За ствердженням більшості критиків, повість Марка Вовчка «Інститутка» стала одним з найкращих творів її ранньої творчості і першою в українській літературі соціально-психологічною повістю, в якій кріпосницькі відносини в Україні зображені у всій їх непривабливості. Сила повісті полягає в тому, що письменниця розглядає життя кріпаків не з вікна дворянського маєтку, хоча вона й була за своїм походженням поміщицею. Марко Вовчок ніби переносить у свої твори найзаповітніші, найпотаємніші болі та думки кріпаків, начебто приникає у селянську душу, ніби входить в народ і зливається з ним.
Повість «Інститутка» — справжній жмуток кріпацької ненависті до панів, до панських знущань, які змушені були зносити селяни. Протягом усього твору відчувається, як назріває протест проти кріпацтва, що був єдиним шляхом до отримання волі. Відчувається рішучість українського народу, зростання його готовності до подолання перешкод, що стояли на шляху до мети.
Кріпаки у повісті зображені безправними, приниженими, змученими важкою працею. Ось тільки один із багатьох штрихів кріпацького життя: «Увечері, смерком уже, вертаються з панщини люди потомлені і варом сонячним, і тяжкою працею; всі мовчать — хіба який зітхне важко або заспіває сумної, сумної пісні стиха...». А життя кріпаків у маєтку лікаря після приїзду туди інститутки письменниця зображує так: «Коли б же поглянув хто, що там коїлось, що там діялось! Люди прокидались і лягали плачучи, проклинаючи. Усе пригнула по-своєму молода пані, усім роботу тяжку, усім лихо пекуче ізнайшла. Каліки нещасливі, діти, й ті в неї не гуляли». З приїздом господині панська петля на шиях кріпаків затягувалася все тугіше, все більше селяни задихалися, все сильніше вони протестували, все активніше шукали порятунку, а декому вдалося вирватися з цієї петлі, та дуже дорогою ціною.
Всю жорстокість кріпосників відчула на собі і головна героїня повісті Устина. Погрози і знущання інститутки довели Устину до хвороби, але її все одно ганяли на роботу. Але навіть в таких важких умовах дівчина не втратила оптимізму, доброти, моральної стійкості, гідності і волелюбності.
У своїй повісті «Інститутка» Марко Вовчок стверджувала, що головним завданням того часу було визволення селян з кріпацтва. Народ жадав життя без панщини, бажав волі та свободи — така головна думка проходила через весь твір, виражаючи прагнення кріпаків. Саме цю ідею Марко Вовчок висловила у фразі головної героїні повісті Устини: «Любо на волі дих
Марко Вовчок увійшла в українську літературу зі збіркою під назвою "Народні оповідання". Уже сама назва говорить за себе: народне життя, за яким письменниця уважно гала, підказало їй зміст і образи творів. Найчастіше її перо торкалося болючої проблеми селян — їх особистої неволі, кріпосної залежності від поміщиків.
Шляхетна натура письменниці, вихованої в повазі до людської особистості, не мирилася з тим, що одна людина, зі своїми почуттями, думками, мріями, обдаруваннями, зі своїм бажанням жити і бути щасливою, може належати іншій. Болісні роздуми про цю несправедливість, що ламала людські долі, Марко Вовчок утілила в повісті "Інститутка".
Дівчина Устина, від імені якої ведеться розповідь у творі, змалечку зростала сиротою. Десятилітньою дитиною її взяли у двір слугувати старій пані. Дворові вважали, що їм живеться спокійно: пані була немічна, бажала спокою та затишку, тому не морила кріпосних тяжкою роботою та не лупцювала, як деяке панство. Щоправда, дівчат тримала, як у в'язниці: ніколи не випускала ні погуляти, ні до церкви, мовляв, щоб не розволочилися. Так вони і сиділи день у день в дівочій біля роботи.
Спокій був порушений приїздом онучки старої пані, яка, вивчившись у київському інституті, повернулася додому. Засвоївши французьку мову, музику і танці, вона вважала таку освіту цілком достатньою. Про минуле навчання інститутка говорила з огидою і неохотою, а на майбутнє мала грандіозні плани: нашити одягу за новою модою, запровадити вечірні прийоми гостей і вдало вийти заміж за вельможного та багатого чоловіка.
Дивіться також"Інститутка" (повний текст)"Інститутка" (скорочено)Як, розкриваючи образ пана-ліберала, Марко Вовчок підтверджує думку: "немає добрих панів"?(та інші запитання)Біографія Марка Вовчка
Двірня несміливо гала за панночкою, намагаючись вгадати її вдачу. Інститутка виявилась бездушним, істеричним, пихатим і брехливим створінням і не вважала кріпаків, насамперед Устину, яку взяла собі слугувати, за людей. Без будь-якого приводу вона лютувала, била та оббріхувала служницю перед старою панею. Терпляча Устина бідкалась: "Таке молоде, а таке немилосерде, господи!"
Щоразу чіткішим стає контраст між людяною, працьовитою, терплячою і розважливою Устиною та вередливою інституткою, яка при невеликому розумові мала ще менше серця. Однак суспільні обставини поставили її над дівчиною-кріпачкою, яка за своїми людськими якостями була кращою за свою панночку.
Поки панночка жила на утриманні у своєї "бабусеньки", вона могла знущатися лише з Устини. Коли ж вона вийшла заміж за вродливого, хоч і небагатого, полкового лікаря, то прибрала до рук і його хутір. Чоловік її був людиною доброю і до цього часу обходився з кріпаками по-людяному, проте його безвольність і сліпа любов до молодої дружини розв'язали їй руки: "Добрий пан — не б'є, не лає, та нічим і не подбає".
Злоба і захланність однієї людини могла зруйнувати в часи кріпацтва не одну долю. Дворові молодого пана: старенька бабуся, що порядкувала на його холостяцькому хазяйстві, візник Назар, його привітна чепурна дружина Катря та парубок Прокіп — прийняли у своє коло Устину, як рідну. Співчували тому, як дівчина потерпала від своєї лютої власниці, і розуміли, що приїзд нової господині позначиться і на їхніх долях.
Руйнівною стала роль інститутки в житті цих людей, які тепер "прокидались і лягали плачучи, проклинаючи". Щаслива й весела сім'я Назара втратила дитину. Дівчинка тяжко захворіла і потребувала догляду, та пані не звільнила Катрю від роботи на кухні. Дитина померла, а Катря, яка не змогла пережити тяжкого горя, збожеволіла і втопилася. Назар утік від лихого животіння.
Різко змінив життя Устини випадок у панському саду. Молода жінка вступилася за бабусю, яку пані за кілька яблук звинуватила у крадіжці. Інститутка вдарила стареньку, а за заступництво підняла руку і на Устану. Прокіп, з яким недавно побралася Устина, спинив розлючену хазяйку. За це його того ж дня віддали в москалі.
Антикріпосницьке спрямування повісті найвиразніше виявилося в тому, що доля дружини москаля виявилася для Устини кращою, ніж ярмо кріпаччини. Вона стала вільною і отримала змогу працювати для себе, влаштовувати своє життя, як самій захочеться, мріяти, про що мріється. Устина нарешті отримала можливість жити так, як людина, яка залежить від своїх сил і розуму, праці і обдарувань, а не від чиєїсь сваволі.
За ствердженням більшості критиків, повість Марка Вовчка «Інститутка» стала одним з найкращих творів її ранньої творчості і першою в українській літературі соціально-психологічною повістю, в якій кріпосницькі відносини в Україні зображені у всій їх непривабливості. Сила повісті полягає в тому, що письменниця розглядає життя кріпаків не з вікна дворянського маєтку, хоча вона й була за своїм походженням поміщицею. Марко Вовчок ніби переносить у свої твори найзаповітніші, найпотаємніші болі та думки кріпаків, начебто приникає у селянську душу, ніби входить в народ і зливається з ним.
Повість «Інститутка» — справжній жмуток кріпацької ненависті до панів, до панських знущань, які змушені були зносити селяни. Протягом усього твору відчувається, як назріває протест проти кріпацтва, що був єдиним шляхом до отримання волі. Відчувається рішучість українського народу, зростання його готовності до подолання перешкод, що стояли на шляху до мети.
Кріпаки у повісті зображені безправними, приниженими, змученими важкою працею. Ось тільки один із багатьох штрихів кріпацького життя: «Увечері, смерком уже, вертаються з панщини люди потомлені і варом сонячним, і тяжкою працею; всі мовчать — хіба який зітхне важко або заспіває сумної, сумної пісні стиха...». А життя кріпаків у маєтку лікаря після приїзду туди інститутки письменниця зображує так: «Коли б же поглянув хто, що там коїлось, що там діялось! Люди прокидались і лягали плачучи, проклинаючи. Усе пригнула по-своєму молода пані, усім роботу тяжку, усім лихо пекуче ізнайшла. Каліки нещасливі, діти, й ті в неї не гуляли». З приїздом господині панська петля на шиях кріпаків затягувалася все тугіше, все більше селяни задихалися, все сильніше вони протестували, все активніше шукали порятунку, а декому вдалося вирватися з цієї петлі, та дуже дорогою ціною.
Всю жорстокість кріпосників відчула на собі і головна героїня повісті Устина. Погрози і знущання інститутки довели Устину до хвороби, але її все одно ганяли на роботу. Але навіть в таких важких умовах дівчина не втратила оптимізму, доброти, моральної стійкості, гідності і волелюбності.
У своїй повісті «Інститутка» Марко Вовчок стверджувала, що головним завданням того часу було визволення селян з кріпацтва. Народ жадав життя без панщини, бажав волі та свободи — така головна думка проходила через весь твір, виражаючи прагнення кріпаків. Саме цю ідею Марко Вовчок висловила у фразі головної героїні повісті Устини: «Любо на волі дих
Марко Вовчок увійшла в українську літературу зі збіркою під назвою "Народні оповідання". Уже сама назва говорить за себе: народне життя, за яким письменниця уважно гала, підказало їй зміст і образи творів. Найчастіше її перо торкалося болючої проблеми селян — їх особистої неволі, кріпосної залежності від поміщиків.
Шляхетна натура письменниці, вихованої в повазі до людської особистості, не мирилася з тим, що одна людина, зі своїми почуттями, думками, мріями, обдаруваннями, зі своїм бажанням жити і бути щасливою, може належати іншій. Болісні роздуми про цю несправедливість, що ламала людські долі, Марко Вовчок утілила в повісті "Інститутка".
Дівчина Устина, від імені якої ведеться розповідь у творі, змалечку зростала сиротою. Десятилітньою дитиною її взяли у двір слугувати старій пані. Дворові вважали, що їм живеться спокійно: пані була немічна, бажала спокою та затишку, тому не морила кріпосних тяжкою роботою та не лупцювала, як деяке панство. Щоправда, дівчат тримала, як у в'язниці: ніколи не випускала ні погуляти, ні до церкви, мовляв, щоб не розволочилися. Так вони і сиділи день у день в дівочій біля роботи.
Спокій був порушений приїздом онучки старої пані, яка, вивчившись у київському інституті, повернулася додому. Засвоївши французьку мову, музику і танці, вона вважала таку освіту цілком достатньою. Про минуле навчання інститутка говорила з огидою і неохотою, а на майбутнє мала грандіозні плани: нашити одягу за новою модою, запровадити вечірні прийоми гостей і вдало вийти заміж за вельможного та багатого чоловіка.
Дивіться також"Інститутка" (повний текст)"Інститутка" (скорочено)Як, розкриваючи образ пана-ліберала, Марко Вовчок підтверджує думку: "немає добрих панів"?(та інші запитання)Біографія Марка ВовчкаДвірня несміливо гала за панночкою, намагаючись вгадати її вдачу. Інститутка виявилась бездушним, істеричним, пихатим і брехливим створінням і не вважала кріпаків, насамперед Устину, яку взяла собі слугувати, за людей. Без будь-якого приводу вона лютувала, била та оббріхувала служницю перед старою панею. Терпляча Устина бідкалась: "Таке молоде, а таке немилосерде, господи!"
Щоразу чіткішим стає контраст між людяною, працьовитою, терплячою і розважливою Устиною та вередливою інституткою, яка при невеликому розумові мала ще менше серця. Однак суспільні обставини поставили її над дівчиною-кріпачкою, яка за своїми людськими якостями була кращою за свою панночку.
Поки панночка жила на утриманні у своєї "бабусеньки", вона могла знущатися лише з Устини. Коли ж вона вийшла заміж за вродливого, хоч і небагатого, полкового лікаря, то прибрала до рук і його хутір. Чоловік її був людиною доброю і до цього часу обходився з кріпаками по-людяному, проте його безвольність і сліпа любов до молодої дружини розв'язали їй руки: "Добрий пан — не б'є, не лає, та нічим і не подбає".
Злоба і захланність однієї людини могла зруйнувати в часи кріпацтва не одну долю. Дворові молодого пана: старенька бабуся, що порядкувала на його холостяцькому хазяйстві, візник Назар, його привітна чепурна дружина Катря та парубок Прокіп — прийняли у своє коло Устину, як рідну. Співчували тому, як дівчина потерпала від своєї лютої власниці, і розуміли, що приїзд нової господині позначиться і на їхніх долях.
Руйнівною стала роль інститутки в житті цих людей, які тепер "прокидались і лягали плачучи, проклинаючи". Щаслива й весела сім'я Назара втратила дитину. Дівчинка тяжко захворіла і потребувала догляду, та пані не звільнила Катрю від роботи на кухні. Дитина померла, а Катря, яка не змогла пережити тяжкого горя, збожеволіла і втопилася. Назар утік від лихого животіння.
Різко змінив життя Устини випадок у панському саду. Молода жінка вступилася за бабусю, яку пані за кілька яблук звинуватила у крадіжці. Інститутка вдарила стареньку, а за заступництво підняла руку і на Устану. Прокіп, з яким недавно побралася Устина, спинив розлючену хазяйку. За це його того ж дня віддали в москалі.
Антикріпосницьке спрямування повісті найвиразніше виявилося в тому, що доля дружини москаля виявилася для Устини кращою, ніж ярмо кріпаччини. Вона стала вільною і отримала змогу працювати для себе, влаштовувати своє життя, як самій захочеться, мріяти, про що мріється. Устина нарешті отримала можливість жити так, як людина, яка залежить від своїх сил і розуму, праці і обдарувань, а не від чиєїсь сваволі.