Повість григора тютюнника «климко» переносить читача у тяжкі часи фашистської окупації україни, відкриваючи дещо призабуту сторінку нашої історії. головний герой твору климко - це хлопчик, що йде за багато кілометрів про сіль, щоб потім продати її та врятувати від голоду улюблену вчительку з донькою-немовлям і себе з другом. климко відважно йде дорогами війни, сповненими небезпек, перемагаючи в собі страх, перемагаючи інколи фізичне безсилля та хворобу. за віком він був нашим однолітком, тому так боляче відчуваєш серцем усі його страждання, вражаєшся його витримці і недитячій мудрості. а ще, здається, неначе приміряєш на себе ту важку подорож климка і вчишся у нього рішучості та милосердю . це милосердя беззахисних дітей війни стало головною темою повісті. автор розповідає про зустріч на базарі климка та зульфата зі своєю вчителькою, яка з малою дитиною опинилася в безвиході. з цього часу у друзів з’явилося благородне бажання їй, і вони беруть на свої слабкі плечі усі турботи про наталю михайлівну з олею, стають їх опорою. саме опікуючись їх життям у першу чергу, вирушає юний герой новели климко у далеку дорогу, климко з шевцем рятує під час облоги на базарі незнайому дівчину від німеччини, хоч міг розплатитися за це життям. і ми розуміємо, що справжні люди залишаються людьми навіть в екстремальних ситуаціях, виявляючи співчуття й милосердя до інших. пізніше ми бачимо климка під час перебування у тітки марини, яка виходжувала його в гарячці і хотіла навіть залишити в себе — всиновити. але хлопчик, хоч йому і у доброї жінки, не погодився, бо відчував відповідальність за життя дорогих йому людей. мені здається, що у цьому епізоді дуже виразно показується доброта і самовідданість людської душі моїх співвітчизників-українців. та найважливішим, на мій погляд, є заключний епізод новели — повернення климка з торбиною солі на станцію, радянському полоненому і смерть хлопчика. після небезпечної дороги, після важких випробувань, сповнений радістю, повертався назад климко з дорогоцінною сіллю. і тут підстерегла хлопчика невблаганна смерть, як підстерігала вона на тих воєнних дорогах багатьох його ровесників. та навіть у цю судну годину климко постає людиною, що дбає не про себе, а про інших. забувши про небезпеку, він показує радянському полоненому воїну, куди втікати. тут і скосила його черга з німецького автомата: «він уп’явся пальцями в діжурку на грудях, тихо ойкнув і впав. а з пробитого мішка тоненькою цівкою потекла на дорогу сіль…». перед очима ще довго стоїть ця цівочка солі, а серце заповняє безмежна туга і любов до хлопчика з безкорисливою, милосердною і відчайдушною душею, що жила для добра. любов до всіх дітей війни, які виявляли таке милосердя, яке й дорослим інколи
Харківщину можна по праву вважати однією із найкрасивіших куточків багатої та прекрасної української землі. Тому навіть і не дивує те явище, що саме ця благословенна земля подарувала життя величезній кількості талановитим художникам, композиторам, музикантам та просто творчих людям. Саме мальовнича природа допомагала та надихала митців на створення їхніх шедеврів. Просто неможливо відвести погляд від цих широких та протяжних ланів, врожайних полів, бурхливих річок та запашних лісів.
Перебуваючи саме в Харкові світ побачила славнозвісна
збірка «Басни Харковския» великого українського філософа та байкаря – Григорія Сковороди. На цій землі голос видатного митця звучав якось по особливому приємно.
Неабияк поповнив скарбницю української літератури і відомий уродженець Харківщини – Борис Грінченко. Саме завдяки його заслугам наш народ сьогодні має честь пишатися першим словником з української мови, котрий служить нам по сьогодні.
У 20 столітті Харків мало чим відрізняється від інших індустріальних центрів. Місто, яке вщент забудоване великою кількістю фабрик, заводів, університетів, інститутів, кінотеатрів та інших будівель вже
сяє своїм неповторним колоритом. Проте і ця обставина ніяк не впливає на спад творчого сплеску. Навіть сьогодні можна ще побачити будинок родини Алчевських. І споглядаючи на цю будівлю навіть не віриться, що всього декілька десятиліть тому в ньому проводились чисельні творчі вечори.
В цей час також творили та плідно працювали такі українські майстри слова та й просто талановиті люди як Олександр Довженко, Микола Хвильовий, Юрій Яновський, Микола Куліш, Валеріан Підмогильний та багато інших. Ці великі люди надавали місту неповторну атмосферу та неабиякого колориту, який вирізняв Харків з поміж інших не менш мальовничих краєвидів.
І хоча час безжально стікає, непохитною залишається наша пам’ять, любов та гордість за таких великих українців, котрі не дивлячись ні на що, не переставали славити нашу землю.
Все минає, але любов після всього зостається
Харківщину можна по праву вважати однією із найкрасивіших куточків багатої та прекрасної української землі. Тому навіть і не дивує те явище, що саме ця благословенна земля подарувала життя величезній кількості талановитим художникам, композиторам, музикантам та просто творчих людям. Саме мальовнича природа допомагала та надихала митців на створення їхніх шедеврів. Просто неможливо відвести погляд від цих широких та протяжних ланів, врожайних полів, бурхливих річок та запашних лісів.
Перебуваючи саме в Харкові світ побачила славнозвісна
збірка «Басни Харковския» великого українського філософа та байкаря – Григорія Сковороди. На цій землі голос видатного митця звучав якось по особливому приємно.
Неабияк поповнив скарбницю української літератури і відомий уродженець Харківщини – Борис Грінченко. Саме завдяки його заслугам наш народ сьогодні має честь пишатися першим словником з української мови, котрий служить нам по сьогодні.
У 20 столітті Харків мало чим відрізняється від інших індустріальних центрів. Місто, яке вщент забудоване великою кількістю фабрик, заводів, університетів, інститутів, кінотеатрів та інших будівель вже
сяє своїм неповторним колоритом. Проте і ця обставина ніяк не впливає на спад творчого сплеску. Навіть сьогодні можна ще побачити будинок родини Алчевських. І споглядаючи на цю будівлю навіть не віриться, що всього декілька десятиліть тому в ньому проводились чисельні творчі вечори.
В цей час також творили та плідно працювали такі українські майстри слова та й просто талановиті люди як Олександр Довженко, Микола Хвильовий, Юрій Яновський, Микола Куліш, Валеріан Підмогильний та багато інших. Ці великі люди надавали місту неповторну атмосферу та неабиякого колориту, який вирізняв Харків з поміж інших не менш мальовничих краєвидів.
І хоча час безжально стікає, непохитною залишається наша пам’ять, любов та гордість за таких великих українців, котрі не дивлячись ні на що, не переставали славити нашу землю.
Объяснение: