Романтичність оповідання Марко Вовчок «Максим Гримач»
Творчістю Марко Вовчок починає якісно новий, вищий етап розвитку української прози – твердження в ній методу критичного реалізму. Однак, як її великий попередник і вчитель Т. Г. Шевченко, вона з’єднала у своїй творчості методи реалізму й романтизму
Саме у романтичному настрої написане її оповідання «Максим Гримач», що ввійшов у другу групу добутків збірника «Народні оповідання». По жанрі – це трагедійне соціально-проблемне оповідання. Майстерно романтизовані описані персонажі добутку. Максим Гримач – головний герой оповідання, удівець, живе на своєму хуторі разом з дочками – Катею й Тетяною. Автор не уточнює коли відбувалися події, зображене час. Неподалік від Черкас жив на хуторі Максим Гримач. Використовуючи фольклорні матеріали, письменниця зображує його зовнішність і характер. «Таке-те богатир! Ходив у сап’яновому й в атласному. Був повнолицим, чорнобривим, чорновусим, веселим, жартівливим». Характер у Максима справедливий, добрий, але запальний
«Якщо трапиться в кого з нашого села неприємність – головою ляже, але до З особливою теплотою зображує Марко Вовчок у добутку й образ красуні – Каті – старшої доні Максима Гримача. «Дівчина гарна й пишна, як королева», – пише про неї Марко Вовчок
До нещастя, полюбила горда Катерина хлопця Семена. Але, на жаль, не був він вільним – був він бурлакою. Отже, батько не погодився віддати за такого хлопця заміж свою дочку. Сказала про це Катерина улюбленому, на що той відповів, що побудет у свого пана вже останній рік. «А потім побачу де хутірець червоний, і поклонюся твоєму батькові». Із цими словами й відправився Семен у далеку дорогу разом з іншими своїми товаришами. Рушили козаки на видобуток восени, обіцяли вернутися навесні. А Катерина, очікуючи улюбленого, «сидить у світлиці вишиває шовком рукава й рушника й усе у віконце поглядає, чи крутить пурга або це сніг тане, або теплом повіє».
Настала весна, зацвіли вже й вишні, чекає біля вікна дівчина, а його всі немає. Але от один раз увечері побачила вона на Дніпрі човен, що швидко наближалася до берега, і правил цим човном не її Семен. І почула вона від козака, що приплив, страшну звістку: під час бури на Дніпрі загинув її улюблений, коли вертався додому. Жахнулася Катерина. Придушено-тужливий тон оповідання передає щиросердечний стан побитої горем дівчини. Вернувшись до батька, сказала Катерина: «Тепер уже вільний мій наречений, батько». А на другий день попрощалася Катерина з батьком і сестрою, «одяглася в кращий одяг, постояла небагато під кучерявою вербою, де зустрічалися з улюбленим при місяці, та й кинулася у воду. Ранком стали шукати Катерину, побігли до води, а там тільки вінок маковий плаває, що сплела Катерина. Довго корив себе Максим і все повторював: «Катя! Котячи! Дитинка миючи гарна! Загубив я твої роки молоденькі!»
Оповідання «Максим Гримач», як і інші романтичні добутки, сповнені глибокого ліризму, фольклорної поетики. За до образа Катерини письменниця натхненно зобразила вірність у любові, а образ Максима Власника персоніфікує народний ідеал чесності й шляхетності
Наше життя складається з наших дій і взаємодій з навколишнім світом. Природа складає важливу роль в навколишньому середовищі. Вона - є нашою матір’ю. Це не красивий вираз. Людини походить від природи та є її частинкою. Вона супроводжує нас від самого народження і до смерті. Ми ростемо насолоджуючись її красою, пізнаємо весь світ від малого - від маленької квітки до високих гір і глибоких океанів.
Сьогодні ми живемо у світі, який збудували наші пращури і який ми самі будуємо. Високі хмарочоси, магістралі, тунелі, високі комп'ютерні технології - все це створили людина. Проте ми не задумуємось що без природи нічого цього неможливо було б створити. Людини бере матеріали від природи та перетворює їх на щось інше, вигідніше і зручніше для себе. Зараз ми живемо в комфортних оселях, ми вже мало залежимо від природи. Щоб добути воду нам достатньо відкрити кран, а не йти до джерела. Нам не потрібно йти на полювання і серед дикої природи добувати собі м’ясо - достатньо сходити в супермаркет.
Все це забезпечують компанії та спеціалізовані люди. По суті людина навчилася використовувати природу, здобула владу над нею. Але все ж ніхто не зможе обійтись поки що без сонячного проміння, без свіжого повітря насиченого природним киснем. Ми не можемо обійти без п’янкого аромату весняних квітів, без приємної прохолоди взимку і засніжених лісів. Живучи у своєму маленькому, закритому, комфортному світі ми любимо вирватись на дику природу. Найчастіше це називається відпустка. Це свідчить про те що ми не звільнились від залежності від природи, а тільки прагнемо це зробити.
Ми втікаємо від природи, ми боремось з нею, знищуємо її. На мою думку це неправильно. Винищуючи ліси, ми шкодимо не тільки природі, а й собі самим. Ліси - легені планети. А ми - частина природи. Планета - наш дім. Тому прагнути знищити та підкорити свій дім якось нерозумно. Ми ніколи не зможемо створити свою природу, повністю її підкорити, як би цього не прагнули. А якщо це і вдасться - одночасно ми знищимо і себе.
Ніякі штучні матеріальні цінності й радості створені людьми не замінять нам красу природи.
Творчістю Марко Вовчок починає якісно новий, вищий етап розвитку української прози – твердження в ній методу критичного реалізму. Однак, як її великий попередник і вчитель Т. Г. Шевченко, вона з’єднала у своїй творчості методи реалізму й романтизму
Саме у романтичному настрої написане її оповідання «Максим Гримач», що ввійшов у другу групу добутків збірника «Народні оповідання». По жанрі – це трагедійне соціально-проблемне оповідання. Майстерно романтизовані описані персонажі добутку. Максим Гримач – головний герой оповідання, удівець, живе на своєму хуторі разом з дочками – Катею й Тетяною. Автор не уточнює коли відбувалися події, зображене час. Неподалік від Черкас жив на хуторі Максим Гримач. Використовуючи фольклорні матеріали, письменниця зображує його зовнішність і характер. «Таке-те богатир! Ходив у сап’яновому й в атласному. Був повнолицим, чорнобривим, чорновусим, веселим, жартівливим». Характер у Максима справедливий, добрий, але запальний
«Якщо трапиться в кого з нашого села неприємність – головою ляже, але до З особливою теплотою зображує Марко Вовчок у добутку й образ красуні – Каті – старшої доні Максима Гримача. «Дівчина гарна й пишна, як королева», – пише про неї Марко ВовчокДо нещастя, полюбила горда Катерина хлопця Семена. Але, на жаль, не був він вільним – був він бурлакою. Отже, батько не погодився віддати за такого хлопця заміж свою дочку. Сказала про це Катерина улюбленому, на що той відповів, що побудет у свого пана вже останній рік. «А потім побачу де хутірець червоний, і поклонюся твоєму батькові». Із цими словами й відправився Семен у далеку дорогу разом з іншими своїми товаришами. Рушили козаки на видобуток восени, обіцяли вернутися навесні. А Катерина, очікуючи улюбленого, «сидить у світлиці вишиває шовком рукава й рушника й усе у віконце поглядає, чи крутить пурга або це сніг тане, або теплом повіє».
Настала весна, зацвіли вже й вишні, чекає біля вікна дівчина, а його всі немає. Але от один раз увечері побачила вона на Дніпрі човен, що швидко наближалася до берега, і правил цим човном не її Семен. І почула вона від козака, що приплив, страшну звістку: під час бури на Дніпрі загинув її улюблений, коли вертався додому. Жахнулася Катерина. Придушено-тужливий тон оповідання передає щиросердечний стан побитої горем дівчини. Вернувшись до батька, сказала Катерина: «Тепер уже вільний мій наречений, батько». А на другий день попрощалася Катерина з батьком і сестрою, «одяглася в кращий одяг, постояла небагато під кучерявою вербою, де зустрічалися з улюбленим при місяці, та й кинулася у воду. Ранком стали шукати Катерину, побігли до води, а там тільки вінок маковий плаває, що сплела Катерина. Довго корив себе Максим і все повторював: «Катя! Котячи! Дитинка миючи гарна! Загубив я твої роки молоденькі!»
Оповідання «Максим Гримач», як і інші романтичні добутки, сповнені глибокого ліризму, фольклорної поетики. За до образа Катерини письменниця натхненно зобразила вірність у любові, а образ Максима Власника персоніфікує народний ідеал чесності й шляхетності
Наше життя складається з наших дій і взаємодій з навколишнім світом. Природа складає важливу роль в навколишньому середовищі. Вона - є нашою матір’ю. Це не красивий вираз. Людини походить від природи та є її частинкою. Вона супроводжує нас від самого народження і до смерті. Ми ростемо насолоджуючись її красою, пізнаємо весь світ від малого - від маленької квітки до високих гір і глибоких океанів.
Сьогодні ми живемо у світі, який збудували наші пращури і який ми самі будуємо. Високі хмарочоси, магістралі, тунелі, високі комп'ютерні технології - все це створили людина. Проте ми не задумуємось що без природи нічого цього неможливо було б створити. Людини бере матеріали від природи та перетворює їх на щось інше, вигідніше і зручніше для себе. Зараз ми живемо в комфортних оселях, ми вже мало залежимо від природи. Щоб добути воду нам достатньо відкрити кран, а не йти до джерела. Нам не потрібно йти на полювання і серед дикої природи добувати собі м’ясо - достатньо сходити в супермаркет.
Все це забезпечують компанії та спеціалізовані люди. По суті людина навчилася використовувати природу, здобула владу над нею. Але все ж ніхто не зможе обійтись поки що без сонячного проміння, без свіжого повітря насиченого природним киснем. Ми не можемо обійти без п’янкого аромату весняних квітів, без приємної прохолоди взимку і засніжених лісів. Живучи у своєму маленькому, закритому, комфортному світі ми любимо вирватись на дику природу. Найчастіше це називається відпустка. Це свідчить про те що ми не звільнились від залежності від природи, а тільки прагнемо це зробити.
Ми втікаємо від природи, ми боремось з нею, знищуємо її. На мою думку це неправильно. Винищуючи ліси, ми шкодимо не тільки природі, а й собі самим. Ліси - легені планети. А ми - частина природи. Планета - наш дім. Тому прагнути знищити та підкорити свій дім якось нерозумно. Ми ніколи не зможемо створити свою природу, повністю її підкорити, як би цього не прагнули. А якщо це і вдасться - одночасно ми знищимо і себе.
Ніякі штучні матеріальні цінності й радості створені людьми не замінять нам красу природи.