Слова билини «Ілля Муромець і Соловей-Розбійник»: «Живи-то у нашому городі Чернігові воеводою,
Суди суди всі поправильному,
Всі тобі повинуватись будемо» звернені

Сама природа позаботилась о том, чтобы все, что есть в ней живым, было красивым. Красивый лес оделся в зеленые одеяния, красивое поле подсолнухов, повернули свои головки к солнцу - везде присутствует красота, которая радует глаз. 

Ребенка с детства приучают видеть и творить красивое, потому уродливое не развивает и не побуждает к взлету мысли, творчества, стремлений. 

Красивыми являются не только вещи или сама природа. Красивыми есть люди, особенно красивы своей душевной красотой. Потому что такие люди добрые, приветливые, они как будто светятся изнутри. Такие люди держат нашу землю, на них держится весь мир, следовательно, именно такая красота мир. Это красота человечности, красота чистых чувств, красота мыслей. 

Хоч Павлусю було лише п'ятнадцять років, але він часто потрапляє, а потім вибирається із ситуацій, з яких йому, здавалося б, вибратися не під силу. Автор явно перебільшує фізичні можливості свого героя, але, певно, він намагався довести нам, сьогоднішнім, що такі молоді герої - окраса історії України! І ми вже не помічаємо цього перебільшення, бо образ Павлуся захоплює нас, викликає особливу симпатію; його хочеться наслідувати і буди на нього схожим. 
Ось Павлусь вирушає в далекі й небезпечні мандри на пошуки сестри, яку щиро любив. Ні лихі часи, ні повна невідомість не зупиняють юного героя, бо його надихають рішучість і сміливість старших співвітчизників-запорожців. Він намагається насамперед собі довести, що гідний їх, вірних захисників нашої землі від татарських набігів. 
А. Чайковський не ідеалізує Павлуся, хоч, у першу чергу, наділяє його найкращими рисами, за які хлопця не можна не полюбити. Я схиляюсь перед його патріотизмом, присягою на вірність рідному краєві (вона звучить у внутрішніх монологах героя) , перед щирістю та м'якістю душі, теплотою та ніжністю почуттів. Навіть те, що він нібито поступається совістю і вдається до хитрощів і обману татарина, який хотів повернути хлопця до двору Сулеймана, можна виправдати. Ним керувала мета будь-що вижити, щоб здійснити свою мрію - знайти сестричку Ганнусю і визволити її з неволі. Цій благородній меті були підпорядковані всі його вчинки і поведінка, поки не здійснилася його зустріч з сестрою.