Федько був бешкетником. його дуже часто сварили за постійні витівки. але завжди чесно зізнавався. неподалік жила панська родина. єдиною дитиною там був спокійний костя. і ось одного разу федько знайшов палицю та заявив, що перебереться на інший берег по крижинах. саме було закінчення зими. толя йшов до школи, та раптом вирішив підійти до федька. федько вирішив погуляти крижинами по течії. коли федя виконав цей трюк, толька посперечався з ним, що зможе так само. федько не хотів цього, але толя його вмовив. якщо толя все повторить, федько має віддати йому чижика. ось толька пішов на крижини і почав тонути! лід несеться, хлопчисько не може перейти на іншу крижину - сміливості немає. федько кинувся на поміч. коли хлопчина виштохнув тольку на берег, тоді сам звалився у воду. ледь вилізши з крижаної води, він майже не дишав. глядачі цієї ситуації покликали батьків обох хлопців. федька змушували сказати правду, та побачивши, як толька боїться, аби його не насварили, хлопець сказав, що сам штохнув його на лід. вдома батько федька випоров його і хлопець зліг с температурою. пролежавши 3 дні, він помер. коли несли труну з федьком, толька лише виглянув з вікна, а потім пішов грати з федьковим чижиком.
У перше двадцятиліття Кропивницький писав переважно твори комедійних жанрів — «Помирились» (1869), «За сиротою і Бог з калитою, або ж Несподіване сватання» (1871), «Актор Синиця» (1871) — переробка водевілю Д. Ленського «Лев Гурич Синичкін», «Пошились у дурні» (1875), «По ревізії» (1882), «Лихо не кожному лихо — іншому й талан» (1882), «Вуси» (1885) — за оповіданням О. Стороженка. Цим водевілям, як і створеним у цей період драмам «Невольник» (1872) за поемою Т. Шевченка, «Беспочвенники» (1878, остаточна редакція — 1898), «Доки сонце зійде, роса очі виїсть» (1882), «Глитай, або ж павук» (1882), притаманні жанрова визначеність, традиційність системи художніх засобів (зокрема, розгортання конфлікту навколо головного героя або головної пари, яким протиставлені інші персонажі). У драмах «Де зерно, там і полова» («Дві сім’ї») (1888), «Зайдиголова» (1889), «Олеся» (1891), «Перед волею» (1899), «Розгардіяш» (1906) поряд з основним конфліктом розгортається додаткова сюжетна лінія.
У перше двадцятиліття Кропивницький писав переважно твори комедійних жанрів — «Помирились» (1869), «За сиротою і Бог з калитою, або ж Несподіване сватання» (1871), «Актор Синиця» (1871) — переробка водевілю Д. Ленського «Лев Гурич Синичкін», «Пошились у дурні» (1875), «По ревізії» (1882), «Лихо не кожному лихо — іншому й талан» (1882), «Вуси» (1885) — за оповіданням О. Стороженка. Цим водевілям, як і створеним у цей період драмам «Невольник» (1872) за поемою Т. Шевченка, «Беспочвенники» (1878, остаточна редакція — 1898), «Доки сонце зійде, роса очі виїсть» (1882), «Глитай, або ж павук» (1882), притаманні жанрова визначеність, традиційність системи художніх засобів (зокрема, розгортання конфлікту навколо головного героя або головної пари, яким протиставлені інші персонажі). У драмах «Де зерно, там і полова» («Дві сім’ї») (1888), «Зайдиголова» (1889), «Олеся» (1891), «Перед волею» (1899), «Розгардіяш» (1906) поряд з основним конфліктом розгортається додаткова сюжетна лінія.