За народними ліричними піснями про кохання можна вивчати морально-етичні норми взаємин наших пращурів. Ці норми, як і пісні, створювалися десятиліттями і століттями, але незмінними залишалися чистота взаємин між юнаком та дівчиною, взаємна повага і магічна сила почуттів, що залишається нерозгаданою і дотепер:
Місяць на небі, зіроньки сяють.
Тихо по морю човен пливе.
В човні дівчина пісню співає,
А козак чує, серденько мре.
Здавалося б, прості і зрозумілі слова, а так глибоко торкаються найпотаємніших струн душі. А вже за мить ти відчуваєш себе художником і під твоїм пензлем народжується тиха українська ніч з місяцем і зорями на небі. По морю пливе човен, а в ньому співає дівчина, її голос далеко чути серед нічної тиші. А найперше пісню чує закоханий козак. Щоб передати його почуття, кращого вислову, як "серденько мре", навряд чи придумаєш. Судячи з ліричних пісень, складається враження, що наші пращури не лише передавали за до пісні свої почуття, а й розповідали про історію свого кохання, вели пісенний діалог, освідчувалися в коханні чи давали відкоша. Адже і в пісні дівчини з човна у темному морі розповідь про кохання, про те, як любилися, як розійшлися і "тепер навіки зійшлися знов".
Очі у ліричних піснях — дзеркало душі. Очі — не збрешуть, очі — не зрадять. І взагалі очі дівочі у піснях — окремий об'єкт захоплення юнака: "темні, як нічка, ясні як день!" Із окремих пісень про кохання можна створити образ ідеальної дівчини: темні очі, чорні брови, довга коса. І справді, очі мають бути темними чи карими, але обов'язково — ясними, тобто чесними і правдивими, у яких юнак знайде відповідь на свої почуття. Про магічну (навіть відьомську) силу очей підкреслюється у останньому рядку пісні: "де ж ви навчились зводить людей?" Вже дещо традиційно склалося в народних піснях, що дівчина, яка підкорила серце юнака, наділена магічною, навіть містичною силою.
З ідеальним образом дівчини в ліричних піснях усе зрозуміло. От тільки в образі козака, на мою думку, чимало суперечностей. Мужній, хоробрий відчайдух, який іде на смерть заради вітчизни, заради козацького обов'язку і раптом — ніжний, романтичний, навіть сентиментальний коханець... Щось не дуже віриться. Хоча від часів Гомера, Вергілія і середньовічного героїчного епосу Європи бачимо мужніх воїнів і мореплавців, які не соромляться своїх сліз. Скажімо, Одіссей плаче через те, що скучив за домівкою і дружиною. Мабуть, такими вони й були — лицарі-козаки. Можливо, саме з таких суперечностей чоловічих характерів і народилися безсмертні ліричні пісні про кохання:
Місяць на небі, зіроньки сяють.
Тихо по морю човен пливе.
В човні дівчина пісню співає,
А козак чує, серденько мре.
Здавалося б, прості і зрозумілі слова, а так глибоко торкаються найпотаємніших струн душі. А вже за мить ти відчуваєш себе художником і під твоїм пензлем народжується тиха українська ніч з місяцем і зорями на небі. По морю пливе човен, а в ньому співає дівчина, її голос далеко чути серед нічної тиші. А найперше пісню чує закоханий козак. Щоб передати його почуття, кращого вислову, як "серденько мре", навряд чи придумаєш. Судячи з ліричних пісень, складається враження, що наші пращури не лише передавали за до пісні свої почуття, а й розповідали про історію свого кохання, вели пісенний діалог, освідчувалися в коханні чи давали відкоша. Адже і в пісні дівчини з човна у темному морі розповідь про кохання, про те, як любилися, як розійшлися і "тепер навіки зійшлися знов".
Очі у ліричних піснях — дзеркало душі. Очі — не збрешуть, очі — не зрадять. І взагалі очі дівочі у піснях — окремий об'єкт захоплення юнака: "темні, як нічка, ясні як день!" Із окремих пісень про кохання можна створити образ ідеальної дівчини: темні очі, чорні брови, довга коса. І справді, очі мають бути темними чи карими, але обов'язково — ясними, тобто чесними і правдивими, у яких юнак знайде відповідь на свої почуття. Про магічну (навіть відьомську) силу очей підкреслюється у останньому рядку пісні: "де ж ви навчились зводить людей?" Вже дещо традиційно склалося в народних піснях, що дівчина, яка підкорила серце юнака, наділена магічною, навіть містичною силою.
З ідеальним образом дівчини в ліричних піснях усе зрозуміло. От тільки в образі козака, на мою думку, чимало суперечностей. Мужній, хоробрий відчайдух, який іде на смерть заради вітчизни, заради козацького обов'язку і раптом — ніжний, романтичний, навіть сентиментальний коханець... Щось не дуже віриться. Хоча від часів Гомера, Вергілія і середньовічного героїчного епосу Європи бачимо мужніх воїнів і мореплавців, які не соромляться своїх сліз. Скажімо, Одіссей плаче через те, що скучив за домівкою і дружиною. Мабуть, такими вони й були — лицарі-козаки. Можливо, саме з таких суперечностей чоловічих характерів і народилися безсмертні ліричні пісні про кохання:
Пісня ти мила, пісня ти люба —
Все про кохання, все про любов.
Джерело: https://dovidka.biz.ua/maksim-kozak-zaliznyak-analiz/ Довідник цікавих фактів та корисних знань © dovidka.biz.ua