Кінець серпня - гарний час для збору грибів. Вибратися на лісову галявину, вдихнути повними грудьми свіже повітря, забути про час і повернутися додому з повними кошиками та відрами. Що може бути краще? Якщо звернути з шосе в бік лісу, пішки перетнути пшеничне поле і рідколісся, то незабаром вузька дорога виведе нас на знайому лісову галявину.
Небо похмуре, однак, хмар немає. Мрячить дрібний грибний дощик. Скриплять старі засохлі дерева на узліссі. Десь поруч дятел спритно дріб вибиває в пошуках їжі. Лісові птахи розмовляють на різні голоси. У сонячний день над галявиною кружляють шуліки, але зараз їх не видно.
Дорогу перепиняє поваленная вітром береза. Міцні корені дерева, вирвані з землі, повністю вкриті лишайником, береста облізла і згорнулася, стовбур порос чагой. Під коренями берези явно була чиясь нора, але зараз вона порожня. Намагаючись обійти дерево, підскользнулись, боляче обжигаемся кропивою і мало не наступаємо на лосині роги, що лежать в траві.
З трухлявого пенька на шум кроків виглянула бесхвостая ящірка і знову тому. В підліску в заростях малини знаходимо кілька дрібних водянистих ягід. Літо було холодним, дощовим і невеликий урожай. Розсунувши пагони малини, оглядываем галявину. Гілки самотньої дикої яблуні з дрібними кислими яблучками приховують від нас великий мурашник. Поруч лежить велика пластикова пляшка, залишена кимось із грибників. Шеренги мурах переповзають через неї і направляються до опалих яблук. Листя яблуні приємно шелестить від вітру. Іноді лунає глухий стукіт – це впало на землю чергове яблуко.
Волога пожухлої трави приємно пахне. Побачивши жовті квіти звіробою, відразу ж прямуємо до нього. Якщо їх висушити, то взимку можна буде з задоволенням пити трав'яний чай. Звіробій привернув не тільки нас. Навколо вже кружляє пара медоносних бджіл. Не так-то зірвати його міцні стебла ребристі. Але незабаром бажаний пучок вже в руках. Струсивши з нього велику коричневу гусеницю, ховаємо траву в паперовий пакет.
По дорозі зустрічається кілька мухоморів. Спідничка, яскраво-червоні капелюшки у білий горошок – все як на картинці. Подолавши бажання зірвати їх, йдемо далі. Невисокі кущі шипшини місцями густо обплетені павутиною. Під маленькими ялинками, серед торішньої хвої переглядають склизкие капелюшки маслюків. Деякі ховаються під сухим листям лісової суниці, інші, гордо розсовуючи мох на купині, тягнуться вгору. Гриби розташовуються цілими «сімейками». Тільки зрізав один – а ось поруч ще п'ять. І ще три. І ще... Приземкуваті підберезники зустрічаються рідше, але приносять радості грибникові не менше, ніж маслюки.
З ялинових гілок звисають великі дощові краплі. Зачепиш – і холодний потік падає на землю. Чути голосне пирхання їжака, але його самого виявити не вдається. Нарешті, обурений тупіт сповіщає нас, що їжак пішов за своїм лісовим справах. Незабаром і ми, несучи важкі кошики, з вдячністю залишаємо галявину.
Байка — один із найулюбленіших жанрів літератури. Байки Езопа, Федра, Лафонтена, Л. Боровиковського, Є. Гребінки, П. Гулака-Артемовського, Л. Глібова, Кантеміра, Тредіаковського, І. Крилова знають, люблять і цінують в усьому світі. Чому ж байка є такою популярною і улюбленою в народі? Чи не тому, що в цих коротеньких байкових оповідях зображуються незвичайні герої? Тут ми бачимо хижих Вовків і Ведмедів, хитрих, підступних Лисиць і беззахисних Ягнят... «Звірі мої за мене говорять», — не раз повторював відомий російський письменник І. А. Крилов. Про що ж говорять ці незвичайні герої? Найчастіше вони наочно демонструють дурість, неуцтво, жадібність, лукавство, хвалькуватість, самодурство й жорстокість. І зовсім неважко здогадатися, що у цих смішних, а іноді й сумних історіях із байок йдеться про людей, про їх вади та недоліки
Відповідь:
Кінець серпня - гарний час для збору грибів. Вибратися на лісову галявину, вдихнути повними грудьми свіже повітря, забути про час і повернутися додому з повними кошиками та відрами. Що може бути краще? Якщо звернути з шосе в бік лісу, пішки перетнути пшеничне поле і рідколісся, то незабаром вузька дорога виведе нас на знайому лісову галявину.
Небо похмуре, однак, хмар немає. Мрячить дрібний грибний дощик. Скриплять старі засохлі дерева на узліссі. Десь поруч дятел спритно дріб вибиває в пошуках їжі. Лісові птахи розмовляють на різні голоси. У сонячний день над галявиною кружляють шуліки, але зараз їх не видно.
Дорогу перепиняє поваленная вітром береза. Міцні корені дерева, вирвані з землі, повністю вкриті лишайником, береста облізла і згорнулася, стовбур порос чагой. Під коренями берези явно була чиясь нора, але зараз вона порожня. Намагаючись обійти дерево, підскользнулись, боляче обжигаемся кропивою і мало не наступаємо на лосині роги, що лежать в траві.
З трухлявого пенька на шум кроків виглянула бесхвостая ящірка і знову тому. В підліску в заростях малини знаходимо кілька дрібних водянистих ягід. Літо було холодним, дощовим і невеликий урожай. Розсунувши пагони малини, оглядываем галявину. Гілки самотньої дикої яблуні з дрібними кислими яблучками приховують від нас великий мурашник. Поруч лежить велика пластикова пляшка, залишена кимось із грибників. Шеренги мурах переповзають через неї і направляються до опалих яблук. Листя яблуні приємно шелестить від вітру. Іноді лунає глухий стукіт – це впало на землю чергове яблуко.
Волога пожухлої трави приємно пахне. Побачивши жовті квіти звіробою, відразу ж прямуємо до нього. Якщо їх висушити, то взимку можна буде з задоволенням пити трав'яний чай. Звіробій привернув не тільки нас. Навколо вже кружляє пара медоносних бджіл. Не так-то зірвати його міцні стебла ребристі. Але незабаром бажаний пучок вже в руках. Струсивши з нього велику коричневу гусеницю, ховаємо траву в паперовий пакет.
По дорозі зустрічається кілька мухоморів. Спідничка, яскраво-червоні капелюшки у білий горошок – все як на картинці. Подолавши бажання зірвати їх, йдемо далі. Невисокі кущі шипшини місцями густо обплетені павутиною. Під маленькими ялинками, серед торішньої хвої переглядають склизкие капелюшки маслюків. Деякі ховаються під сухим листям лісової суниці, інші, гордо розсовуючи мох на купині, тягнуться вгору. Гриби розташовуються цілими «сімейками». Тільки зрізав один – а ось поруч ще п'ять. І ще три. І ще... Приземкуваті підберезники зустрічаються рідше, але приносять радості грибникові не менше, ніж маслюки.
З ялинових гілок звисають великі дощові краплі. Зачепиш – і холодний потік падає на землю. Чути голосне пирхання їжака, але його самого виявити не вдається. Нарешті, обурений тупіт сповіщає нас, що їжак пішов за своїм лісовим справах. Незабаром і ми, несучи важкі кошики, з вдячністю залишаємо галявину.
Байка — один із найулюбленіших жанрів літератури. Байки Езопа, Федра, Лафонтена, Л. Боровиковського, Є. Гребінки, П. Гулака-Артемовського, Л. Глібова, Кантеміра, Тредіаковського, І. Крилова знають, люблять і цінують в усьому світі. Чому ж байка є такою популярною і улюбленою в народі? Чи не тому, що в цих коротеньких байкових оповідях зображуються незвичайні герої? Тут ми бачимо хижих Вовків і Ведмедів, хитрих, підступних Лисиць і беззахисних Ягнят... «Звірі мої за мене говорять», — не раз повторював відомий російський письменник І. А. Крилов. Про що ж говорять ці незвичайні герої? Найчастіше вони наочно демонструють дурість, неуцтво, жадібність, лукавство, хвалькуватість, самодурство й жорстокість. І зовсім неважко здогадатися, що у цих смішних, а іноді й сумних історіях із байок йдеться про людей, про їх вади та недоліки
Объяснение:
ПОЛОВИНУ САМА ПОЛОВИНУ С ИНТЕРНЕТОМ