«Світ який — мереживо казкове!..» Від неї віє юнацьким максималізмом, життєствердною енергією. Автор передає почуття ліричного героя, який відчуває потребу в коханні і добрі, тому просить у долі:
Дай мені любові,
дай добра,
Гуркочи у долю мою, світе..
Не шкодуй добра мені, людині,
Щастя не жалій моїм літам.
Юнак очікує від життя дива, приходу справжніх почуттів, про які мріяв в «юнацьких несміливих снах». Очевидно, таки прийшло до ліричного героя перше кохання. Інколи, засліплений сильним почуттям, не помічаєш недоліків милої серцю людини; але може настати час руйнування «рожевих ілюзій». І саме тоді перевіряється глибина, щирість кохання. Кохання — не лише повсякденні радощі, воно інколи несе і муки, і страждання, бо буває нерозділеним, болючим, зрадливим. Письменник, мабуть, відчув на собі, тому і з’явилися вірші «Люсі», «Ти байдужа, як мертве місто», «Є в коханні і будні, і свята…». В останній поезії поет розкриває буденні і святкові дні любові, як буває непросто молодим людям порозумітися, знайти спільну стежину в житті, гармонію , почуттях…
Але, що б там не було, треба чекати на єдину, велику, вірну любов — вона до неї неодмінно прийде. Втрачає багато той, хто не вміє поступитися, не здатний відрізнити важливо го від мізерного.
Василь Симоненко закликає бути життєрадісними, любити свою батьківщину, народ, пробуджувати в людині прекрасні почуття. Власне таким і був поет, прожив лише двадцять дев’ять років, пізнав радощі кохання і був до безтями закоханий у життя!
За святим Августином, Бог створив нас для себе і наше серце не знатиме спокою, допоки не спочине в Ньому. Це означає, що святість і є отой «спочинок в Бозі». Але щоб це відбулося, мусимо бути підготовленими, а цей шлях – і є нашою дорогою святості.
З життя знаємо, що коли збираємося на якусь подію, то ретельно готуємося як внутрішньо (готуємо промову, вибираємо ідею для подарунку і т.д.), так і зовнішньо (приводимо до порядку свій вигляд, одяг і т.д.). Теж саме і в духовну житті, більше того – в простому житті, як перефразував Блаженніший Святослав Блаженнішого Любомира, бути святим – значить бути Людиною. Саме тому, щоби «спочити в Бозі», мусимо пройти ретельну підготовку тут, на землі, протягом того часу, який нам буде відведено.
«Світ який — мереживо казкове!..» Від неї віє юнацьким максималізмом, життєствердною енергією. Автор передає почуття ліричного героя, який відчуває потребу в коханні і добрі, тому просить у долі:
Дай мені любові,
дай добра,
Гуркочи у долю мою, світе..
Не шкодуй добра мені, людині,
Щастя не жалій моїм літам.
Юнак очікує від життя дива, приходу справжніх почуттів, про які мріяв в «юнацьких несміливих снах». Очевидно, таки прийшло до ліричного героя перше кохання. Інколи, засліплений сильним почуттям, не помічаєш недоліків милої серцю людини; але може настати час руйнування «рожевих ілюзій». І саме тоді перевіряється глибина, щирість кохання. Кохання — не лише повсякденні радощі, воно інколи несе і муки, і страждання, бо буває нерозділеним, болючим, зрадливим. Письменник, мабуть, відчув на собі, тому і з’явилися вірші «Люсі», «Ти байдужа, як мертве місто», «Є в коханні і будні, і свята…». В останній поезії поет розкриває буденні і святкові дні любові, як буває непросто молодим людям порозумітися, знайти спільну стежину в житті, гармонію , почуттях…
Але, що б там не було, треба чекати на єдину, велику, вірну любов — вона до неї неодмінно прийде. Втрачає багато той, хто не вміє поступитися, не здатний відрізнити важливо го від мізерного.
Василь Симоненко закликає бути життєрадісними, любити свою батьківщину, народ, пробуджувати в людині прекрасні почуття. Власне таким і був поет, прожив лише двадцять дев’ять років, пізнав радощі кохання і був до безтями закоханий у життя!
Объяснение:
За святим Августином, Бог створив нас для себе і наше серце не знатиме спокою, допоки не спочине в Ньому. Це означає, що святість і є отой «спочинок в Бозі». Але щоб це відбулося, мусимо бути підготовленими, а цей шлях – і є нашою дорогою святості.
З життя знаємо, що коли збираємося на якусь подію, то ретельно готуємося як внутрішньо (готуємо промову, вибираємо ідею для подарунку і т.д.), так і зовнішньо (приводимо до порядку свій вигляд, одяг і т.д.). Теж саме і в духовну житті, більше того – в простому житті, як перефразував Блаженніший Святослав Блаженнішого Любомира, бути святим – значить бути Людиною. Саме тому, щоби «спочити в Бозі», мусимо пройти ретельну підготовку тут, на землі, протягом того часу, який нам буде відведено.