На початку ХХІ століття бути волонтером стає модно. Можемо гати, як відомі зірки Голівуду змагаються у ділах благодійності або приймають участь в різних акціях волонтаріату.Можна сказати, що коріннями волонтаріат сягає до початку людства. Спочатку в нього не було інституційних рамок. Він розвивався в церковних і позаурядових організаціях.Є дані, що в 1859 році французький письменник-журналіст Анрі Дюнан, вражений кривавими картинами битви при Сольферіно, запропонував ідею створення Червоного Хреста — організації, яка працювала б на волонтерських засадах і надавала першу медичну до пораненим бійцям. Принципами, сформульованими Дюнаном, керуються сьогодні волонтерські організації у всьому світі.В 1920 році швейцарець П’єр Цересоль організував табір, в якому приймали участь австрійські, англійські, французькі та німецькі волонтери. Вони мали на меті спільними силами відбудувати село під Верденом у Франції, яке було знищене під час війни. Деякі з волонтерів були солдатами, які нещодавно боролися один проти одного. Попри те, вони зуміли об’єднатися і працювати в згоді для блага людей, які втратили свої домівки.Після ІІ Світової війни виникло дуже багато різних організацій, що просували ідею волонтаріату, яка залишається дієвою до сьогоднішнього дня. Однією з них є ЮНЕСКО, яке засновано для того, щоб реалізувати «інтелектуальну і моральну солідарність людства» з метою запобігання виникнення третьої світової війни. Мала вона до також у координуванні та налагодженні співпраці між волонтерськими організаціями CCIVS (Coordinating Committee for International Voluntary Service). Заснування Європейського Союзу і його розширення новими державами мало немалий вплив на розвиток організацій, що займалися волонтаріатом. Це дало змогу об’єднати державні інституції в мережу співпраці, проведення спільних дій та розширення обсягів діяльності. Органи Європейського Союзу розробили також вказівки, що допомагають діяльності цього типу організаціям на територіях Європейської Спільноти. Були розпочаті різні програми, які допомагають у фінансуванні цих заходів. Волонтерство яке остатніми роками здобуло велику підтримку в нашій країні, може вважатися справжньою ознакою часу, свідченням зростання соціальної свідомості та солідарності людей. В цьому контексті неможливо не згадати нещодавні події, а саме: «18 лютого 2011 року, в Києві пан Олів’є Адам, координатор системи ООН, відкрив міжнародну конференцію „Волонтерство — шлях до благодійності для всіх“, яка об’єднала 250 учасників. Під час конференції обговорювались питання щодо волонтерства як соціального капіталу суспільства та його соціальної й економічної складової, розглядали сучасні проблеми розвитку інфраструктури волонтерства в Україні, також дискутували стосовно ролі вищих навчальних закладів, релігійних організацій у розвитку волонтерського руху в Україні». Варто звернути увагу на те, що відкриття конференції в Києві відбувалась в рамках святкування 10-ї річниці Міжнародного року волонтерів, проголошеного Організацією Об`єднаних Націй. У своєму зверненні координатор системи ООН пан Олів’є Адам повідомив, що «ООН є сильним і постійним союзником волонтерського руху». Він зазначив, що «в Україні, дух волонтерства безсумнівно зростає, проте попереду ще довгий шлях до моменту, коли волонтери стануть стійким ресурсом. Тому ООН закликає уряд при розробці програм взяти до уваги і залучати такий цінний актив як волонтерство, який сприяє підтримці давньої традиції співпраці, згуртованості громад». Сприяло розвитку волонтаріату і виникання молодіжних організацій, рухів (Пласту, Української молоді — Христові)
1.Композиція повісті «Інститутка» проста. Основний прийом композиції: прийом антитези. Прийом зіставлення авторка використовує для того, щоб ще яскравіше підкреслити непримиренність двох протилежних соціальних груп, неминучу боротьбу між ними.
Оповідь, як і в «Народних оповіданнях», ведеться від першої особи. Цікаво, що тут першою особою виступає одна з головних героїнь твору Устина.
2.До позасюжетних елементів зараховують:
назву твору – «Інститутка»
присвята — Т. Г. Шевченку.
портрет (опис зовнішності) Увійшла бабуся старесенька-старесенька, — аж до землі поникає, та вся-усенька зморщена; тільки її очі чорні іще живуть і ясніють. Прокіп - дивлюсь: високий парубок, ставний, поглядає, всміхається. Катря: білявенька собі, трошки кирпатенька, очиці голубоцвітові, ясненькі, а сама кругленька і свіжа, як яблучко. У червоному очіпку, у зеленій юпочці баєвій. Кум-полковник - огрядний, кругловидий, червоний, усе вуса закручує правицею, а лівою шаблю придержує та плечима все напинається вгору.
пейзаж 1) Весело зочити степ, поля красні!. Степ зелений наче втікає в тебе перед очима далеко кудись, далеко... Любо на волі дихнути!
2) Вітерець шелесне та прихилить мені у віконце пахучий бузок. Опівдня сонячний промінь гарячий перекине через хату ясну стягу трепечущу...
3) Тихого та ясного ранку виїздили ми з села, а мороз аж тріщить. Іній запушив верби; біліли віти і сяяли проти сонця. 4) Вийшла на рундук, — ніч місячна, зоряна.
обстановку (інтер’єр, опис речей) 1) У хаті холодок і тихо; стіни білі й німі; я сама з своєю душею. 2) Світлички невеличкі, та гарні, чистенькі. Стільчики, столики — все те новеньке, аж лощиться. 3) У печі палає, як у гуті. Одсвічують весело білі стіни і божничок, вишиваним рушником навішений, квітками сухими й зіллям уквітчаний. З полиці миси, миски й мисочки, і зелені, й червоні, і жовті, наче каміння дороге, викрашаються. Усе таке веселе в тій хаті було, прибране, осяюще: і кужіль м'якого льону на жердці, і чорний кожух на кілку, і плетена колиска з дитинкою.
вставні епізоди Із себе; пнуться на вікно, нетерплячі, коли той дощ ущухне;
Із позасюжетних елементів у повісті відсутні — авторські відступи, обрамлення, , епіграф.
3.1. Групування персонажів носить подвійний характер: вони протиставляються не тільки за своїм соціальним становищем (звідси й жанр твору): з одного боку, кріпаки Прокіп, Назар, Устина, Катря, бабуся, з іншого — пани, а й з погляду їх життєвої активності (рішучі Прокіп і Назар — пасивна бабуся; агресивна панночка — бездіяльно-безхарактерний лікар).
2. Персонажі чітко поділяються на дві групи, які протиставляються у творі: пани (панночка, бабуся інститутки; полковий лікар, майбутній чоловік інститутки) і кріпаки (Устина, Прокіп, бабуся — служниця, Назар, Катря).
Порівнявши ці образи, можна помітити те, що у кріпосників відсутні імена. Авторка так і називає головну героїню — інститутка, панночка, без імені, те саме стосується і старої пані, і лікаря.
Натомість кріпаки, неписьменні, звичайні люди, вражають і викликають глибоку симпатію своєю духовністю, яку вони черпають не з книжок, не з порожніх моралізаторств, які часто так і залишаються тільки словами, але з самого життя.
4.У старої пані не було роду, окрім внучки — панночки, інститутки. До неї вона надзвичайно добра, привітна, щира.
На старості літ стара пані доброзичливо ставиться і до своїх служниць. Але це не завжди було так. «А за молодого віку, славлять, вигадочки були чималі і в неї…», — розповідає Устина.
Лікар показний, освічений, добріший за жінку, але підкоряється жорстокій та владній дружині й загалом кріпосницьким порядкам. Спочатку він несміливо захищав своїх кріпаків, та дуже швидко відступився, сказавши: «Робитиму все так, як ти сама надумаєш». Кріпаки сподівалися, що він захистить їх від лютої дружини, але лікар виявився безвольним, не захотів сваритися з панночкою, не зміг осудити її за нелюдяні вчинки.
Отже, в образах старої пані та чоловіка інститутки Марко Вовчок спростовує віру народу в «доброго пана». Тож «добрі» пани нічим не відрізняються від жорстоких. Ц
Відповідь:
1.Композиція повісті «Інститутка» проста. Основний прийом композиції: прийом антитези. Прийом зіставлення авторка використовує для того, щоб ще яскравіше підкреслити непримиренність двох протилежних соціальних груп, неминучу боротьбу між ними.
Оповідь, як і в «Народних оповіданнях», ведеться від першої особи. Цікаво, що тут першою особою виступає одна з головних героїнь твору Устина.
2.До позасюжетних елементів зараховують:
назву твору – «Інститутка»
присвята — Т. Г. Шевченку.
портрет (опис зовнішності) Увійшла бабуся старесенька-старесенька, — аж до землі поникає, та вся-усенька зморщена; тільки її очі чорні іще живуть і ясніють. Прокіп - дивлюсь: високий парубок, ставний, поглядає, всміхається. Катря: білявенька собі, трошки кирпатенька, очиці голубоцвітові, ясненькі, а сама кругленька і свіжа, як яблучко. У червоному очіпку, у зеленій юпочці баєвій. Кум-полковник - огрядний, кругловидий, червоний, усе вуса закручує правицею, а лівою шаблю придержує та плечима все напинається вгору.
пейзаж 1) Весело зочити степ, поля красні!. Степ зелений наче втікає в тебе перед очима далеко кудись, далеко... Любо на волі дихнути!
2) Вітерець шелесне та прихилить мені у віконце пахучий бузок. Опівдня сонячний промінь гарячий перекине через хату ясну стягу трепечущу...
3) Тихого та ясного ранку виїздили ми з села, а мороз аж тріщить. Іній запушив верби; біліли віти і сяяли проти сонця. 4) Вийшла на рундук, — ніч місячна, зоряна.
обстановку (інтер’єр, опис речей) 1) У хаті холодок і тихо; стіни білі й німі; я сама з своєю душею. 2) Світлички невеличкі, та гарні, чистенькі. Стільчики, столики — все те новеньке, аж лощиться. 3) У печі палає, як у гуті. Одсвічують весело білі стіни і божничок, вишиваним рушником навішений, квітками сухими й зіллям уквітчаний. З полиці миси, миски й мисочки, і зелені, й червоні, і жовті, наче каміння дороге, викрашаються. Усе таке веселе в тій хаті було, прибране, осяюще: і кужіль м'якого льону на жердці, і чорний кожух на кілку, і плетена колиска з дитинкою.
вставні епізоди Із себе; пнуться на вікно, нетерплячі, коли той дощ ущухне;
Із позасюжетних елементів у повісті відсутні — авторські відступи, обрамлення, , епіграф.
3.1. Групування персонажів носить подвійний характер: вони протиставляються не тільки за своїм соціальним становищем (звідси й жанр твору): з одного боку, кріпаки Прокіп, Назар, Устина, Катря, бабуся, з іншого — пани, а й з погляду їх життєвої активності (рішучі Прокіп і Назар — пасивна бабуся; агресивна панночка — бездіяльно-безхарактерний лікар).
2. Персонажі чітко поділяються на дві групи, які протиставляються у творі: пани (панночка, бабуся інститутки; полковий лікар, майбутній чоловік інститутки) і кріпаки (Устина, Прокіп, бабуся — служниця, Назар, Катря).
Порівнявши ці образи, можна помітити те, що у кріпосників відсутні імена. Авторка так і називає головну героїню — інститутка, панночка, без імені, те саме стосується і старої пані, і лікаря.
Натомість кріпаки, неписьменні, звичайні люди, вражають і викликають глибоку симпатію своєю духовністю, яку вони черпають не з книжок, не з порожніх моралізаторств, які часто так і залишаються тільки словами, але з самого життя.
4.У старої пані не було роду, окрім внучки — панночки, інститутки. До неї вона надзвичайно добра, привітна, щира.
На старості літ стара пані доброзичливо ставиться і до своїх служниць. Але це не завжди було так. «А за молодого віку, славлять, вигадочки були чималі і в неї…», — розповідає Устина.
Лікар показний, освічений, добріший за жінку, але підкоряється жорстокій та владній дружині й загалом кріпосницьким порядкам. Спочатку він несміливо захищав своїх кріпаків, та дуже швидко відступився, сказавши: «Робитиму все так, як ти сама надумаєш». Кріпаки сподівалися, що він захистить їх від лютої дружини, але лікар виявився безвольним, не захотів сваритися з панночкою, не зміг осудити її за нелюдяні вчинки.
Отже, в образах старої пані та чоловіка інститутки Марко Вовчок спростовує віру народу в «доброго пана». Тож «добрі» пани нічим не відрізняються від жорстоких. Ц