Одною з найголовніших речей в нашому житті є любов. Почуття, яке оспівують у піснях, про яке скла змальовують у картинах та віршах. Без неї ми не уявляємо свого буття.
Любов між двома людьми народжується з маленької симпатії, повільно переростаючи в щось більше. Це коли людина тобі небайдужа, тобі настільки цікаво з нею, що ти не хочеш з нею розлучатися. Не помічаєш маленькі недоліки та загалом сприймаєш її такою якою вона є.Кожен, напевно бачив закохану людину. До чого ж щасливі в неї очі! Вона ніби летить над землею, даруючи всім навколо якусь світлу радість. Закохана людина здатна на будь-якій подвиг і нерідко відкриває в собі талант до цікавого заняття.
Та любов буває різною. Наприклад, любов батьків до своїх дітей. Це, напевно, саме щире і краще почуття на світі. Ти можеш бути впевненим, що батьки ніколи не зрадять і завжди будуть поруч. Хоча і любов між батьками й дитиною не схожа на почуття між чоловіком і жінкою, це, безсумнівно, не менш захопливе явище.
Існує ще любов до Батьківщини, до рідного краю в якому ти народився. Де любо все що там є: дерева, луги, поля. В мене, наприклад, особливі почуття до мого отчого дому. Мені дорого все, що з ним пов'язано. Я дуже люблю свою сім'ю і знаю що вони люблять мене теж.
Насправді видів кохання є безліч - це і дружнє кохання, між бабусями та дідусями і їх онукам, та навіть любов до природи та до домашніх улюбленців.
Коли любов взаємна це прекрасно, але дуже часто трапляється навпаки. Нерозділене кохання дуже сумна річ, особливо в підлітковому віці. Коли молодим людям здається що це найбільша трагедія в їхньому житті. Це звичайно дуже сумно, але, як говорять у народі, "серцю не накажеш". Та часто така людина втрачає сенс життя і стає до всього збайдужілою. З часом любовні рани затягуються, залишаючи по собі неприємні згадки. Буває що після цього серце вже не здатне знов покохати. Та я вважаю що з цим потрібно боротися. У кожної людини є її друга половинка. Потрібно лише набратися терпіння і трохи почекати. Любові в цьому світі вистачить на всіх.
Звичайно кохання це важка праця. Пари, які багато років живуть у шлюбі, кажуть, що спочатку потрібно навчитися терпіння, повазі, бути небайдужим до проблем свою коханого. Це не так вже і важко. Адже коли на життєвому шляху зустрінеться людина, яка заполонить твоє серце, для неї захочеться робити все. І кожного дня змінюватися на краще та дарувати їй своє кохання.
В українській літературі постать Івана Яковича Франка є однією з найпомітніших. Він — успішний письменник, поет, драматург, критик, громадський діяч. Але в особистому житті Франкові не пощастило: тричі він любив, і тричі його кохання відкидали. Перша любов — Ольга Рожкевич, якій батько заборонив зустрічатися з політичним в'язнем, друга — Юзефа Дзвонковська, що відмовила Франкові й іншим претендентам, бо відчувала смертельну хворобу, третя — Целіна Журовська, яку Франко кохав платонічною і нещасливою любов'ю. Інтимні почуття поета сконцентровані у його ліричній збірці "Зів'яле листя".
Про свою збірку Іван Франко говорив, що це книжка "най-суб'єктивніших" віршів, але у і змалювання складних людських почуттів вони найбільш об'єктивні. Ліричний герой збірки "Зів'яле листя" — це чутлива, ніжна і водночас інтелектуальна людина. Для своєї коханої він здатен на все. Часто у своїх віршах І. Франко показує неприховане страждання, якого може завдати кохана людина:
Я мов безумний лютував,
Мов п'яний у нетямі,
Хоч чув, що власне серце рвав
Злочинними руками.
Також поет зображує підступну долю, яка розлучає двох закоханих:
Неперехідним муром поміж нами
Та доля стала! Мов два судна, море
Розносить нас між двома берегами,
Моя ти ясна, непривітна зоре!
Кохання ліричного героя збірки "Зів'яле листя" хоча і є нерозділеним, фатальним, проте він виявляє душевне благородство у ставленні до тієї, яка так мучить його. Які б страждання не розривали серце закоханого, він не несе у своїй душі мстивих почуттів, а навпаки, всіляко підносить образ коханої у своїй уяві. Так, у вірші "Ой ти, дівчино з горіха зерня", де йдеться про нещасливе кохання, він у формі запитань з'ясовує, чому його не люблять: "...Чом твоє серденько — колюче терня?.. А твоє слово остре, як бритва?.. Що то запалює серце пожаром?.." Бачимо явний докір у цих питаннях, але відчуваємо ніжне ставлення автора до дівчини, і його лагідність ("серденько", "устонька"), захоплення її зовнішністю є підтвердження тому.
Будь-хто на місті героя відмовився б від такого кохання, загасив би жагучий біль у своєму серці. Але ні! Ліричний герой не відвертається від мук і страждань, бо, мабуть, відчуває, що вони роблять його довершеним духовно. Наприклад, у поезії "Чого являєшся мені у сні?" автор зізнається, що палко любить дівчину, але ця любов тісно пов'язана з муками:
Одною з найголовніших речей в нашому житті є любов. Почуття, яке оспівують у піснях, про яке скла змальовують у картинах та віршах. Без неї ми не уявляємо свого буття.
Любов між двома людьми народжується з маленької симпатії, повільно переростаючи в щось більше. Це коли людина тобі небайдужа, тобі настільки цікаво з нею, що ти не хочеш з нею розлучатися. Не помічаєш маленькі недоліки та загалом сприймаєш її такою якою вона є.Кожен, напевно бачив закохану людину. До чого ж щасливі в неї очі! Вона ніби летить над землею, даруючи всім навколо якусь світлу радість. Закохана людина здатна на будь-якій подвиг і нерідко відкриває в собі талант до цікавого заняття.
Та любов буває різною. Наприклад, любов батьків до своїх дітей. Це, напевно, саме щире і краще почуття на світі. Ти можеш бути впевненим, що батьки ніколи не зрадять і завжди будуть поруч. Хоча і любов між батьками й дитиною не схожа на почуття між чоловіком і жінкою, це, безсумнівно, не менш захопливе явище.
Існує ще любов до Батьківщини, до рідного краю в якому ти народився. Де любо все що там є: дерева, луги, поля. В мене, наприклад, особливі почуття до мого отчого дому. Мені дорого все, що з ним пов'язано. Я дуже люблю свою сім'ю і знаю що вони люблять мене теж.
Насправді видів кохання є безліч - це і дружнє кохання, між бабусями та дідусями і їх онукам, та навіть любов до природи та до домашніх улюбленців.
Коли любов взаємна це прекрасно, але дуже часто трапляється навпаки. Нерозділене кохання дуже сумна річ, особливо в підлітковому віці. Коли молодим людям здається що це найбільша трагедія в їхньому житті. Це звичайно дуже сумно, але, як говорять у народі, "серцю не накажеш". Та часто така людина втрачає сенс життя і стає до всього збайдужілою. З часом любовні рани затягуються, залишаючи по собі неприємні згадки. Буває що після цього серце вже не здатне знов покохати. Та я вважаю що з цим потрібно боротися. У кожної людини є її друга половинка. Потрібно лише набратися терпіння і трохи почекати. Любові в цьому світі вистачить на всіх.
Звичайно кохання це важка праця. Пари, які багато років живуть у шлюбі, кажуть, що спочатку потрібно навчитися терпіння, повазі, бути небайдужим до проблем свою коханого. Це не так вже і важко. Адже коли на життєвому шляху зустрінеться людина, яка заполонить твоє серце, для неї захочеться робити все. І кожного дня змінюватися на краще та дарувати їй своє кохання.
В українській літературі постать Івана Яковича Франка є однією з найпомітніших. Він — успішний письменник, поет, драматург, критик, громадський діяч. Але в особистому житті Франкові не пощастило: тричі він любив, і тричі його кохання відкидали. Перша любов — Ольга Рожкевич, якій батько заборонив зустрічатися з політичним в'язнем, друга — Юзефа Дзвонковська, що відмовила Франкові й іншим претендентам, бо відчувала смертельну хворобу, третя — Целіна Журовська, яку Франко кохав платонічною і нещасливою любов'ю. Інтимні почуття поета сконцентровані у його ліричній збірці "Зів'яле листя".
Про свою збірку Іван Франко говорив, що це книжка "най-суб'єктивніших" віршів, але у і змалювання складних людських почуттів вони найбільш об'єктивні. Ліричний герой збірки "Зів'яле листя" — це чутлива, ніжна і водночас інтелектуальна людина. Для своєї коханої він здатен на все. Часто у своїх віршах І. Франко показує неприховане страждання, якого може завдати кохана людина:
Я мов безумний лютував,
Мов п'яний у нетямі,
Хоч чув, що власне серце рвав
Злочинними руками.
Також поет зображує підступну долю, яка розлучає двох закоханих:
Неперехідним муром поміж нами
Та доля стала! Мов два судна, море
Розносить нас між двома берегами,
Моя ти ясна, непривітна зоре!
Кохання ліричного героя збірки "Зів'яле листя" хоча і є нерозділеним, фатальним, проте він виявляє душевне благородство у ставленні до тієї, яка так мучить його. Які б страждання не розривали серце закоханого, він не несе у своїй душі мстивих почуттів, а навпаки, всіляко підносить образ коханої у своїй уяві. Так, у вірші "Ой ти, дівчино з горіха зерня", де йдеться про нещасливе кохання, він у формі запитань з'ясовує, чому його не люблять: "...Чом твоє серденько — колюче терня?.. А твоє слово остре, як бритва?.. Що то запалює серце пожаром?.." Бачимо явний докір у цих питаннях, але відчуваємо ніжне ставлення автора до дівчини, і його лагідність ("серденько", "устонька"), захоплення її зовнішністю є підтвердження тому.
Будь-хто на місті героя відмовився б від такого кохання, загасив би жагучий біль у своєму серці. Але ні! Ліричний герой не відвертається від мук і страждань, бо, мабуть, відчуває, що вони роблять його довершеним духовно. Наприклад, у поезії "Чого являєшся мені у сні?" автор зізнається, що палко любить дівчину, але ця любов тісно пов'язана з муками:
Вклонюся — навіть не зирнеш
І головою не кивнеш,
Хоч знаєш, знаєш, добре знаєш,
Як я люблю тебе без тями.