Поспішила Аля до свого сусіда Сашка. Довго розповідала йому про свою пригоду, пояснювала чому треба доробляти справи. Та хлопчик не повірив жодному слову дівчинки. Тільки глузливо усміхався. День добігав до кінця. Добре, що сьогодні не задавали домашнього завдання по математиці. Адже була контрольна робота і Сашкові знову повезло списати у Марічки. Сусідка по парті – дівчинка добра, вона не могла не до порада виконувати самому задачі, вже вкотре не вплинула на хлопця. На наступний день після школи кинув Сашко портфель і гайда у двір кататися на санчатах. Короткий зимовий день наближався до завершення. Сашко сидів за столом. На столі лежав розкритий підручник з математики, зошит та ручка. Три задачі із книжки дивилися на хлопчика, а він замріяно дивився у вікно. І тут раптом побачив маленького карлика. Той видався йому знайомим. Ну звичайно, він був точнісіньким із розповіді Алі. Недочеревик люб’язно усміхався, стукав у кватирку, просив щоб хлопчик впустив його у середину, радісно потирав руки і аж підскакував від задоволення. Сашко миттєво взявся читати умову задачі. Із кожним вирішеним завданням лице карлика все смутнішало, воно ставало дедалі злим та роздратованим. Невже соту справу завершить Сашко? Адже карлик так довго чекав на майбутнього недоладянина, рахував його невиконані справи. Коли всі задачі були розв’язані, розчарований Недочеревик надягнув свій величезний зелений черевик і за мить зник за вікном. Тепер Сашко завжди виконуватиме завдання.
Життя селянина сповнене щоденної праці на землі. Земля, рідна природа формують його світогляд, ставлення до навколишнього середовища і до людей. У повісті «Гуси-лебеді летять» розповідається про звичайне життя хліборобів, що мешкають у подільському селі.
Селяни-трударі у двадцяті роки жили дуже бідно. Не кожний навіть мав чоботи. Але вони пишалися тим, що працюють на землі. Урочистою подією була весняна оранка. А день, коли Михайлик, головний герой повісті, провів свою першу борозну, став для нього справжнім святом.
Від землі залежало, чи добрий буде врожай. Тому і ставлення до неї було особливе. Мати Михайлика вірила: земля усе знає, що говорить чи думає чоловік, вона може гніватись і бути доброю, і на самоті тихенько розмовляла з нею, довіряючи свої радощі, болі й просячи, щоб вона родила... Ця жінка нічого не любила так щиро, як землю. Вона глибоко розуміла природу: помічала, як плаче од радості дерево, милувалася весняними сходами, а слово «насіння» взагалі вважала святим. І цю любов до природи мати передавала Михайлику. Мабуть, інші селяни так само прищеплювали своїм дітям пошану до рідної землі, передавали їм різні прикмети та звичаї, пов'язані з нею, як дід Дем'ян своєму онуку.
Мені дуже сподобалось ставлення селян до природи, те, що вони вважали її живою істотою, поважали і любили. Мені здається, що така шанобливість і чуйність обов'язково винагороджувалась добрим врожаєм.
Життя селянина сповнене щоденної праці на землі. Земля, рідна природа формують його світогляд, ставлення до навколишнього середовища і до людей. У повісті «Гуси-лебеді летять» розповідається про звичайне життя хліборобів, що мешкають у подільському селі.
Селяни-трударі у двадцяті роки жили дуже бідно. Не кожний навіть мав чоботи. Але вони пишалися тим, що працюють на землі. Урочистою подією була весняна оранка. А день, коли Михайлик, головний герой повісті, провів свою першу борозну, став для нього справжнім святом.
Від землі залежало, чи добрий буде врожай. Тому і ставлення до неї було особливе. Мати Михайлика вірила: земля усе знає, що говорить чи думає чоловік, вона може гніватись і бути доброю, і на самоті тихенько розмовляла з нею, довіряючи свої радощі, болі й просячи, щоб вона родила... Ця жінка нічого не любила так щиро, як землю. Вона глибоко розуміла природу: помічала, як плаче од радості дерево, милувалася весняними сходами, а слово «насіння» взагалі вважала святим. І цю любов до природи мати передавала Михайлику. Мабуть, інші селяни так само прищеплювали своїм дітям пошану до рідної землі, передавали їм різні прикмети та звичаї, пов'язані з нею, як дід Дем'ян своєму онуку.
Мені дуже сподобалось ставлення селян до природи, те, що вони вважали її живою істотою, поважали і любили. Мені здається, що така шанобливість і чуйність обов'язково винагороджувалась добрим врожаєм.