Правда і неправда, правда і кривда — вічне протиборство в умах і серцях людей. З дитинства кожен знає, що правда — це добре, а брехати, обманювати — погано. А ще гірше жити в постійній неправді, подвійній моралі. Це руйнує душу людини, це приводить до трагедії. "Неправда — релігія рабів і хазяїнів", — проголосив М. Горький вустами свого героя Сатіна.
"Жити не за правдою" важко було за всіх часів. І не завжди це приводило до щасливого фіналу. Не захотіла Анна Кареніна жити у вічній омані і неправді. Пішла від чоловіка до коханого. Але важко це, потрібні душевні сили, щоб протистояти світу неправди. Анна виявилася зломленою в боротьбі за своє життя "не за правдою".
Тоталітарні режими, що пропагують зовні правильні життєві постулати і гасла, насправді створювали таку фальшиву, брехливу атмосферу, що людині, що не бажала брехати, жити подвійною мораллю, тобто "не за правдою", було нестерпно важко. Іноді таким людям не знаходилося місця в рідній країні. Скільки гонінь було на геніальних Ахматову, Булгакова, Зощенка! А Бродського і Солженіцина просто викинули за межі країни. І все тому, що вони не хотіли у своїх віршах і прозі брехати, славити нелюдський, антигуманний, наскрізь брехливий режим. Прикладів таких не перелічити, і не тільки в нашій колишній великій комуністичній імперії. Альбертові Ейнштейну довелося емігрувати з фашистської Німеччини не тільки тому, що він не арієць. Режим, за якого спалювали геніальні книги, змусив би великого вченого працювати на благо цього режиму.
Це мова про великих людей, що знаходили в собі сили протистояти такій ситуації, коли "жити" дорівнювало "брехати". Брехати постійно, словами, справами, душею. А що для кожного з нас означає "жити за правдою"? Одну з релігійних заповідей? Норму життя і поведінки, взаємин з оточенням? Стан душі? Думаю, що і перше, і друге, але особливо третє. Якщо чесне життя — внутрішній стан людини, то чесними будуть усі її вчинки: вона не скривдить друга, не зрадить його, вона ні на мить не забуде про синівський обов'язок. Вона буде чесною у важких, критичних ситуаціях, навіть якщо це буде загрожувати її особистому благополуччю. Заради тепла і ситості вона не забруднить душу неправдою, лжесвідченням. В усіх випадках, коли потрібно робити вибір, вона його зробить "не за неправдою". І коли їй буде сімдесят, вона буде знати, що жила чесно, не брехала, не принижувалася.
В одному випадку я допускаю можливість обману: це так звана "неправда в ім'я порятунку", "неправда на благо". Але це особливі випадки, коли неправда може полегшити умираючому останні дні його земного життя.
"Жити за правдою" можливо було в усі часи, навіть у найважчі і страшні. Сьогодні в нас людині ніщо не загрожує (крім криміналу і терористів, але це виняткові випадки), так що чесно жити, як личить вільній людині у вільній країні, можливо,. І це набагато легше, ніж нашим батькам і дідам. Хоча за всіх часів, щоб так жити, були потрібні мужність і вірність своїм моральним принципам. Але ' треба пам'ятати, як Сатін продовжив фразу: "Правда — бог вільної людини". Цьому богові вклонятися треба все життя.
Герасим Никодимович Калитка — реалістичний тип куркуля — нагромаджувача грошей і «преоберетателя земельки». 2. Зовнішність і портрет. 3. Риси характеру героя: 4. Г. Калитка та оточення: 5. Багатство, гроші, земля — ось основна мета в житті заможного селянина. 6. Значення образу Герасима Калитки в українській літературі. Риси характеру Герасима Калитки а) жадність і підступність; б) заздрість та хитрість; в) лицемірство і зажерливість; г) лицемірство та деспотизм. Г. Калитка та оточення: а) зневажливе ставлення до освіти, членів родини; б) постійне прагнення до збагачення; в) здатність до ризику; г) знання законів і водночас протиправні дії; д) обмеженість у якості власного харчування та робітників; е) чутливість до образи на свою адресу; є) «невсипущість» (Копач); ж) грубість і черствість.
"Жити не за правдою" важко було за всіх часів. І не завжди це приводило до щасливого фіналу. Не захотіла Анна Кареніна жити у вічній омані і неправді. Пішла від чоловіка до коханого. Але важко це, потрібні душевні сили, щоб протистояти світу неправди. Анна виявилася зломленою в боротьбі за своє життя "не за правдою".
Тоталітарні режими, що пропагують зовні правильні життєві постулати і гасла, насправді створювали таку фальшиву, брехливу атмосферу, що людині, що не бажала брехати, жити подвійною мораллю, тобто "не за правдою", було нестерпно важко. Іноді таким людям не знаходилося місця в рідній країні. Скільки гонінь було на геніальних Ахматову, Булгакова, Зощенка! А Бродського і Солженіцина просто викинули за межі країни. І все тому, що вони не хотіли у своїх віршах і прозі брехати, славити нелюдський, антигуманний, наскрізь брехливий режим. Прикладів таких не перелічити, і не тільки в нашій колишній великій комуністичній імперії. Альбертові Ейнштейну довелося емігрувати з фашистської Німеччини не тільки тому, що він не арієць. Режим, за якого спалювали геніальні книги, змусив би великого вченого працювати на благо цього режиму.
Це мова про великих людей, що знаходили в собі сили протистояти такій ситуації, коли "жити" дорівнювало "брехати". Брехати постійно, словами, справами, душею. А що для кожного з нас означає "жити за правдою"? Одну з релігійних заповідей? Норму життя і поведінки, взаємин з оточенням? Стан душі? Думаю, що і перше, і друге, але особливо третє. Якщо чесне життя — внутрішній стан людини, то чесними будуть усі її вчинки: вона не скривдить друга, не зрадить його, вона ні на мить не забуде про синівський обов'язок. Вона буде чесною у важких, критичних ситуаціях, навіть якщо це буде загрожувати її особистому благополуччю. Заради тепла і ситості вона не забруднить душу неправдою, лжесвідченням. В усіх випадках, коли потрібно робити вибір, вона його зробить "не за неправдою". І коли їй буде сімдесят, вона буде знати, що жила чесно, не брехала, не принижувалася.
В одному випадку я допускаю можливість обману: це так звана "неправда в ім'я порятунку", "неправда на благо". Але це особливі випадки, коли неправда може полегшити умираючому останні дні його земного життя.
"Жити за правдою" можливо було в усі часи, навіть у найважчі і страшні. Сьогодні в нас людині ніщо не загрожує (крім криміналу і терористів, але це виняткові випадки), так що чесно жити, як личить вільній людині у вільній країні, можливо,. І це набагато легше, ніж нашим батькам і дідам. Хоча за всіх часів, щоб так жити, були потрібні мужність і вірність своїм моральним принципам. Але ' треба пам'ятати, як Сатін продовжив фразу: "Правда — бог вільної людини". Цьому богові вклонятися треба все життя.