Історія рідної землі Аби впевнено і зрозуміло провести дослідження назви нашої землі – Україна, треба почати з такого розповсюдженого і в той час ніби невідомого нам слова "кор". Корінь "кор", як бачимо, присутній в дуже багатьох близьких і, на перший погляд, далеких за значенням слів: кора, коротити, коритись, короста, корма, корпус, король і багато інших. Але нас цікавить зараз лише назва нашої КРАїни, отож будемо досліджувати різні значення слова КРАЙ, бо зрозуміло, що Україна (Вкраїна) має в своїй основі якраз цей КОРінь.
Слово "край" як іменник чоловічого роду.
Значення:
лінія, що обмежує поверхню чого-небудь (тобто: кінець);
найвіддаленіша від центру частина якої-небудь місцевості; околиця;
невелика частина, відділена від чогось (тобто: окрайок, окраєць, шматок);
закінчення, припинення якоїсь дії, стану;
закінчення життя; смерть;
те ж саме, що країна (тобто держава, країна);
місцевість, область, район і т. ін., що має певні природні й кліматичні особливості; сторона;
Слово "край" як прийменник.
Значення: указує на місцезнаходження предмета поблизу іншого. Синонімами до прийменника "край" є такі слова: біля, коло, побіля, попри, поблизу, при, окрай, близько
А ще "край" є наказовою формою дієслова "краяти", що означає: наділяти-нарізати (ділянки землі), відділити частину чи шматок (окрайчик хліба), в алегоричній формі: краяти серце...
От якраз дієслово "краяти" є найбільш підходящим об'єктом для нашого дослідження. Бо, як на мою думку, у процесі словотворення дієслово було першим. А іменник вже був результатом дії. Дуже прозорий і надійний зв'язок: украяна земля, кожний наділ якої має свого хазяїна: поле – хлібороба, місцевість – князя (ще й зараз в багатьох місцях землю селянам не наміряють чи наділяють, а – нарізають). Тоді як степ широкий на тисячі кілометрів є диким, вільним тобто, і пасися там хто хоче аж поки сильніші не проженуть.
Аж проситься висновок: Україна – земля що має хазяїна (поділена тобто). Збереглась в багатьох місцевостях ця сама назва другого кореня із другим звучанням: Поділля. Зустрічається в рукописах раніше від назви "Україна". Але це не означає більшої давності.
Те, що слово "краяти" є дуже давнім, може підтвердити наявність цього кореня у багатьох мовах, в тому числі і в санскриті. І походить від кореня "кор". Десь я вичитав, що то значить: камінь. А звідтіля Коростишів та інші подібні назви. Але цього твердження в неті вже не знайшов. Зате знайшов багато іншого, більш цікавого. Багато авторів відзначають спорідненість слів "кора" і "коло". Бо знята древнім нашим предком камінним ножем кора із стовбура має форму кола і її виправляють аби була плоскою. В одній місцевості "р" погано вимовляли, то говорили не "коро" а "коло". Діти ж і в наш час до певного віку так говорять. Отже предмет, яким знімали кору, загострений камінь наприклад, мусив називатись "кор" або "кол" по-дитячому. Кол чи кіл (кілок) – загострений був надійною зброєю. Що можна робити кором? – Корояти (крояти чи краяти), коротити (палицю чи життя), корити чи підкорити, оскорити (ошкурити а звідтіля і шкіра) кору ж. Між іншим: мовлене поляком слово "кора" для нашого вуха звучить як "кожа" чи "коржа". Тож коржі теж родичі кори. Перерахування інших прикладів, ще й в мовах інших народів, займе дуже багато місця. Уявіть собі ту сиву давнину, коли краяли і ділили все кам'яними ножами. Тож, як я надіюсь, древність походження слова "україна" для читача є очевидною.
Якщо гард – це город, то "город" – слово явно місцеве, бо я, як автохтон, прекрасно розумію його походження. Голова роду живе за огорожею у місці, що й називається городом. Інше походження слова "город": гор – це, що по іншому звучить, той же "кор". Городити чи кородити означає відгороджувати камінням певну ділянку від іншої місцевості. Та й рів (і вал також) для огорожі треба рити з до камֹяної КиРки. А вже лопата для відкидання землі може бути дерев'яною. Ще років з тридцять назад на токах, де зберігається зерно, для того, щоб його не пошкодити, користувалися дерев'яними лопатами.
Те ж саме означає і інша назва України – Поділля. Якщо хто думає, що Поділля лише понад Дністром, то він помиляється. Подоли є в Києві та Київській області, багато їх і в Полтавській.
Аби впевнено і зрозуміло провести дослідження назви нашої землі – Україна, треба почати з такого розповсюдженого і в той час ніби невідомого нам слова "кор". Корінь "кор", як бачимо, присутній в дуже багатьох близьких і, на перший погляд, далеких за значенням слів: кора, коротити, коритись, короста, корма, корпус, король і багато інших. Але нас цікавить зараз лише назва нашої КРАїни, отож будемо досліджувати різні значення слова КРАЙ, бо зрозуміло, що Україна (Вкраїна) має в своїй основі якраз цей КОРінь.
Слово "край" як іменник чоловічого роду.
Значення:
лінія, що обмежує поверхню чого-небудь (тобто: кінець);
найвіддаленіша від центру частина якої-небудь місцевості; околиця;
невелика частина, відділена від чогось (тобто: окрайок, окраєць, шматок);
закінчення, припинення якоїсь дії, стану;
закінчення життя; смерть;
те ж саме, що країна (тобто держава, країна);
місцевість, область, район і т. ін., що має певні природні й кліматичні особливості; сторона;
Слово "край" як прийменник.
Значення: указує на місцезнаходження предмета поблизу іншого. Синонімами до прийменника "край" є такі слова: біля, коло, побіля, попри, поблизу, при, окрай, близько
А ще "край" є наказовою формою дієслова "краяти", що означає: наділяти-нарізати (ділянки землі), відділити частину чи шматок (окрайчик хліба), в алегоричній формі: краяти серце...
От якраз дієслово "краяти" є найбільш підходящим об'єктом для нашого дослідження. Бо, як на мою думку, у процесі словотворення дієслово було першим. А іменник вже був результатом дії. Дуже прозорий і надійний зв'язок: украяна земля, кожний наділ якої має свого хазяїна: поле – хлібороба, місцевість – князя (ще й зараз в багатьох місцях землю селянам не наміряють чи наділяють, а – нарізають). Тоді як степ широкий на тисячі кілометрів є диким, вільним тобто, і пасися там хто хоче аж поки сильніші не проженуть.
Аж проситься висновок: Україна – земля що має хазяїна (поділена тобто). Збереглась в багатьох місцевостях ця сама назва другого кореня із другим звучанням: Поділля. Зустрічається в рукописах раніше від назви "Україна". Але це не означає більшої давності.
Те, що слово "краяти" є дуже давнім, може підтвердити наявність цього кореня у багатьох мовах, в тому числі і в санскриті. І походить від кореня "кор". Десь я вичитав, що то значить: камінь. А звідтіля Коростишів та інші подібні назви. Але цього твердження в неті вже не знайшов. Зате знайшов багато іншого, більш цікавого. Багато авторів відзначають спорідненість слів "кора" і "коло". Бо знята древнім нашим предком камінним ножем кора із стовбура має форму кола і її виправляють аби була плоскою. В одній місцевості "р" погано вимовляли, то говорили не "коро" а "коло". Діти ж і в наш час до певного віку так говорять. Отже предмет, яким знімали кору, загострений камінь наприклад, мусив називатись "кор" або "кол" по-дитячому. Кол чи кіл (кілок) – загострений був надійною зброєю. Що можна робити кором? – Корояти (крояти чи краяти), коротити (палицю чи життя), корити чи підкорити, оскорити (ошкурити а звідтіля і шкіра) кору ж. Між іншим: мовлене поляком слово "кора" для нашого вуха звучить як "кожа" чи "коржа". Тож коржі теж родичі кори. Перерахування інших прикладів, ще й в мовах інших народів, займе дуже багато місця. Уявіть собі ту сиву давнину, коли краяли і ділили все кам'яними ножами. Тож, як я надіюсь, древність походження слова "україна" для читача є очевидною.
Якщо гард – це город, то "город" – слово явно місцеве, бо я, як автохтон, прекрасно розумію його походження. Голова роду живе за огорожею у місці, що й називається городом. Інше походження слова "город": гор – це, що по іншому звучить, той же "кор". Городити чи кородити означає відгороджувати камінням певну ділянку від іншої місцевості. Та й рів (і вал також) для огорожі треба рити з до камֹяної КиРки. А вже лопата для відкидання землі може бути дерев'яною. Ще років з тридцять назад на токах, де зберігається зерно, для того, щоб його не пошкодити, користувалися дерев'яними лопатами.
Те ж саме означає і інша назва України – Поділля. Якщо хто думає, що Поділля лише понад Дністром, то він помиляється. Подоли є в Києві та Київській області, багато їх і в Полтавській.