Недавно на уроках украинской литературы мы познакомились с отрывками приключенческо-юмористической повести Всеволода Нестайко "Тореадоры из Васюковки". Это чрезвычайно интересная история. Меня настолько захватили события, описанные автором, я пошел в библиотеку, взял книгу о приключениях "тореадоров" и с удовольствием прочитал ее от первой до последней страницы.
Главные персонажа повести — Ява Рень и Павлуша Завгородний — обычные школьники-подростки, проживающие в поселке Васюкивка, показатели, фантазеры и "зривщики дисциплины".
Откуда такое необычное имя — Ява? То он сам себя так назвал, когда ему было всего полтора года. То оно, пискля малое, хотело сказать: "Я — Ваня", а вышло "Ява"..., но прицепилось это "Ява" к нему, как репей до собачьего хвоста. У Ивана рыжие взъерошенные волосы, а лицо парня обильно покрыто веснушками. Ява Рень — энергичный и бесшабашный парень. Обычно именно он является инициатором разнообразных затей: то метро под Васюківкою проложить, то устроить бой быков, то организовать школьный театр. Но парень не только на дебош: когда произошла досадная событие с переекзаменовкою, то он летом добросовестно готовился к пересдачи экзамена с украинского языка на "необитаемом" острове, подобрав себе имя "Робинзон Кукурузо".
Павлуша Завгородний — лучший друг Яви. Это более уравновешенный и спокойный парень. Он увлекается рисованием и мечтает стать летчиком, но не меньше Яву любит разнообразные приключения и тайны.
Васюківські "тореадоры" всегда имеют благородные намерения, но за неимением опыта и знаний, к сожалению, иногда попадают в неприятные ситуации. Неразлучные друзья, обдумывая уступки, умеют осознать ошибки и стараются их не повторят, хотя сразу же придумывают и осуществляют новую "авантюру". Поэтому читатели с интересом узнают о поисках незнакомца из тринадцатой квартиры, съемки в кино, о ребят во время родного села от стихийного бедствия, о разоблачении двух местных "шпионов".
Мне понятны желания и намерения Явы и Павлуши, ведь они мои ровесники. Думаю, главное, о чем хочет сказать нам автор: дружба — великая сила; важно иметь рядом верного и преданного товарища, который пойдет за тобой в огонь и в воду, не предаст, всегда в затруднительной ситуации. Впереди у меня знакомство со многими литературными произведениями известных писателей. Но я уверен: "Тореадоры из Васюковки". Нестайко — одна из лучших книг, поэтому я всем советую прочитать ее.
Після закінчення п’ятого класу і складання іспитів головні герої повісті Я. Стельмаха «Химера лісового озера або Митькозавр з Юрківки», нерозлучні друзі Сергій Стеценко та Митько Омельчук від вчительки ботаніки і зоології Ірини Семенівни отримали завдання на літніх канікулах зібрати колекцію комах. Це завдання стало доброю нагодою здійснити давню мрію хлопців. Вони вже давно хотіли влітку поїхати до села, де жила бабуся Митька. Друзі все ж таки вмовили своїх батьків, зібрали речі та вирушили у подорож за місто.
У селі хлопчиків чекав чудовий відпочинок , сповнений незвичайних пригод. Оселила їх бабуся у невеличкому курені на березі чудового лісового озера. Новий знайомий хлопців – старшокласник Василь вирішив розіграти і налякати міських хлопців. Він їм розповів, що в цьому озері здавна живе велика доісторична істота, на зразок тієї тварини, що живе у Шотландії у озері Лох-Несс. Інколи можна побачити на піску сліди, які залишала ця загадкова тварина.
Розповідь Василя дуже зацікавила Митька і Сергі, і вони вирішили досліджувати істоту з лісового озера. Невдовзі товариші і справді знайшли велетенські сліди на піску, та й і в озері вночі інколи можна було почути хрипіння, булькання і різні невідомі хлопцям звуки. Незважаючи на це, товариші зовсім не злякалися і лише ще більше зацікавились. Вони організували нічне чергування на березі озера та почали вигадувати різноманітні пастки для водяного чудовиська. А вдень новоявлені дослідники бігали до бібліотеки, бо вважали, що до майбутнього відкритті треба підходити підготовленими, з відповідними знаннями і науковим підґрунтям. Вони на гаяли марно часу і навіть придумали цій істоті назву – Митькозавр Стеценка з Юрківки. Навіть назва села нагадувала товаришам про доісторичних тварин Юрського періоду.
Та коли Сергій і Митько, здавалося б, вже були на крок від відкриття, вони дізналися, що дивовижна істота – це всього-на-всього, поганий жарт старшокласника Василя. Бо це саме він залишав подряпини на деревах і сліди на піску, саме він влаштовував незрозумілі звуки на поверхні нічного лісового озера. Він навіть не полінився та сам виготовив голову потвори, щоб дужче налякати хлопців. Але й тут друзі не злякалися, а почали закидати химеру, що з’явилася, камінням. Невдалий жартівник навіть не сподівався на таку сміливу поведінку і ледь не потонув від кам’яної атаки Митька і Сергія. Коли хлопці почули крик про до вони не злякались і у воду лізти. Завдяки сміливості товаришів Василя було врятовано і вдячний хлопцям за порятунок, він розповів друзям про свій розіграш.
Нерозлучні друзі Митько і Сергій ні краплі не жалкували, що їхнє дослідження залишилося невдачею. Бо все одно, це були цікаві пригоди, які підтвердили міцність їхньої дружби та їх сміливість, рішучість і доброту. Крім того, друзі виказали прагнення до знань, перечитавши багато книжок із сільської бібліотеки, які розповідали про доісторичних істот. Та і за колекцію комах Митько і Сергій не забули, та попереду була ще половина літа і можна було не поспішати.
На мій погляд, головні герої повісті Я. Стельмаха «Химера лісового озера або Митькозавр з Юрківки» справжні друзі і у дружбі вони мають подвійну силу, подвійну сміливість і рішучість. Вони досить сміливі, бо не лякаються нічних чергувань біля озера, рішучі, бо встигають витягти з води Василя, прагнуть до цікавого, бо з насолодою чекають на відкриття і читають багато книжок, вони добрі, бо не ображаються на Василя і всі ситуації сприймають з почуттям гумору. Саме такими і повинні бути справжні хлопці і справжні друзі.
Недавно на уроках украинской литературы мы познакомились с отрывками приключенческо-юмористической повести Всеволода Нестайко "Тореадоры из Васюковки". Это чрезвычайно интересная история. Меня настолько захватили события, описанные автором, я пошел в библиотеку, взял книгу о приключениях "тореадоров" и с удовольствием прочитал ее от первой до последней страницы.
Главные персонажа повести — Ява Рень и Павлуша Завгородний — обычные школьники-подростки, проживающие в поселке Васюкивка, показатели, фантазеры и "зривщики дисциплины".
Откуда такое необычное имя — Ява? То он сам себя так назвал, когда ему было всего полтора года. То оно, пискля малое, хотело сказать: "Я — Ваня", а вышло "Ява"..., но прицепилось это "Ява" к нему, как репей до собачьего хвоста. У Ивана рыжие взъерошенные волосы, а лицо парня обильно покрыто веснушками. Ява Рень — энергичный и бесшабашный парень. Обычно именно он является инициатором разнообразных затей: то метро под Васюківкою проложить, то устроить бой быков, то организовать школьный театр. Но парень не только на дебош: когда произошла досадная событие с переекзаменовкою, то он летом добросовестно готовился к пересдачи экзамена с украинского языка на "необитаемом" острове, подобрав себе имя "Робинзон Кукурузо".
Павлуша Завгородний — лучший друг Яви. Это более уравновешенный и спокойный парень. Он увлекается рисованием и мечтает стать летчиком, но не меньше Яву любит разнообразные приключения и тайны.
Васюківські "тореадоры" всегда имеют благородные намерения, но за неимением опыта и знаний, к сожалению, иногда попадают в неприятные ситуации. Неразлучные друзья, обдумывая уступки, умеют осознать ошибки и стараются их не повторят, хотя сразу же придумывают и осуществляют новую "авантюру". Поэтому читатели с интересом узнают о поисках незнакомца из тринадцатой квартиры, съемки в кино, о ребят во время родного села от стихийного бедствия, о разоблачении двух местных "шпионов".
Мне понятны желания и намерения Явы и Павлуши, ведь они мои ровесники. Думаю, главное, о чем хочет сказать нам автор: дружба — великая сила; важно иметь рядом верного и преданного товарища, который пойдет за тобой в огонь и в воду, не предаст, всегда в затруднительной ситуации. Впереди у меня знакомство со многими литературными произведениями известных писателей. Но я уверен: "Тореадоры из Васюковки". Нестайко — одна из лучших книг, поэтому я всем советую прочитать ее.
Після закінчення п’ятого класу і складання іспитів головні герої повісті Я. Стельмаха «Химера лісового озера або Митькозавр з Юрківки», нерозлучні друзі Сергій Стеценко та Митько Омельчук від вчительки ботаніки і зоології Ірини Семенівни отримали завдання на літніх канікулах зібрати колекцію комах. Це завдання стало доброю нагодою здійснити давню мрію хлопців. Вони вже давно хотіли влітку поїхати до села, де жила бабуся Митька. Друзі все ж таки вмовили своїх батьків, зібрали речі та вирушили у подорож за місто.
У селі хлопчиків чекав чудовий відпочинок , сповнений незвичайних пригод. Оселила їх бабуся у невеличкому курені на березі чудового лісового озера. Новий знайомий хлопців – старшокласник Василь вирішив розіграти і налякати міських хлопців. Він їм розповів, що в цьому озері здавна живе велика доісторична істота, на зразок тієї тварини, що живе у Шотландії у озері Лох-Несс. Інколи можна побачити на піску сліди, які залишала ця загадкова тварина.
Розповідь Василя дуже зацікавила Митька і Сергі, і вони вирішили досліджувати істоту з лісового озера. Невдовзі товариші і справді знайшли велетенські сліди на піску, та й і в озері вночі інколи можна було почути хрипіння, булькання і різні невідомі хлопцям звуки. Незважаючи на це, товариші зовсім не злякалися і лише ще більше зацікавились. Вони організували нічне чергування на березі озера та почали вигадувати різноманітні пастки для водяного чудовиська. А вдень новоявлені дослідники бігали до бібліотеки, бо вважали, що до майбутнього відкритті треба підходити підготовленими, з відповідними знаннями і науковим підґрунтям. Вони на гаяли марно часу і навіть придумали цій істоті назву – Митькозавр Стеценка з Юрківки. Навіть назва села нагадувала товаришам про доісторичних тварин Юрського періоду.
Та коли Сергій і Митько, здавалося б, вже були на крок від відкриття, вони дізналися, що дивовижна істота – це всього-на-всього, поганий жарт старшокласника Василя. Бо це саме він залишав подряпини на деревах і сліди на піску, саме він влаштовував незрозумілі звуки на поверхні нічного лісового озера. Він навіть не полінився та сам виготовив голову потвори, щоб дужче налякати хлопців. Але й тут друзі не злякалися, а почали закидати химеру, що з’явилася, камінням. Невдалий жартівник навіть не сподівався на таку сміливу поведінку і ледь не потонув від кам’яної атаки Митька і Сергія. Коли хлопці почули крик про до вони не злякались і у воду лізти. Завдяки сміливості товаришів Василя було врятовано і вдячний хлопцям за порятунок, він розповів друзям про свій розіграш.
Нерозлучні друзі Митько і Сергій ні краплі не жалкували, що їхнє дослідження залишилося невдачею. Бо все одно, це були цікаві пригоди, які підтвердили міцність їхньої дружби та їх сміливість, рішучість і доброту. Крім того, друзі виказали прагнення до знань, перечитавши багато книжок із сільської бібліотеки, які розповідали про доісторичних істот. Та і за колекцію комах Митько і Сергій не забули, та попереду була ще половина літа і можна було не поспішати.
На мій погляд, головні герої повісті Я. Стельмаха «Химера лісового озера або Митькозавр з Юрківки» справжні друзі і у дружбі вони мають подвійну силу, подвійну сміливість і рішучість. Вони досить сміливі, бо не лякаються нічних чергувань біля озера, рішучі, бо встигають витягти з води Василя, прагнуть до цікавого, бо з насолодою чекають на відкриття і читають багато книжок, вони добрі, бо не ображаються на Василя і всі ситуації сприймають з почуттям гумору. Саме такими і повинні бути справжні хлопці і справжні друзі.