"Вона не надіялася ніколи, що буде мати нагоду в чотири очі говорити з могутнім падишахом і може випросити у нього свобідний поворот до рідного краю. Чула всіми нервами, що ся молода людина здібна до благородних учинків."
2.Смілива Настуся по відношенню до султана:
"Не тульки палати, йле й уся твоя земля - від тихого Дунаю до Базри і Багдаду, і до кам'яних могил фараонів, і по найдальші стійки твоїх військ і у пустинях. І не тульки земля, але й води, по котрих бушують розбишацькі судна."
3.Відчуття Настусі:
"Вона жіночим інстинктом відчула, що доволі глибоко загнала йому в нутро солодку, але затроєну стрілу першого враження симпатії і любові. І відчувала, що він зараз спробує виривати з серця ту стрілу..."
4.Схожість Насті до матері Сулеймана:
"Він ще не зустрічав у своїм житті жінки, котра бульше пригадувала б йому матір, ніж ся невольниця. Вже був певний, що вано й тільки вона потрапить виступати супроти нього так само лагідно й так само твердо, як його мати, котра одинока говорила йому одверто правду в очі, коли стрілив якогось бика без пороху."
Остап: опис: «Заходяче сонце.. осявало…. його, стрункого й міцного, з чорними очима, орлячим носом і темним молодим вусом на засмаленому обличчю..», пан про нього каже: «Бунтар,… гайдамака! Він мені людей баламутить!». Остап волелюбний: бо з дитинства «..він пас панську худобу». Любов до волі привив йому з дитинства дідусь «Воля, воля і воля! Се чарівне слово, споетизоване столітнім дідом, розпалювало кров у хлопця, а дедалі, з літами, під впливом витворених панщиною умов, прибирало більш конкретну форму, глибше значення», Остап так каже про свій народ: «… злість бере на наших людей: застромив віл шию в ярмо та й байдуже йому, тягне, хоч ти що…», а тому, коли він утік, то в нього було таке відчуття «Молода невитрачена сила хвилею вдарила в груди, розлилась по всіх жилах, запрохалась на волю з дитинства..». Остап любить свого дідуся «На згадку про діда Остап почув щось тепле у грудях»,
Соломія: аж ніяк не тендітна дівчина « велика, як на доброго мужика, постать», «як велетенська чавунна постать», у неї «..свіже, повне обличчя з карими очима, що так виразно біліло при картатому очіпку й пасмах чорного волосся…», сильна «…з такою легкістю витягла з тину коляку, мовби то була застромлена дитиною ломачка». Соломію пан «силою оддати її за свого хурмана». Опис Соломії, коли вона втекла слідом за Остапом, переодягнувшись парубком: «Був то молодий, безвусий парубок, міцно збудований, у високій сивій кучмі, короткій чугаїнці і з довгим ціпком». Соломія каже про своє життя «..все мені противне, все гидке: і чоловік, і панщина, й життя моє безщасне...», Мріє : «Вони оселяться в слободі, вона хазяйнуватиме, а він із Січі наїздитиме додому, а то й зовсім облишиться на господарстві..», для Остапа «…задля нього вбралась у штани та ладна мандрувати хоч на край світу…», щоб утекти з Остапом вона обрізала своє довге волосся «Довгі пасма чорних кіс, мов мертві гадюки, тихо зсувались по плечах додолу і лягали на землі дивними покосами»,
1.Настуся сподівається на свободу:
"Вона не надіялася ніколи, що буде мати нагоду в чотири очі говорити з могутнім падишахом і може випросити у нього свобідний поворот до рідного краю. Чула всіми нервами, що ся молода людина здібна до благородних учинків."
2.Смілива Настуся по відношенню до султана:
"Не тульки палати, йле й уся твоя земля - від тихого Дунаю до Базри і Багдаду, і до кам'яних могил фараонів, і по найдальші стійки твоїх військ і у пустинях. І не тульки земля, але й води, по котрих бушують розбишацькі судна."
3.Відчуття Настусі:
"Вона жіночим інстинктом відчула, що доволі глибоко загнала йому в нутро солодку, але затроєну стрілу першого враження симпатії і любові. І відчувала, що він зараз спробує виривати з серця ту стрілу..."
4.Схожість Насті до матері Сулеймана:
"Він ще не зустрічав у своїм житті жінки, котра бульше пригадувала б йому матір, ніж ся невольниця. Вже був певний, що вано й тільки вона потрапить виступати супроти нього так само лагідно й так само твердо, як його мати, котра одинока говорила йому одверто правду в очі, коли стрілив якогось бика без пороху."
Відповідь:
може з цього щось підійде:
Остап: опис: «Заходяче сонце.. осявало…. його, стрункого й міцного, з чорними очима, орлячим носом і темним молодим вусом на засмаленому обличчю..», пан про нього каже: «Бунтар,… гайдамака! Він мені людей баламутить!». Остап волелюбний: бо з дитинства «..він пас панську худобу». Любов до волі привив йому з дитинства дідусь «Воля, воля і воля! Се чарівне слово, споетизоване столітнім дідом, розпалювало кров у хлопця, а дедалі, з літами, під впливом витворених панщиною умов, прибирало більш конкретну форму, глибше значення», Остап так каже про свій народ: «… злість бере на наших людей: застромив віл шию в ярмо та й байдуже йому, тягне, хоч ти що…», а тому, коли він утік, то в нього було таке відчуття «Молода невитрачена сила хвилею вдарила в груди, розлилась по всіх жилах, запрохалась на волю з дитинства..». Остап любить свого дідуся «На згадку про діда Остап почув щось тепле у грудях»,
Соломія: аж ніяк не тендітна дівчина « велика, як на доброго мужика, постать», «як велетенська чавунна постать», у неї «..свіже, повне обличчя з карими очима, що так виразно біліло при картатому очіпку й пасмах чорного волосся…», сильна «…з такою легкістю витягла з тину коляку, мовби то була застромлена дитиною ломачка». Соломію пан «силою оддати її за свого хурмана». Опис Соломії, коли вона втекла слідом за Остапом, переодягнувшись парубком: «Був то молодий, безвусий парубок, міцно збудований, у високій сивій кучмі, короткій чугаїнці і з довгим ціпком». Соломія каже про своє життя «..все мені противне, все гидке: і чоловік, і панщина, й життя моє безщасне...», Мріє : «Вони оселяться в слободі, вона хазяйнуватиме, а він із Січі наїздитиме додому, а то й зовсім облишиться на господарстві..», для Остапа «…задля нього вбралась у штани та ладна мандрувати хоч на край світу…», щоб утекти з Остапом вона обрізала своє довге волосся «Довгі пасма чорних кіс, мов мертві гадюки, тихо зсувались по плечах додолу і лягали на землі дивними покосами»,
Пояснення: