Якщо мова йде не про епізод, а про розділ, то в цьому розділі описано таке:
Климко приходить до свідомості у будинку тітки Марини. З"ясувалося, що хвороба звалила його з ніг вже в хаті цієї доброї жінки. Він без пам"яті пролежав майже три дні. Тітка Марина доглядала хворого Климка, попрала всі його речі. Хлопець зіп"явся на ноги і одразу ж хотів вертатися додому, але був ще занадто слабкий. Щоб віддячити тітці за увагу, хлопчик трішки позамітав у дворі, висмикав бур"яни. Хотів ще висмикнути за хатою біля солом"яного погрібничка, але підійшовши ближче, зрозумів, що в ньому тітка Марина ховає кілька курок і півня, а густий бур"ян маскує погрібничок. Досить емоційною є сцена, коли тітка приносить для хворого Климка молоко і наливає в склянку, але помічає, що він лише трішки відпиває і розбавляє молоко водою. На питання тітки навіщо він це робить хлопець відповідає, що йому вистачить, а трішки молока він би хотів взяти з собою в дорогу. Молоко йому було потрібне для маленької донечки вчительки. Тітка обіцяє дати йому в дорогу молоко, а перед цим просить його залишитися жити у неї. Він сирота і був би їй з чоловіком за сина. Климко обіцяє, що обов"язково повернеться до тітки Марини, але зараз його чекають удома і йому потрібно йти. Тітка Марина збирає хлопця в дорогу, дає йому сіль, а також домовляється з знайомим на станції, щоб дозволив Климкові їхати у товарному вагоні в сторону його рідної станції. У вагоні були ще кілька жінок і чоловік. У вагоні Климко згадує дядька, як вони жили до війни, мріє як посадить на дядьковій могилі вишню. Але раптом двері вагону різко відчинилися і німець грубо їх усіх викинув з вагону. Це сталося приблизно за шістдесят кілометрів до рідної станції Климка. Решту дороги він йшов знову пішки.
Для нашого вільнолюбного народу День Українського козацтва особливий. Адже запорозьке козацтво впродовж трьох століть, визначаючи напрями економічного, політичного й культурного розвитку, самовіддано й одержимо боронило кордони рідної миролюбної землі, на багатства якої ненастанно зазіхали вороги-зайди. Як писав у переспіві козацького літопису Самовидця поет-державник Микола Руденко, «ми, нене, від природи орачі, а живемо від битви і до битви». Тому звернення українських письменників до козацької тематики було й залишається закономірним явищем, бо духовна культура нашого народу досягла високого рівня саме в період існування козацької держави. Її могуття забезпечувало козацтво як взірцевий символ доблесної національної історії. Адже, як відомо, на війні козак завжди відзначався розумом, кмітливістю, вражав ворога великою відвагою, дивовижним терпінням (згадати б характерника Кирила Тура з «Чорної ради»Пантелеймона Куліша).Козацька тема доволі неоднозначна в трактуванні – і для істориків, і для письменників. Проектуючись у сьогодення, вона означує комплекс національних проблем, що постають у сучасну добу. Нерідко вони пов’язані з утратою колишньої козацької доблесті й уболівання за свою землю. Цю проблему гостро ставлять і поети Придунав’я. Так, Михайло Василюк болісно переймався тим, що «козацька воля крицею взялась». Володимир Сімейко занепокоєний, що «ми славу козацькую / швидко забуваєм». А Володимир Рева категорично ставить насущне риторичне питання: «Де козацьке покоління / і гетьманська слава?».Объяснение:
Відповідь:
Якщо мова йде не про епізод, а про розділ, то в цьому розділі описано таке:
Климко приходить до свідомості у будинку тітки Марини. З"ясувалося, що хвороба звалила його з ніг вже в хаті цієї доброї жінки. Він без пам"яті пролежав майже три дні. Тітка Марина доглядала хворого Климка, попрала всі його речі. Хлопець зіп"явся на ноги і одразу ж хотів вертатися додому, але був ще занадто слабкий. Щоб віддячити тітці за увагу, хлопчик трішки позамітав у дворі, висмикав бур"яни. Хотів ще висмикнути за хатою біля солом"яного погрібничка, але підійшовши ближче, зрозумів, що в ньому тітка Марина ховає кілька курок і півня, а густий бур"ян маскує погрібничок. Досить емоційною є сцена, коли тітка приносить для хворого Климка молоко і наливає в склянку, але помічає, що він лише трішки відпиває і розбавляє молоко водою. На питання тітки навіщо він це робить хлопець відповідає, що йому вистачить, а трішки молока він би хотів взяти з собою в дорогу. Молоко йому було потрібне для маленької донечки вчительки. Тітка обіцяє дати йому в дорогу молоко, а перед цим просить його залишитися жити у неї. Він сирота і був би їй з чоловіком за сина. Климко обіцяє, що обов"язково повернеться до тітки Марини, але зараз його чекають удома і йому потрібно йти. Тітка Марина збирає хлопця в дорогу, дає йому сіль, а також домовляється з знайомим на станції, щоб дозволив Климкові їхати у товарному вагоні в сторону його рідної станції. У вагоні були ще кілька жінок і чоловік. У вагоні Климко згадує дядька, як вони жили до війни, мріє як посадить на дядьковій могилі вишню. Але раптом двері вагону різко відчинилися і німець грубо їх усіх викинув з вагону. Це сталося приблизно за шістдесят кілометрів до рідної станції Климка. Решту дороги він йшов знову пішки.
Пояснення:
Для нашого вільнолюбного народу День Українського козацтва особливий. Адже запорозьке козацтво впродовж трьох століть, визначаючи напрями економічного, політичного й культурного розвитку, самовіддано й одержимо боронило кордони рідної миролюбної землі, на багатства якої ненастанно зазіхали вороги-зайди. Як писав у переспіві козацького літопису Самовидця поет-державник Микола Руденко, «ми, нене, від природи орачі, а живемо від битви і до битви». Тому звернення українських письменників до козацької тематики було й залишається закономірним явищем, бо духовна культура нашого народу досягла високого рівня саме в період існування козацької держави. Її могуття забезпечувало козацтво як взірцевий символ доблесної національної історії. Адже, як відомо, на війні козак завжди відзначався розумом, кмітливістю, вражав ворога великою відвагою, дивовижним терпінням (згадати б характерника Кирила Тура з «Чорної ради»Пантелеймона Куліша).Козацька тема доволі неоднозначна в трактуванні – і для істориків, і для письменників. Проектуючись у сьогодення, вона означує комплекс національних проблем, що постають у сучасну добу. Нерідко вони пов’язані з утратою колишньої козацької доблесті й уболівання за свою землю. Цю проблему гостро ставлять і поети Придунав’я. Так, Михайло Василюк болісно переймався тим, що «козацька воля крицею взялась». Володимир Сімейко занепокоєний, що «ми славу козацькую / швидко забуваєм». А Володимир Рева категорично ставить насущне риторичне питання: «Де козацьке покоління / і гетьманська слава?».Объяснение: