Мистецтво – це творче осмислення навколишнього світу талановитою людиною. Плоди цього осмислення належать не тільки його творцям, а всьому людству, що живе на планеті Земля. Безсмертні прекрасні утвори давньогрецьких скульпторів і архітекторів, флорентійських мозаїчних майстрів, Рафаеля й Мікеланджело… Данте, Петрарки, Моцарта, Баха, Чайковського. Дух захоплює, коли намагаєшся розумом охопити всі, створеними геніями, збережене й продовжене їхніми нащадками й послідовниками. Зараз неможливо уявити собі, що наше життя не супроводжувало б мистецтво, творчість. Це утопія, який, на щастя, ніколи не призначено втілитися в життя. Де й коли б не жила людина, навіть на зорі свого розвитку, він намагався осмислити навколишній його мир, а виходить, прагнув зрозуміти й образно, дохідливо передати отримані знання наступним поколінням
Так з’явилися настінні малюнки в печерах – древніх становищах людини. І це породжено не тільки бажанням захистити своїх нащадків від пройдених уже предками помилок, а передача краси й гармонії миру, замилування перед доконаними утворами природи
Людство не тупцювало на місці, воно поступально рухалося вперед і вище, так само розвивалося й мистецтво, що супроводжує людину на всіх етапах цей довгий і болісний шляхи. Якщо звернутися до епохи Відродження, захоплюєшся тими висотами, яких досягли художники й поети, музиканти й архітектори
Безсмертні утвори Рафаеля й Леонардо да Вінчі дотепер заворожують своєю досконалістю, пластикою й глибоким усвідомленням ролі людини у світі, де йому призначено пройти свій недовгий, але прекрасний, часом трагічний шлях
Росія не стала далекою провінцією мистецтва. Ще на зорі свого виникнення вона заявила голосно й сміло про своє право встати поруч із найбільшими творцями Європи: «Слово об полицю Игореве», ікони й розписи Андрія Рубльова й Феофана Грека, собори Володимира, Києва й Москви. Ми не тільки пишаємося дивними пропорціями храму Покрова на Нерли й московським Покровським собором, більше відомим під ім’ям храму Василя Блаженного, але й свято шануємо імена творців, якщо вони залишилися в пам’яті народу, як це трапилося із зодчими Бармой і Постником.
Климко – сирота, головний герой автобіографічної повісті Григора Тютюнника. Образ Климка втілює ідеал людини. У маленькій сирітській душі Климко носив стільки доброти, милосердя і співчуття до знедолених і стражденних, що не побоявся в одинадцять літ вирушити в далеку дорогу по сіль, аби тільки до близькій людині — своїй учительці — не померти з голоду. Скільки натерпівся й намучився за свою двотижневу дорогу маленький лицар, скільки разів ризикував бути вбитим, замерзнути десь на полі під копицею — адже йшла війна і заходити в села було небезпечно. Та хлопчик ішов: його вело дорогою поневірянь милосердя. Зовнішність Климка: «Климко йшов босий, у куцих штанчатах, старій матросці, що була колись голубою, а тепер стала сіра, та ще й в дядьковій Кириловій діжурці. Тій діжурці, як казав дядько, було «сто літ», і не рвалася вона лише тому, що зашкарубла від давньої мазути» Риси характеру Климка: а) щирий, добрий, працьовитий; б) мужній, вольовий; в) благородний, чуйний, уважний, турботливий г) винахідливий. Прагнення Климка а) прагнення навчитися; б) відповідальний за доручену справу; в) шанобливе ставлення до дружби Значення образу Климка а) залишився сиротою, так само як і автор твору; б) виховувався у дядька, який теж загинув від німецької бомби; в) риси характеру.
Так з’явилися настінні малюнки в печерах – древніх становищах людини. І це породжено не тільки бажанням захистити своїх нащадків від пройдених уже предками помилок, а передача краси й гармонії миру, замилування перед доконаними утворами природи
Людство не тупцювало на місці, воно поступально рухалося вперед і вище, так само розвивалося й мистецтво, що супроводжує людину на всіх етапах цей довгий і болісний шляхи. Якщо звернутися до епохи Відродження, захоплюєшся тими висотами, яких досягли художники й поети, музиканти й архітектори
Безсмертні утвори Рафаеля й Леонардо да Вінчі дотепер заворожують своєю досконалістю, пластикою й глибоким усвідомленням ролі людини у світі, де йому призначено пройти свій недовгий, але прекрасний, часом трагічний шлях
Росія не стала далекою провінцією мистецтва. Ще на зорі свого виникнення вона заявила голосно й сміло про своє право встати поруч із найбільшими творцями Європи: «Слово об полицю Игореве», ікони й розписи Андрія Рубльова й Феофана Грека, собори Володимира, Києва й Москви. Ми не тільки пишаємося дивними пропорціями храму Покрова на Нерли й московським Покровським собором, більше відомим під ім’ям храму Василя Блаженного, але й свято шануємо імена творців, якщо вони залишилися в пам’яті народу, як це трапилося із зодчими Бармой і Постником.
Джерело: http://dovidka.biz.ua/klimko-harakteristika-geroya/ Довідник цікавих фактів та корисних знань © dovidka.biz.ua