Подвиг, це вчинок, коли воїн опиняється в обстановці, коли він поставлений перед вибором — ризикуючи або навіть жертвуючи своїм життям врятувати інших, виконати поставлене завдання або ухилитися від цього.
На мою думку так можна вважати.
Напевно щоб пішли з чистою душою.Всі їхні хріхи пішли.
Це про діда Платона і Савку, але можна писати тільки про Платона
«Ніч перед боєм» — це розповідь про дідів. Герої твору є носіями кращих рис характеру людини — захисника Вітчизни. Їм властива твердість духу, нескореність ворогові; любов до батьківщини, волелюбність. Події виписані в романтично-піднесеному стилі, у творі все величне, незвичайне.
Портретна деталь дідів («на вид ви такий, пробачте, і маленькі і не дуже неначебто й здорові») є протиставленням до непереможної сили людського духу. Образи дідів — «добрих річних духів» — є уособленням краси і величі українського народу. Письменник не зосереджується на розкритті їхніх характерів, бо його завдання — за до цих персонажів загострити в читачів почуття ненависті до ворога, закликати до останнього подиху боронити кожен шматочок рідної землі.
"Я дивився на діда Платона і з насолодою слухав кожне його слово. Дід вірив у нашу перемогу. Він був для мене живим грізним голосом нашого мужнього народу" - постає перед нами старими, але досвідченими та мудрими чоловіками, котри були авторитетом для всіх молодих солдат.
Тому я вважаю, що вони хочь і були просто дідами, але були справжніми героями.
Микола Вороний зробив значний внесок у символіку та тропіку українського вірша. Хоча часом критики, зокрема той же О.Білецький, дорікають йому за бідність та банальність римування, надмірне вживання одних і тих самих улюблених метафор, епітетів, поетичних прийомів тощо. Першочергову роль М.Вороний відводить музиці вірша.
Але треба визнати, що в українському віршуванні поет виявився багато в чому піонером, збагативши його кращими зразками символічної поезії. Вороний і сам зазначав, що деякі види віршування, поетичні прийоми до нього в українській літературі ще ніхто не вживав.
До всього сказаного хотілося б додати, що суперечності у творчості М.Вороного, непевність його громадсько-естетичних позицій, шукання, намагання поєднати набутки української народної поезії зі здобутками світової модерністської естетики багато в чому пояснюються складним періодом суспільно-політичного життя України, неспокоєм душі, постійним пориванням до пошуків ідеалу і сенсу буття, характерними для періоду “fin de si?cle”. І разом з тим не можна недооцінювати внесок М.Вороного у становлення українського модернізму, його конструктивне значення для розвитку дискурсу української літератури.
Перекладацький здобуток М.Вороного збагатив українську літературу кращими зразками світової поезії, зокрема й поезії французьких символістів, чиї впливи на творчість українського митця є незаперечними.
Наостанок хотілося б додати, що у такому складному явищі як український модернізм М.Вороний багато в чому виявився новатором. Із сучасної точки зору можна закидати митцю деяку повторюваність, багато в чому шаблонність, залишки традиціоналізму та непослідовність у вираженні критеріїв нового мистецтва, але сам поет, зробивши себе своїм суддею писав: “Що видається “банальним” тепер, очевидно не могло бути таким в той час, коли шаблонова критика нападалася на нього за ламання традицій та встановлених святощів. В той час, коли не видавалося ні одного українського журналу, поява альманаху “З над хмар і з долин” була явищем прямо визначним вже хоч би через те, що розійшовся він, ще не вийшовши з друку, завдяки лише попередній пренумераті, а наслідком його появи була поява “Молодої музи” в Галичині.”
Подвиг, це вчинок, коли воїн опиняється в обстановці, коли він поставлений перед вибором — ризикуючи або навіть жертвуючи своїм життям врятувати інших, виконати поставлене завдання або ухилитися від цього.
На мою думку так можна вважати.
Напевно щоб пішли з чистою душою.Всі їхні хріхи пішли.
Це про діда Платона і Савку, але можна писати тільки про Платона
«Ніч перед боєм» — це розповідь про дідів. Герої твору є носіями кращих рис характеру людини — захисника Вітчизни. Їм властива твердість духу, нескореність ворогові; любов до батьківщини, волелюбність. Події виписані в романтично-піднесеному стилі, у творі все величне, незвичайне.
Портретна деталь дідів («на вид ви такий, пробачте, і маленькі і не дуже неначебто й здорові») є протиставленням до непереможної сили людського духу. Образи дідів — «добрих річних духів» — є уособленням краси і величі українського народу. Письменник не зосереджується на розкритті їхніх характерів, бо його завдання — за до цих персонажів загострити в читачів почуття ненависті до ворога, закликати до останнього подиху боронити кожен шматочок рідної землі.
"Я дивився на діда Платона і з насолодою слухав кожне його слово. Дід вірив у нашу перемогу. Він був для мене живим грізним голосом нашого мужнього народу" - постає перед нами старими, але досвідченими та мудрими чоловіками, котри були авторитетом для всіх молодих солдат.
Тому я вважаю, що вони хочь і були просто дідами, але були справжніми героями.
Напевно так.
Микола Вороний зробив значний внесок у символіку та тропіку українського вірша. Хоча часом критики, зокрема той же О.Білецький, дорікають йому за бідність та банальність римування, надмірне вживання одних і тих самих улюблених метафор, епітетів, поетичних прийомів тощо. Першочергову роль М.Вороний відводить музиці вірша.
Але треба визнати, що в українському віршуванні поет виявився багато в чому піонером, збагативши його кращими зразками символічної поезії. Вороний і сам зазначав, що деякі види віршування, поетичні прийоми до нього в українській літературі ще ніхто не вживав.
До всього сказаного хотілося б додати, що суперечності у творчості М.Вороного, непевність його громадсько-естетичних позицій, шукання, намагання поєднати набутки української народної поезії зі здобутками світової модерністської естетики багато в чому пояснюються складним періодом суспільно-політичного життя України, неспокоєм душі, постійним пориванням до пошуків ідеалу і сенсу буття, характерними для періоду “fin de si?cle”. І разом з тим не можна недооцінювати внесок М.Вороного у становлення українського модернізму, його конструктивне значення для розвитку дискурсу української літератури.
Перекладацький здобуток М.Вороного збагатив українську літературу кращими зразками світової поезії, зокрема й поезії французьких символістів, чиї впливи на творчість українського митця є незаперечними.
Наостанок хотілося б додати, що у такому складному явищі як український модернізм М.Вороний багато в чому виявився новатором. Із сучасної точки зору можна закидати митцю деяку повторюваність, багато в чому шаблонність, залишки традиціоналізму та непослідовність у вираженні критеріїв нового мистецтва, але сам поет, зробивши себе своїм суддею писав: “Що видається “банальним” тепер, очевидно не могло бути таким в той час, коли шаблонова критика нападалася на нього за ламання традицій та встановлених святощів. В той час, коли не видавалося ні одного українського журналу, поява альманаху “З над хмар і з долин” була явищем прямо визначним вже хоч би через те, що розійшовся він, ще не вийшовши з друку, завдяки лише попередній пренумераті, а наслідком його появи була поява “Молодої музи” в Галичині.”