"Земля - це життєдайна сила народу, його матеріальна і духовна основа", - стверджував Г. Успенський. Так, але у 20-ті роки ХХ століття виникає проблема влади землі. Молодший син Івоніки Сава вчинив злочин не тільки в силу зовнішніх обставин, не тільки умови тогочасного світу штовхають його на вбивство. Вільний від землі, чужий її владі, Сава виявляється вільним і від моральних вимог. Проте не влада землі призводить Саву до братовбивства: земля вимагає від нього не крові, а любові, господарського хисту, Сава позбавлений тяги землі, більше того, він ворогує з усією природою. Наймиліше йому, коли стріляв у горобців чи зайців. Ось чим живилася душа Сави. Та й народився він з "темною душею", змалку був лінивим і впертим, лаявся. Навряд чи його можна виправдати. Втративши генетичну пам'ять, він не спроможний протистояти впливу негативних соціальних факторів, які складаються в епоху зародження капіталізму на селі. Навіть лінива, злодійкувата Рахіра стає люблячою матір'ю, порядною господинею, порається на маленьких шматочках землі, отриманої від Івоніки. Яка тонка й прозора грань, ота стабільна вісь, хоча й глибоко прихована. Протягом усього твору розкривається "чорна душа" Сави. Вбивство людини Савою було несподіваною трагедією, яка потягнула за собою і біль і горе. А все - через постійне нищення живого, природи. Це і призвело до деградації Сави як особи.
Сів на землю і скривився, як середа на п’ятницю; Причепилося оте «Ява» до нього, як реп’ях до собачого хвоста; Бурмило схилив голову і одним оком, як ворона в кістку, зазирає на полицю; Це ж я зараз піднімуся і висітиму над землею, як жаба на гачку, тільки ногами дригатиму; Преш, як німий до суду І я під тією мискою один, мов мишеня під ситом, і діватися нікуди; Так і заклякли ми, присівши, – мов курчата перед шулікою; Закрекотів я з усіх сил – от-от жили, як струни, полопаються, – із колодязя, мов булька з носа, повільно з’явилася Явина голова
Проте не влада землі призводить Саву до братовбивства: земля вимагає від нього не крові, а любові, господарського хисту, Сава позбавлений тяги землі, більше того, він ворогує з усією природою. Наймиліше йому, коли стріляв у горобців чи зайців. Ось чим живилася душа Сави. Та й народився він з "темною душею", змалку був лінивим і впертим, лаявся. Навряд чи його можна виправдати. Втративши генетичну пам'ять, він не спроможний протистояти впливу негативних соціальних факторів, які складаються в епоху зародження капіталізму на селі. Навіть лінива, злодійкувата Рахіра стає люблячою матір'ю, порядною господинею, порається на маленьких шматочках землі, отриманої від Івоніки. Яка тонка й прозора грань, ота стабільна вісь, хоча й глибоко прихована.
Протягом усього твору розкривається "чорна душа" Сави. Вбивство людини Савою було несподіваною трагедією, яка потягнула за собою і біль і горе. А все - через постійне нищення живого, природи. Це і призвело до деградації Сави як особи.
Причепилося оте «Ява» до нього, як реп’ях до собачого хвоста;
Бурмило схилив голову і одним оком, як ворона в кістку, зазирає на полицю;
Це ж я зараз піднімуся і висітиму над землею, як жаба на гачку, тільки ногами дригатиму;
Преш, як німий до суду
І я під тією мискою один, мов мишеня під ситом, і діватися нікуди; Так і заклякли ми, присівши, – мов курчата перед шулікою; Закрекотів я з усіх сил – от-от жили, як струни, полопаються, – із колодязя, мов булька з носа, повільно з’явилася Явина голова