не куштував. Так, можливо тобі розказували про неї, ти її бачив, знаєш окремі смаки продуктів…Але це не може замінити особистого знайомства з нею. Так само і з народом та його менталітетом. Навіть якщо змінюються століття і «декорації», люди залишаються тими самими, а значить і мислять вони однаково.
Шевченко писав про красоту природи, про війну, про кохання та про життя українського народу. Звичайно самі по собі слова не можуть змінити нічого, але коли людина пише про те, що знає на особистому досвіді і вкладає у твори свою душу, тоді ці рядки однозначно проникають до самого сокровенного і закарбовуються у пам’яті назавжди. Вірші написані «з душею» можуть змінювати, спонукати до дій.
В часи Кобзаря, коли йшла запекла боротьба за українську самосвідомість, за нашу рідну мову і, в якійсь мірі, за майбутню незалежність, Шевченко був саме тим лідером і поводирем для народу, який допоміг зберегти націю. А зараз слова кріпака підіймають Україну і не тільки. Його слова: «…вставайте, кайдани порвіте, і вражою злою кров'ю волю окропіте…», я вважаю гаслом нашого народу, мого народу. І маю надію, що у майбутньому ми дійсно будемо «в сім'ї вольній, новій» згадувати з вдячністю ту людину, яка навіть після смерті продовжує піклуватися про свій народ. Своїми могутніми, вільними від упередження та страху думками, які він вилив на папері.
У наших серцях Шевченко буде жити вічно, тому що саме він допоміг зберегти Україну.
Я багато читала про серію Марини Павленко «Русалонька із 7-В», а тепер нарешті читаю самі книжки. От цікаво, вам подобаються детективи і всілякі заплутані історії? Мені – так. Якщо ж ви любите їх так, як я, то ця серія – для вас.
«Русалонька із 7-В, або Прокляття роду Кулаківських» – перша книжка з серії. Головна героїня – дівчина Софія, яка, так само як і я, не любить алгебри. Їй, так само як і мені, підсовують братика (у мене сестра, але то дрібниці). Книжка ж не про те. Софія закохана в однокласника Вадима Кулаківського. У роду Кулаківських – прокляття. Після того, як Гордій Кулаківський привласнив собі купу чужої землі, його і його рід прокляли – мовляв, матимеш гроші, але не матимеш щастя.
За до фотографій, чарівної шафи, яка може переносити Софійку в часі, та коралів, які роблять дівчину невидимою у минулому, Софійка знімає з Вадима прокляття. Ще вона позбавляє себе нічних жахів, бо квартира знизу також була пов’язана з прокляттям Кулаківських. Ціла сім’я загинула під час грози – і в грозу чи при повні привиди змушені знову і знову переживати цю трагедію. Після того, як Софія у минулому врятувала родину Катрусі, двоюрідної прабабусі Вадима, кошмари в квартирі знизу припинилися.
Тепер Вадим вільний від прокляття. До нього з бабусею поприїжджали родичі, доля яких змінилася після того, як Софійка врятувала Катрусю, а Вадим їй вдячний, бо тато купив йому мотоцикл.
Коли я закінчила читати книжку, був вечір. Раптово почалася гроза. Ну як тут не злякатися? Саме за такої погоди у квартирі знизу з’являлася колись Катруся. Стало якось не по собі, та якось я заснула…
То що скажете? Цікаво? А це ж лише перша книжка. Друга – про привида, третя – про русалку, четверта – про лабіринт і пропажу картин. А про що п’ята – не скажу, бо щойно почала читати.
Нагадую: більше відгуків можна прочитати в моєму блозі.
У публікації збережено стиль авторки
Кажуть, щоб зрозуміти народ треба самому прожити його історію. Жоден із тих, хто писав про Україну не зміг так щиро і відверто розкрити душу народу, тому що це все одно що написати про смак страви , яку ти ніколи не куштував. Так, можливо тобі розказували про неї, ти її бачив, знаєш окремі смаки продуктів…Але це не може замінити особистого знайомства з нею. Так само і з народом та його менталітетом. Навіть якщо змінюються століття і «декорації», люди залишаються тими самими, а значить і мислять вони однаково.
Шевченко писав про красоту природи, про війну, про кохання та про життя українського народу. Звичайно самі по собі слова не можуть змінити нічого, але коли людина пише про те, що знає на особистому досвіді і вкладає у твори свою душу, тоді ці рядки однозначно проникають до самого сокровенного і закарбовуються у пам’яті назавжди. Вірші написані «з душею» можуть змінювати, спонукати до дій.
В часи Кобзаря, коли йшла запекла боротьба за українську самосвідомість, за нашу рідну мову і, в якійсь мірі, за майбутню незалежність, Шевченко був саме тим лідером і поводирем для народу, який допоміг зберегти націю. А зараз слова кріпака підіймають Україну і не тільки. Його слова: «…вставайте, кайдани порвіте, і вражою злою кров'ю волю окропіте…», я вважаю гаслом нашого народу, мого народу. І маю надію, що у майбутньому ми дійсно будемо «в сім'ї вольній, новій» згадувати з вдячністю ту людину, яка навіть після смерті продовжує піклуватися про свій народ. Своїми могутніми, вільними від упередження та страху думками, які він вилив на папері.
У наших серцях Шевченко буде жити вічно, тому що саме він допоміг зберегти Україну.