Прислів'ям є назва роману, прислів'ям названо й декілька розділів: "Наука не йде до бука", "Козак — не без щастя, дівка — не без долі", "Старе та поновлене", "Лихо не мовчить". Рясно їх розсипано й по тексту. Ось деякі з них: "Життя — що стерняста нива: не пройдеш, ноги не вколовши", "На людях і смерть красна", "Біда, кажуть, не сама ходить, а з дітками", "Добре, кажуть, дожидати треба, а лихе — само прийде", "Яка земля, такі й люди", "Дарованому коневі в зуби не дивляться", "Що громаді, те й бабі".
Прислів'я у романі — це ті центри, на які опирається чи від яких відштовхується авторська розповідь. Вони завжди до місця і на місці. Щедро насичена ними й мова персонажів, де вони також виступають опорними моментами, незаперечними істинами і часто дають виразну соціальну характеристику тому, хто говорить: "З хама не буде пана" (генеральша); "Покірливе телятко дві матки ссе" (генерал); "Мандрівочка — наша тіточка" (кріпаки). За до прислів'їв та приказок ("Кому воля, а кому неволя", "Риба без води, а чоловік без землі гине", "Суха ложка рот дере") характеризуються персонажі, передається художній досвід народу.
Автори роману не лише використовували народну мудрість, а й за її зразком створювали свої афоризми, як-от: "Дожидати страшного, страшніше, ніж його переживати", "Селянин без поля — старець без рук і без ніг", "Злодійкувате життя не по душі самому запеклому злодієві", "Яке життя, таке й товариство", "Робиш, щоб було що їсти, іси, щоб здужав робити", "Учили, щоб бити, били, щоб учили".
Роман П. Мирного та І. Білика "Хіба ревуть воли, як ясла повні?" засвідчив дальший розвиток і збагачення української літературної мови. Як і їх попередники на літературній ниві, автори роману орієнтувалися на багату лексично, майстерно оброблену протягом сторіч мову усної народної поезії. Та письменники не просто використовують окремі зразки народної мудрості, а її духом проймають весь зміст твору.
З часом вертеп із лялькового театру перетворився на справжній вуличний театр, де лялькову вертепну виставу сполучають із грою живих людей, а подекуди і цілковито вся вертепна вистава зводиться до гри живих осіб.
Діяльність вертепного мистецтва стала популярною за межами України і вертеп побутував у Росії, Білорусі, Сербії та інших слов'янських країнах. Вертепи також були відомі як хорватська і сербська народна культура, зокрема, в районах Срем і Колубара.
На відміну від Західної Європи, де Вертеп довгий час функціонував у лоні церкви, у східнослов'янських народів від самого початку він мав тісний зв'язок із демократичною театрально-видовищною культурою
Прислів'ям є назва роману, прислів'ям названо й декілька розділів: "Наука не йде до бука", "Козак — не без щастя, дівка — не без долі", "Старе та поновлене", "Лихо не мовчить". Рясно їх розсипано й по тексту. Ось деякі з них: "Життя — що стерняста нива: не пройдеш, ноги не вколовши", "На людях і смерть красна", "Біда, кажуть, не сама ходить, а з дітками", "Добре, кажуть, дожидати треба, а лихе — само прийде", "Яка земля, такі й люди", "Дарованому коневі в зуби не дивляться", "Що громаді, те й бабі".
Прислів'я у романі — це ті центри, на які опирається чи від яких відштовхується авторська розповідь. Вони завжди до місця і на місці. Щедро насичена ними й мова персонажів, де вони також виступають опорними моментами, незаперечними істинами і часто дають виразну соціальну характеристику тому, хто говорить: "З хама не буде пана" (генеральша); "Покірливе телятко дві матки ссе" (генерал); "Мандрівочка — наша тіточка" (кріпаки). За до прислів'їв та приказок ("Кому воля, а кому неволя", "Риба без води, а чоловік без землі гине", "Суха ложка рот дере") характеризуються персонажі, передається художній досвід народу.
Автори роману не лише використовували народну мудрість, а й за її зразком створювали свої афоризми, як-от: "Дожидати страшного, страшніше, ніж його переживати", "Селянин без поля — старець без рук і без ніг", "Злодійкувате життя не по душі самому запеклому злодієві", "Яке життя, таке й товариство", "Робиш, щоб було що їсти, іси, щоб здужав робити", "Учили, щоб бити, били, щоб учили".
Роман П. Мирного та І. Білика "Хіба ревуть воли, як ясла повні?" засвідчив дальший розвиток і збагачення української літературної мови. Як і їх попередники на літературній ниві, автори роману орієнтувалися на багату лексично, майстерно оброблену протягом сторіч мову усної народної поезії. Та письменники не просто використовують окремі зразки народної мудрості, а її духом проймають весь зміст твору.
З часом вертеп із лялькового театру перетворився на справжній вуличний театр, де лялькову вертепну виставу сполучають із грою живих людей, а подекуди і цілковито вся вертепна вистава зводиться до гри живих осіб.
Діяльність вертепного мистецтва стала популярною за межами України і вертеп побутував у Росії, Білорусі, Сербії та інших слов'янських країнах. Вертепи також були відомі як хорватська і сербська народна культура, зокрема, в районах Срем і Колубара.
На відміну від Західної Європи, де Вертеп довгий час функціонував у лоні церкви, у східнослов'янських народів від самого початку він мав тісний зв'язок із демократичною театрально-видовищною культурою