Розглянувши фольклорно-міфологічну систему «Лісової пісні» у контексті світових міфів, автор йде далі від своїх попередників у розшифруванні скомплікованої символіки твору. І все ж в цілому проблема синтезу засобів художнього мислення автора та фольклорно-міфологічної структури у драмі-феєрії Лесі Українки не знайшли достатнього висвітлення. Причиною є багатоаспектність проблеми вивчення джерел Лесиного шедевру: у сферу наукового обігу потрапляють нові матеріали, удосконалюється методологія дослідження. Оскільки цей унікальний твір Лесі Українки виник внаслідок синтезу досягнень рідної культури, книжної та уснопоетичної, і світової літератури, а також внутрішньої художньої еволюції автора, то для глибшого й повнішого розуміння його тексту та мікрообразів пропонуємо таку систематизацію джерел:
Юшка — помічник у коваля, він робить всю підручну роботу. Він схожий на старого: малий ростом, худий, погано бачить, у нього слабкі руки, йому всього сорок років, але «грудна хвороба» сухота (туберкульоз) підточила з дитинства його сили. Його кличуть Юхимом, але весь народ від мала до велика називає його Юшкою.
Він живе в будинку коваля Хазяїн годує його за роботу хлібом, щами й кашею. Цукор, чай і одяг він повинен купувати собі сам. Однак герой оповідання своє вбоге жалування (7 руб. 60 коп. на місяць) ні на що не витрачає Він працює від зорі до зорі. Його поява на вулиці містечка ранком і ввечері служить людям прикметою того, що або пора всім вставати й прийматися за роботу, або настав час лягати спати. Діти веселяться побачивши Юшки, але їхня радість швидко переміняється злістю. Чому він не поводиться так само, як інші люди? Дітям було б весело, якби вони те нападали на розгніваного Юшку, то тікали б від нього. Дорослі, як і діти, вихлюпують на цього не схожого на них людини «своє зле горе й образу». А безмовний Юшка, побитий, потерпілий від людської злості, говорить про те, що люди дуже люблять його виразити цю любов не вміють. Він говорить, що «серце в людях буває сліпе», що не дає розуміти, кого людина любить насправді, щоб робити тому, кого любиш, тільки добро Юшка щороку йде на місяць кудись. Платонов показує свого героя вдалині від людей, на шляху в інше місто. Там, де ніхто не мучить і не терзає його, він майже не почуває своєї страшної хвороби. «Юшка не приховував більше своєї любові до живих істот. Він відмінювався до землі й цілував квіти… він гладив кору на деревах і піднімав зі стежки метеликів і жуків». Ніхто точно не знає, куди й до кого несе він свої зароблені гроші в мішечку за пазухою. Тільки після смерті Юшки ми довідаємося, що всі його заощадження призначалися для дівчинки-сироти, що йому й родичкою не була. Оточуючі люди вважали, що життя цієї людини позбавлена всякого змісту, адже він нікому нічого не розповідав. Ця людина, такий нікчемних і жалюгідний в очах інших людей, скромно й тихо робив свою добру справу. Один тільки раз він збунтувався, сказавши у свій захист: «Я жити родителями поставлений, я за законом народився, я теж всьому світлу потрібний… Без мене теж, виходить, не можна». Після смерті Юшки жити людям у містечку стає гірше. Тепер ніхто сумирно не бере на себе їхня злість, і вона витрачається між людьми. Дівчинка, вихованка Юшки, «лікує й утішає хворих людей, не стомлюючись угамовувати страждання й віддаляти смерть від ослабілих». Так самовіддана любов Юшки до людей продовжувала робити свою добру справу й після його смерті. Про велику силу любові А. Платонов сказав так: «Любов однієї людини може викликати до життя талант в іншій людині або, принаймні, розбудити його до дії. Це чудо мені відомо… «
Відповідь:
Юшка — помічник у коваля, він робить всю підручну роботу. Він схожий на старого: малий ростом, худий, погано бачить, у нього слабкі руки, йому всього сорок років, але «грудна хвороба» сухота (туберкульоз) підточила з дитинства його сили. Його кличуть Юхимом, але весь народ від мала до велика називає його Юшкою.
Він живе в будинку коваля Хазяїн годує його за роботу хлібом, щами й кашею. Цукор, чай і одяг він повинен купувати собі сам. Однак герой оповідання своє вбоге жалування (7 руб. 60 коп. на місяць) ні на що не витрачає Він працює від зорі до зорі. Його поява на вулиці містечка ранком і ввечері служить людям прикметою того, що або пора всім вставати й прийматися за роботу, або настав час лягати спати. Діти веселяться побачивши Юшки, але їхня радість швидко переміняється злістю. Чому він не поводиться так само, як інші люди? Дітям було б весело, якби вони те нападали на розгніваного Юшку, то тікали б від нього. Дорослі, як і діти, вихлюпують на цього не схожого на них людини «своє зле горе й образу». А безмовний Юшка, побитий, потерпілий від людської злості, говорить про те, що люди дуже люблять його виразити цю любов не вміють. Він говорить, що «серце в людях буває сліпе», що не дає розуміти, кого людина любить насправді, щоб робити тому, кого любиш, тільки добро Юшка щороку йде на місяць кудись. Платонов показує свого героя вдалині від людей, на шляху в інше місто. Там, де ніхто не мучить і не терзає його, він майже не почуває своєї страшної хвороби. «Юшка не приховував більше своєї любові до живих істот. Він відмінювався до землі й цілував квіти… він гладив кору на деревах і піднімав зі стежки метеликів і жуків». Ніхто точно не знає, куди й до кого несе він свої зароблені гроші в мішечку за пазухою. Тільки після смерті Юшки ми довідаємося, що всі його заощадження призначалися для дівчинки-сироти, що йому й родичкою не була. Оточуючі люди вважали, що життя цієї людини позбавлена всякого змісту, адже він нікому нічого не розповідав. Ця людина, такий нікчемних і жалюгідний в очах інших людей, скромно й тихо робив свою добру справу. Один тільки раз він збунтувався, сказавши у свій захист: «Я жити родителями поставлений, я за законом народився, я теж всьому світлу потрібний… Без мене теж, виходить, не можна». Після смерті Юшки жити людям у містечку стає гірше. Тепер ніхто сумирно не бере на себе їхня злість, і вона витрачається між людьми. Дівчинка, вихованка Юшки, «лікує й утішає хворих людей, не стомлюючись угамовувати страждання й віддаляти смерть від ослабілих». Так самовіддана любов Юшки до людей продовжувала робити свою добру справу й після його смерті. Про велику силу любові А. Платонов сказав так: «Любов однієї людини може викликати до життя талант в іншій людині або, принаймні, розбудити його до дії. Це чудо мені відомо… «