Найбільше Федькові дісталося тоді, коли Толя збрехав батькам, що це Федько затягнув його на річку і штовхнув на кригу. цитата "— Неправда! Неправда! — ще жалібніше і з страхом забився Толя.— Я не хотів іти, а вони мене потягнули на річку. А потім Федько узяв і пхнув мене на кригу... Спитайте всіх... Я не винен...". А особливо, коли Федько підтвердив цю брехню, бо пошкодував Толю. цитата "Федько глянув на Толю,— той великими, повними страху й тоски очима дивився прямо на нього. Сльози текли йому по щоках і зупинялись в куточках рота".
Народився в селі Сосниці Чернігівської губернії на Україні. Закінчив Глухівський вчительський інститут (1914). Учився в Київському університеті і Комерційному інституті в Києві. Викладав фізику, природознавство і гімнастику в гімназії (1914-1917). У 1920-1921 брав участь у створенні Київського відділу народного утворення, у 1921-1923 — на дипломатичній службі в Польщі і Німеччині. Вчився живопису в Мюнхені й у Берлінському художньому училищі. У 1923-1926 — художник-ілюстратор газети "Вісти ВУЦВК" у Харкові.
Кінематографіст та письменник Олександр Довженко (1894-1956) відомий фільмами Звенигора (1927), Арсенал (1929), Земля (1930), а також нереалізованими сценаріями, які перетворилися на повноцінні літературні твори – Україна в огні (1943) і Зачарована Десна (1965). Трагічна доля Довженка – досить сказати лише, що йому забороняли жити в Україні, яку він любив усім серцем – є прикладом того, як в СРСР ставилися до талановитих українців. Олександр Петрович більшу частину життя був нещасним і помер у злиднях.
Сім’я, в якій народився Олександр Довженко, – найяскравіша ілюстрація тяжкого становища українського села кінця 19-о – початку 20 століття. Грамотним був лише дід Сашка, батько, мати, бабуся і прабабуся – ні. “Батько ніколи не пробачив дідові своєї темряви”, – писав Довженко у своїй Автобіографії. Там же згадує, що, який би епізод дитинства не згадав, в уяві з’являються лише “плач і похорон”. З 14-и дітей у сім’ї вижили тільки він і сестра Поліна. Четверо братів – Іван, Сергій, Лаврентій, Василь – від якоїсь хвороби померли в один день. І це при тому, що сім’я була не найбіднішою, – просто життя в селі було надзвичайно важким.
Відповідь:
Найбільше Федькові дісталося тоді, коли Толя збрехав батькам, що це Федько затягнув його на річку і штовхнув на кригу. цитата "— Неправда! Неправда! — ще жалібніше і з страхом забився Толя.— Я не хотів іти, а вони мене потягнули на річку. А потім Федько узяв і пхнув мене на кригу... Спитайте всіх... Я не винен...". А особливо, коли Федько підтвердив цю брехню, бо пошкодував Толю. цитата "Федько глянув на Толю,— той великими, повними страху й тоски очима дивився прямо на нього. Сльози текли йому по щоках і зупинялись в куточках рота".
Пояснення:
Відповідь:
Народився в селі Сосниці Чернігівської губернії на Україні. Закінчив Глухівський вчительський інститут (1914). Учився в Київському університеті і Комерційному інституті в Києві. Викладав фізику, природознавство і гімнастику в гімназії (1914-1917). У 1920-1921 брав участь у створенні Київського відділу народного утворення, у 1921-1923 — на дипломатичній службі в Польщі і Німеччині. Вчився живопису в Мюнхені й у Берлінському художньому училищі. У 1923-1926 — художник-ілюстратор газети "Вісти ВУЦВК" у Харкові.
Кінематографіст та письменник Олександр Довженко (1894-1956) відомий фільмами Звенигора (1927), Арсенал (1929), Земля (1930), а також нереалізованими сценаріями, які перетворилися на повноцінні літературні твори – Україна в огні (1943) і Зачарована Десна (1965). Трагічна доля Довженка – досить сказати лише, що йому забороняли жити в Україні, яку він любив усім серцем – є прикладом того, як в СРСР ставилися до талановитих українців. Олександр Петрович більшу частину життя був нещасним і помер у злиднях.
Сім’я, в якій народився Олександр Довженко, – найяскравіша ілюстрація тяжкого становища українського села кінця 19-о – початку 20 століття. Грамотним був лише дід Сашка, батько, мати, бабуся і прабабуся – ні. “Батько ніколи не пробачив дідові своєї темряви”, – писав Довженко у своїй Автобіографії. Там же згадує, що, який би епізод дитинства не згадав, в уяві з’являються лише “плач і похорон”. З 14-и дітей у сім’ї вижили тільки він і сестра Поліна. Четверо братів – Іван, Сергій, Лаврентій, Василь – від якоїсь хвороби померли в один день. І це при тому, що сім’я була не найбіднішою, – просто життя в селі було надзвичайно важким.
Пояснення: