Повість Михайла Стельмаха "Гуси-лебеді летять" є автобіографічною. У ній письменник згадує своє дитинство, знайомить з рідними людьми — матір'ю, татом, дідусем, бабусею. Головний герой повісті маленький хлопчик Михайлик — це і є сам Михайло Стельмах. Весь світ Михайлик сприймає, наче казку. Лебеді, що пролітають над ним, за його бажанням роблять ще одне коло над хатою. Хлопчик вірить розповідям дідуся про сонячні ключі, якими відмикається земля навесні. Усе навколо Михайлика пронизане добром і любов'ю. Поруч з ним мудрий дідусь, майстер на всі руки, добра і лагідна мати. Навіть те, що чогось нема, сприймається хлопчиною легко. Немає ковзанів, замінив їх ночвами. Від мами за це дісталося, але як весело було летіти з гори. Немає чобіт іноді мати дасть свої і "ноги тебе несуть, мов пташині крила". Хлопчик приязно ставиться до навколишнього світу, росте добрим, сердечним, розумним. У нього є "або слабість, або дурість" — він дуже любить читати. У свої дев'ять років він перечитав все, що зміг знайти в селі: "Кобзаря", "Робінзона Крузо", казки. За новими книгами він ходить до старого парубка Юхима і навіть до попа. В Юхима він бере книги за насіння. Але, зустрівши жінку-жебрачку з хлопчиком, поділився з ними своїм дорогоцінним насінням. Він добра, чуйна людина. Михайлик зростає таким духовно багатим, бо його батьки, дідусь з бабусею створили для нього світ добра і краси, делікатності і благородства. Дідусь, коли повертався пізно з заробітків, не будив бабусю. Це для малого хлопчика був приклад поваги до близької людини. Звичайно, автор, як і всі люди, згадує найкраще зі свого дитинства. Він поетизує землю, працю на ній, простих трудівників. Разом з тим він зумів яскраво відтворити складну епоху двадцятих років минулого століття, передати оптимізм і життєлюбність народу-трудівника, здатного подолати будь-яке випробування. Мені сподобався Михайлик своєю чистотою сприймання світу, добротою, чуйністю. Він весь такий відкритий до добра, готовий пізнавати світ і бачити тільки світле, хороше в житті.
Повість Михайла Стельмаха "Гуси-лебеді летять" є автобіографічною. У ній письменник згадує своє дитинство, знайомить з рідними людьми — матір'ю, татом, дідусем, бабусею. Головний герой повісті маленький хлопчик Михайлик — це і є сам Михайло Стельмах. Весь світ Михайлик сприймає, наче казку. Лебеді, що пролітають над ним, за його бажанням роблять ще одне коло над хатою. Хлопчик вірить розповідям дідуся про сонячні ключі, якими відмикається земля навесні. Усе навколо Михайлика пронизане добром і любов'ю. Поруч з ним мудрий дідусь, майстер на всі руки, добра і лагідна мати. Навіть те, що чогось нема, сприймається хлопчиною легко. Немає ковзанів, замінив їх ночвами. Від мами за це дісталося, але як весело було летіти з гори. Немає чобіт іноді мати дасть свої і "ноги тебе несуть, мов пташині крила". Хлопчик приязно ставиться до навколишнього світу, росте добрим, сердечним, розумним. У нього є "або слабість, або дурість" — він дуже любить читати. У свої дев'ять років він перечитав все, що зміг знайти в селі: "Кобзаря", "Робінзона Крузо", казки. За новими книгами він ходить до старого парубка Юхима і навіть до попа. В Юхима він бере книги за насіння. Але, зустрівши жінку-жебрачку з хлопчиком, поділився з ними своїм дорогоцінним насінням. Він добра, чуйна людина. Михайлик зростає таким духовно багатим, бо його батьки, дідусь з бабусею створили для нього світ добра і краси, делікатності і благородства. Дідусь, коли повертався пізно з заробітків, не будив бабусю. Це для малого хлопчика був приклад поваги до близької людини. Звичайно, автор, як і всі люди, згадує найкраще зі свого дитинства. Він поетизує землю, працю на ній, простих трудівників. Разом з тим він зумів яскраво відтворити складну епоху двадцятих років минулого століття, передати оптимізм і життєлюбність народу-трудівника, здатного подолати будь-яке випробування. Мені сподобався Михайлик своєю чистотою сприймання світу, добротою, чуйністю. Він весь такий відкритий до добра, готовий пізнавати світ і бачити тільки світле, хороше в житті.