Тільки той народ, який шанує своїх героїв, може вважатися великим. Впали останні краплі крові на втом- лену від боротьби землю. Сподіваюся, що останні. Більш ніж три місяці напруженої боротьби не пройшли да- ремно і мету майже досягнуто. Та Май- дан ніяк не зітхне з полегшенням ... І нібито до перемоги залишилося ступити лише декілька кроків. Але зробити їх че- рез тіла загиблих надто важко. На самому початку революційних подій, коли нікому і в голову не мог- ло прийти, чим усе обернеться, сло- ва «Слава Україні! Героям слава!» зда- валися простим вітанням. Не всім, але для більшості це було звичайним гас- лом, яке підіймало дух, додавало сил, та й відрізняло «своїх» від «банди». Ця кривава «війна» назавжди зо- станеться у нашій пам'яті. Вона зали- шить свій відбиток не лише на сторінках підручників з історії, а і в душах та серцях всіх українців. Цю війну будуть пам'ятати віками, як не забудуть і її Героїв. Ні в кого вже немає сумнівів, хто вони. Небесна Сотня. Яка справді «душу й тіло по- ложила за нашу свобо- ду». Це ті, хто віддали життя за кожного з нас. З цими смертями «Сла- ва Україні! Героям Сла- ва!» перестало бути про- сто вітанням. Це віддання шани найкращим, котрі в найважливіший і, водно- час, найважчий момент не злякалися і пожертвували собою заради кращого життя всіх у цій країні, заради щасливого майбутнього нашої неньки-України. Тепер ми не мо- жемо здатися, та й просто не маємо права. Ми маємо довести їх справу до кінця. І нехай буде за що казати «Сла- ва Нації!». І нехай не буде кому вслід кричати «Смерть ворогам!». Бо всі, хто якось причетний до цих подій, люди з верхівки влади, які, мов маріонетками, керували міліцією та «Беркутом» і, не вагаючись, обривали ниточки людсь- кого життя, мають бути покарані. Ми повинні докласти всіх зусиль, щоби до- битися справедливого суду для тих, хто винен у злочинах проти нашого наро- ду. Ми мусимо зробити все, щоби таке більше ніколи не повторилося і ніхто не вмирав через нечесних людей при владі. Щоб справжні герої не відправлялися на небеса передчасно. В їхню честь будуть названі вулиці, площі, проспекти, скверики та парки. По всіх містах, у кожному куточку України їм поставлять пам'ятники. Ці дати і події наші нащадки будуть вчити напам'ять, і наш обов'язок – не дати їм про це забу- ти. Щороку 20 лютого ми будемо згаду- вати і поминати наших героїв. Звісно, це не поверне їх до життя. Але ж Герої не вмирають...
