ВЕРЕСАЙ (Лобза) Остап Микитович (бл. 1803 – квіт. 1890) – видатний укр. кобзар. Н. в с. Калюжинці (нині село Срібнянського р-ну Черніг. обл.) в родині кріпаків-музикантів. Осліп на 4-му році життя. 15-річним хлопцем пішов навчатися гри на кобзі і, маючи гарний голос (тенор) та досконалий слух, швидко опанував кобзарське мист-во (див. Кобзарі). Чудово виконував нар. думи і пісні. Мандрував бл. сорока років шляхами України. Творчістю в. зацікавився рос. худож.-фольклорист Л.Жемчужников, який намалював його портрет, записав кілька пісень від нього, познайомив з П.Кулішем. Останній також записав кілька дум та пісень.
1871 в. вперше співав у Києві на відкритті Колегії Павла Ґалаґана. У верес. 1873 виступав на засіданні пд.-зх. від-ня Рос. геогр. т-ва в Києві, де М.Лисенко виголосив реферат на тему "Характеристика музичних особливостей українських дум і пісень, виконуваних кобзарем Вересаєм". Під час роботи 3-го археол. з'їзду, що відбувався в Києві 1874, в. слухали вчені-славісти з усієї Європи. 1875 в. у супроводі П.Чубинського та М.Лисенка побував у Санкт-Петербурзі, де співав у клубі художників на гостині, влаштованій на честь Т.Шевченка; в етногр. від-ні Рос. геогр. т-ва; в Зимовому палаці; в приміщенні Дворянського зібрання; в Соляному м-ку на околиці С.-Петербурга, де влаштовувалися пром. й кустарні виставки. П.Чубинський та О.Русов записали від в. понад 20 пісень та дум. В його репертуарі було чимало істор. тв.: "Як три брати з Азова втікали", "Невольницька", "Дума про бурю на Чорному морі", "Про удову та трьох синів", "Дума про Федора Безрідного", "Про Олексія Поповича" та ін. На виступах він майже завжди виконував свою улюблену пісню "Про правду і кривду", за виконання якої його часто заарештовували.
У в. була своєрідна кобзарська школа. Серед його учнів – Василь Бублик з с. Никонівка (нині село Срібнянського р-ну), Яростей і Янголь з с. Березівка (нині село Талалаївського р-ну; обидва Черніг. обл.), Антон Негрій з Калюжинців. Т.Шевченко подарував в. "Кобзар" з власним підписом від 23 жовт. 1860.
Згадку про друзів Тугара Вовка у повісті не знайшла. Він був силльним і досить вправним воїном, але після битви під Калкою всі відносилисьдо нього з недовірою. Цитата: "Діло було темне, а тільки те було певне, що при княжім дворі всі почали якось сторонити від Тугара, і сам князь не довіряв йому так, як довіряв давніше". А ті воїни, які потрапили з ним у поло ічудом врятували, як Митько Вояк, то зневажали Тугара. Хоча мені здається, що і монголи зневажали свого союзника - Тугара Вовка за жалібність, за зрадливу вдачу. Ось як називав його Бурунда-бегадир: " Псе блідолиций! — кричав він, скрегочучи зубами.— Подвійний зраднику — се твоя вина!". Явних ворогів у Тугара Вовка не було.Він сам собі був ворогом. Тухольців не можна назвати ворогами Тугара - вони відносились до нього досить приязно і гостинно до тих пір, поки він не почав робити громаді прикрості і ображати людей.
ВЕРЕСАЙ (Лобза) Остап Микитович (бл. 1803 – квіт. 1890) – видатний укр. кобзар. Н. в с. Калюжинці (нині село Срібнянського р-ну Черніг. обл.) в родині кріпаків-музикантів. Осліп на 4-му році життя. 15-річним хлопцем пішов навчатися гри на кобзі і, маючи гарний голос (тенор) та досконалий слух, швидко опанував кобзарське мист-во (див. Кобзарі). Чудово виконував нар. думи і пісні. Мандрував бл. сорока років шляхами України. Творчістю в. зацікавився рос. худож.-фольклорист Л.Жемчужников, який намалював його портрет, записав кілька пісень від нього, познайомив з П.Кулішем. Останній також записав кілька дум та пісень.
1871 в. вперше співав у Києві на відкритті Колегії Павла Ґалаґана. У верес. 1873 виступав на засіданні пд.-зх. від-ня Рос. геогр. т-ва в Києві, де М.Лисенко виголосив реферат на тему "Характеристика музичних особливостей українських дум і пісень, виконуваних кобзарем Вересаєм". Під час роботи 3-го археол. з'їзду, що відбувався в Києві 1874, в. слухали вчені-славісти з усієї Європи. 1875 в. у супроводі П.Чубинського та М.Лисенка побував у Санкт-Петербурзі, де співав у клубі художників на гостині, влаштованій на честь Т.Шевченка; в етногр. від-ні Рос. геогр. т-ва; в Зимовому палаці; в приміщенні Дворянського зібрання; в Соляному м-ку на околиці С.-Петербурга, де влаштовувалися пром. й кустарні виставки. П.Чубинський та О.Русов записали від в. понад 20 пісень та дум. В його репертуарі було чимало істор. тв.: "Як три брати з Азова втікали", "Невольницька", "Дума про бурю на Чорному морі", "Про удову та трьох синів", "Дума про Федора Безрідного", "Про Олексія Поповича" та ін. На виступах він майже завжди виконував свою улюблену пісню "Про правду і кривду", за виконання якої його часто заарештовували.
У в. була своєрідна кобзарська школа. Серед його учнів – Василь Бублик з с. Никонівка (нині село Срібнянського р-ну), Яростей і Янголь з с. Березівка (нині село Талалаївського р-ну; обидва Черніг. обл.), Антон Негрій з Калюжинців. Т.Шевченко подарував в. "Кобзар" з власним підписом від 23 жовт. 1860.
Відповідь:
Згадку про друзів Тугара Вовка у повісті не знайшла. Він був силльним і досить вправним воїном, але після битви під Калкою всі відносилисьдо нього з недовірою. Цитата: "Діло було темне, а тільки те було певне, що при княжім дворі всі почали якось сторонити від Тугара, і сам князь не довіряв йому так, як довіряв давніше". А ті воїни, які потрапили з ним у поло ічудом врятували, як Митько Вояк, то зневажали Тугара. Хоча мені здається, що і монголи зневажали свого союзника - Тугара Вовка за жалібність, за зрадливу вдачу. Ось як називав його Бурунда-бегадир: " Псе блідолиций! — кричав він, скрегочучи зубами.— Подвійний зраднику — се твоя вина!". Явних ворогів у Тугара Вовка не було.Він сам собі був ворогом. Тухольців не можна назвати ворогами Тугара - вони відносились до нього досить приязно і гостинно до тих пір, поки він не почав робити громаді прикрості і ображати людей.
Пояснення: