СОБ...) 5. Дай розгорнуту відповідь на запитання (4 речення), спираючись на творчість Леоніда Глібова, Степана Руданського, Павла Глазового: «Яку роль відіграють гу- мор і сатира в житті українців?». Наведи приклади з прочитаних текстів. ( )
Тема: зображення героїчної смерті козака Морозенка в бою проти татар.
Ідея: уславлення подвигу патріотів, що віддали життя за визволення народу.
Основна думка: нічого не бояться козаки, заради щасливого життя народу вони ладні пожертвувати власним життям; народ, що б’ється за свою незалежність, неодмінно переможе.
тарас шевченко — людина, яка зробила для українського народу більше, ніж будь-які політики, що мали силу та можливість покращити життя людей. літературна спадщина поета надихала весь український люд до рішучих дій, щоб здобути свободу. глибокі філософські роздуми кобзаря нам, людям xxi століття, не лише зрозуміти дійсність у часи кріпацтва, але й прислухатись до його заповітів, які були, є та будуть актуальними завжди.
без чого не може існувати людина? звичайно, без батьківщини! для кожної людини, для кожного народу його рідний край є місцем, яке необхідно шанувати й любити. тарас григорович навчав нас: «свою україну любі за неї господа моліть». ми, кримчани, народились у казковому місці, яке любимо за дитячі спогади, за теплий хліб, за безкрайні степи, за величні гори. де б ми не були, по яких життєвих стежках не довелось би пройти, україна буде місцем, де нас завжди любитимуть і чекатимуть.
кожен з нас знає, що в сиву давнину не було поділу між українцями, росіянами, білорусами, був єдиний народ — слов’яни. народ, перед яким тремтів ворог, народ, якого об’єднувала віра. але в результаті політичних подій дружнє побратимство зникло й розділилося на різні держави.
подай же руку козакові
і серце чистеє подай.
і знову іменем христовим
ми оновим наш тихий рай, —
закликає тарас шевченко засланців у вірші «полякам» (1847 рік). ми повинні пам’ятати, що ми — брати однієї крові, і мусимо одне одному в скрутну хвилину, поважати традиції, яких дотримувались наші пращури, бо ніщо так не зближує людей, як спільні думки та віра.
жанр: історична пісня
рід літератури: ліро-епічний твір
Тема: зображення героїчної смерті козака Морозенка в бою проти татар.
Ідея: уславлення подвигу патріотів, що віддали життя за визволення народу.
Основна думка: нічого не бояться козаки, заради щасливого життя народу вони ладні пожертвувати власним життям; народ, що б’ється за свою незалежність, неодмінно переможе.
Епітети: «славний козаче», «буйне військо», «голова завзята», «тяжке горе», «білий світ». Метафори: «Вкраїна плаче», «Морозенко… сивим конем виграває», «живцем серце виривали», «Україна славою покрита».
Гіпербола: «татар велика сила», з вирваним серцем герой із Савур-могили споглядає Україну.
пестливі слова – козаченьки, казаченьків.
тарас шевченко — людина, яка зробила для українського народу більше, ніж будь-які політики, що мали силу та можливість покращити життя людей. літературна спадщина поета надихала весь український люд до рішучих дій, щоб здобути свободу. глибокі філософські роздуми кобзаря нам, людям xxi століття, не лише зрозуміти дійсність у часи кріпацтва, але й прислухатись до його заповітів, які були, є та будуть актуальними завжди.
без чого не може існувати людина? звичайно, без батьківщини! для кожної людини, для кожного народу його рідний край є місцем, яке необхідно шанувати й любити. тарас григорович навчав нас: «свою україну любі за неї господа моліть». ми, кримчани, народились у казковому місці, яке любимо за дитячі спогади, за теплий хліб, за безкрайні степи, за величні гори. де б ми не були, по яких життєвих стежках не довелось би пройти, україна буде місцем, де нас завжди любитимуть і чекатимуть.
кожен з нас знає, що в сиву давнину не було поділу між українцями, росіянами, білорусами, був єдиний народ — слов’яни. народ, перед яким тремтів ворог, народ, якого об’єднувала віра. але в результаті політичних подій дружнє побратимство зникло й розділилося на різні держави.
подай же руку козакові
і серце чистеє подай.
і знову іменем христовим
ми оновим наш тихий рай, —
закликає тарас шевченко засланців у вірші «полякам» (1847 рік). ми повинні пам’ятати, що ми — брати однієї крові, і мусимо одне одному в скрутну хвилину, поважати традиції, яких дотримувались наші пращури, бо ніщо так не зближує людей, як спільні думки та віра.