Після цього я почав виходити з дому, як шпигуни у старих фільмах: полохливо озираючись, а потім біг до школи прохідними дворами. А коли все ж стикався десь із Сашком ніс до носа, то просто тікав, як звичайний боягуз. А Кактус реготав мені в спину і кричав, копіюючи Карабаса Барабаса із фільму "Пригоди Буратіно":
— Підійди-но до мене, дитинко! Зараз як дам боляче!
Ось і зараз Кактус мене помітив, ошкірився і почав підманювати пальцем. При цьому він ще й приказував:
— Киць-киць, не бійся, я тебе трохи поб’ю, по-сусідськи, — і було видно, що зайти до під’їзду мені так і не пощастить.
Я відчув; що втягаю голову в плечі, як черепаха, яка помітила небезпеку й намагається сховатися у панцир, і щодуху побіг геть, подалі від Сашка і від його нахабного переможного реготу. По ногах мене бив футляр від скрипки: я саме повертався з уроку музики і це, здається, смішило Сашка найдужче. Адже він дражнив мене Поганським Паганіні ще відтоді, як уперше побачив зі скрипкою. Хоча справжнє моє ім’я Клим Джура.
Серце в мене калатало, як скажене, я задихався і відчував, що Кактус ось-ось схопить мене за шкірки й почне лупцювати, але тут сталося щось дивне і незрозуміле: люк, на який я наступив, раптом почав м’яко вгинатися під моїми ногами, і я шкереберть полетів у чорну прірву.
Розділ 2. Я стаю піддослідним кроликом
Спершу я почув звук. Він долинав звідкись іздалеку і був схожий на дзижчання бджоли. Навколо панувала темрява, і хоч як я вдивлявся туди, звідки почув оте тихе дзижчання, не побачив нічого. Я почав навпомацки просуватися вперед, все ще не розуміючи, що сталося, — адже останнє, що я пам’ятав, було падіння. І ще — я зовсім не злякався. Почувався так, ніби дивлюсь кіно, а все, що зі мною відбувається, це якась комп’ютерна гра. Варто натиснути на кнопку — і все закінчиться.
Світло спалахнуло зненацька і засліпило мене. Виявляється, я стояв посеред великої абсолютно порожньої зали. Стіни були глухі, без жодного вікна, а підлога під моїми ногами злегка вібрувала. Я підійшов до найближчої стіни, торкнувся до неї, і в ту ж мить під моїми пальцями з’явився невеличкий отвір. Звідти, немов на пружині, вискочила таця, на якій лежало кілька бутербродів і стояла склянка томатного соку.
"Дивно, звідки вони знають, що я люблю томатний сік і бутерброди з лікарською ковбасою?" — подумав я і відчув, що й справді страшенно зголоднів.
Щойно я взяв бутерброд і підніс його до рота, як звідкись ізгори почувся механічний голос:
— Смачного, шановний Климе Миколайовичу! Раді вітати вас у секретній лабораторії ТТБ.
— А що це таке — ТТБ? — запитав я, швидко дожовуючи бутерброд.
— ТТБ — це Таємне Товариство Боягузів, — чітко відповів механічний голос. — А тепер сідати.
Я відчув, що підлога під ногами сколихнулася, з неї ніби виросло м’яке крісло. Я зручно вмостився на ньому й приготувався до нових несподіванок. Та все ж, коли стіна переді мною розсунулася й перетворилася на велетенський екран, я здригнувся. І навіть не через ці миттєві перетворення. На гігантському екрані я побачив вулицю, по якій щодуху мчала якась зіщулена перелякана істота. І раптом я впізнав себе: та це ж моя вулиця, по якій я тікаю від Кактуса, і це мене б’є по ногах скрипка, яку я стискаю в руці.
Стало так соромно, що я відчув, як палають мої щоки. І сльози набігли на очі. Хто вони, ці люди, що так підступно підглядали за мною? Яке вони мають право? Я вже хотів схопитися з крісла й спробувати знайти вихід з цього дивного приміщення, але тут згори знову пролунав голос. Цього разу не механічний, а цілком живий. Було чутно, що жінка, яка зверталася до мене, ледь усміхається:
— Не поспішай, ми відпустимо тебе, як тільки ти цього схочеш. Але у нас є пропозиція. Хочеш взяти участь у таємному експерименті?
— В якому експерименті? — обурено вигукнув я. — Я навіть не знаю, хто ви. І чому ви за мною ігали? І як я опинився у вашій таємній лабораторії?
— Перш ніж я відповім, ти маєш пообіцяти, що збережеш у таємниці все, про що дізнаєшся.
— І ви не боїтеся, що я вас обдурю?
— Ні, — спокійно відповіла жінка, — нам досить твого слова.
— Ну що ж — обіцяю, — легко згодився я, але при цьому на всяк випадок непомітно схрестив безіменний і середній пальці. Адже кожному дурневі відомо, що коли так схрещуєш пальці, жодна клятва не має сили.
Наступила долгожданная перемена: февраль на календаре сменился первым весенним месяцем - мартом. А это значит, что пришёл конец снежным и суровым бурям, скоро можно будет забыть о морозах и порадоваться наступающей весне.
Улица ещё полна сугробов, но это ненадолго. Робкие поначалу лучики солнца скоро войдут в полную силу и растопят снег. По улицам, звеня, побегут весёлые ручьи, предвестники пробуждения природы.
Очнётся ото сна лес, расправят свои ветви деревья. Белое снежное покрывало, которым зима укрыла природу, исчезнет под жаркими солнечными лучами. Дольше всего снег сохранится в низинах и оврагах, однако и туда рано или поздно доберётся солнышко. Совсем немного времени пройдёт - а от зимы не останется и следа.
Вот уже и сейчас, в самом начале весны, из-под ставшего прозрачным снега, выглядывает чёрная земля. Через некоторое время она проснётся окончательно. И вскоре оденет свой зелёный наряд, окончательно украсившись и приготовившись к встрече тепла.
Сейчас ещё пока что тихо, но в самом ближайшем времени из дальних тёплых стран на родину вернутся перелётные птицы. Своим весёлым щебетом они огласят окрестности, тем самым приблизив и поторопив наступление весны.
Юный март взбодрится, умывшись талой водой и достанет припасённые у него яркие весенние краски. Потеплеет солнце, зелень первых травинок привлечёт к себе внимание. Из-под снега появятся робкие подснежники - совсем ещё крошечные и хрупкие. Постепенно, набравшись сил, они расцветут и станет окончательно ясно: наступила весна.
Очнётся ото сна и верба, которая подарит природе свой "снег". Но в отличие от обычных, вербные "снежки" не будут холодными. Пушистые и тёплые, они вбирают в себя всю нежность наступающего времени года, чтобы поделиться ею со всеми.
Пробудившаяся природа встряхнётся и начнёт деятельно готовиться к тому, чтобы жить и радоваться теплу ближайшие несколько месяцев. Сбросят с себя сонное оцепенение насекомые и птицы. Звери, почувствовавшие потепление, также выйдут из своих убежищ.
Нужно только совсем немного подождать - и молодая весна заявит о своих правах. Мрачные ныне леса оденутся в зелёную листву и на их ветвях птицы будут петь песни и вить гнёзда. И пускай сейчас снег ещё остаётся повсюду - это ненадолго. Молодой и звонкий март справится со своей задачей. И первые предвестники тёплого времени года оповестят природу о переменах. Быстрые ручьи, звеня и переливаясь будут разносить радостную весть: "Весна идёт! Весне дорогу!".
Після цього я почав виходити з дому, як шпигуни у старих фільмах: полохливо озираючись, а потім біг до школи прохідними дворами. А коли все ж стикався десь із Сашком ніс до носа, то просто тікав, як звичайний боягуз. А Кактус реготав мені в спину і кричав, копіюючи Карабаса Барабаса із фільму "Пригоди Буратіно":
— Підійди-но до мене, дитинко! Зараз як дам боляче!
Ось і зараз Кактус мене помітив, ошкірився і почав підманювати пальцем. При цьому він ще й приказував:
— Киць-киць, не бійся, я тебе трохи поб’ю, по-сусідськи, — і було видно, що зайти до під’їзду мені так і не пощастить.
Я відчув; що втягаю голову в плечі, як черепаха, яка помітила небезпеку й намагається сховатися у панцир, і щодуху побіг геть, подалі від Сашка і від його нахабного переможного реготу. По ногах мене бив футляр від скрипки: я саме повертався з уроку музики і це, здається, смішило Сашка найдужче. Адже він дражнив мене Поганським Паганіні ще відтоді, як уперше побачив зі скрипкою. Хоча справжнє моє ім’я Клим Джура.
Серце в мене калатало, як скажене, я задихався і відчував, що Кактус ось-ось схопить мене за шкірки й почне лупцювати, але тут сталося щось дивне і незрозуміле: люк, на який я наступив, раптом почав м’яко вгинатися під моїми ногами, і я шкереберть полетів у чорну прірву.
Розділ 2. Я стаю піддослідним кроликом
Спершу я почув звук. Він долинав звідкись іздалеку і був схожий на дзижчання бджоли. Навколо панувала темрява, і хоч як я вдивлявся туди, звідки почув оте тихе дзижчання, не побачив нічого. Я почав навпомацки просуватися вперед, все ще не розуміючи, що сталося, — адже останнє, що я пам’ятав, було падіння. І ще — я зовсім не злякався. Почувався так, ніби дивлюсь кіно, а все, що зі мною відбувається, це якась комп’ютерна гра. Варто натиснути на кнопку — і все закінчиться.
Світло спалахнуло зненацька і засліпило мене. Виявляється, я стояв посеред великої абсолютно порожньої зали. Стіни були глухі, без жодного вікна, а підлога під моїми ногами злегка вібрувала. Я підійшов до найближчої стіни, торкнувся до неї, і в ту ж мить під моїми пальцями з’явився невеличкий отвір. Звідти, немов на пружині, вискочила таця, на якій лежало кілька бутербродів і стояла склянка томатного соку.
"Дивно, звідки вони знають, що я люблю томатний сік і бутерброди з лікарською ковбасою?" — подумав я і відчув, що й справді страшенно зголоднів.
Щойно я взяв бутерброд і підніс його до рота, як звідкись ізгори почувся механічний голос:
— Смачного, шановний Климе Миколайовичу! Раді вітати вас у секретній лабораторії ТТБ.
— А що це таке — ТТБ? — запитав я, швидко дожовуючи бутерброд.
— ТТБ — це Таємне Товариство Боягузів, — чітко відповів механічний голос. — А тепер сідати.
Я відчув, що підлога під ногами сколихнулася, з неї ніби виросло м’яке крісло. Я зручно вмостився на ньому й приготувався до нових несподіванок. Та все ж, коли стіна переді мною розсунулася й перетворилася на велетенський екран, я здригнувся. І навіть не через ці миттєві перетворення. На гігантському екрані я побачив вулицю, по якій щодуху мчала якась зіщулена перелякана істота. І раптом я впізнав себе: та це ж моя вулиця, по якій я тікаю від Кактуса, і це мене б’є по ногах скрипка, яку я стискаю в руці.
Стало так соромно, що я відчув, як палають мої щоки. І сльози набігли на очі. Хто вони, ці люди, що так підступно підглядали за мною? Яке вони мають право? Я вже хотів схопитися з крісла й спробувати знайти вихід з цього дивного приміщення, але тут згори знову пролунав голос. Цього разу не механічний, а цілком живий. Було чутно, що жінка, яка зверталася до мене, ледь усміхається:
— Не поспішай, ми відпустимо тебе, як тільки ти цього схочеш. Але у нас є пропозиція. Хочеш взяти участь у таємному експерименті?
— В якому експерименті? — обурено вигукнув я. — Я навіть не знаю, хто ви. І чому ви за мною ігали? І як я опинився у вашій таємній лабораторії?
— Перш ніж я відповім, ти маєш пообіцяти, що збережеш у таємниці все, про що дізнаєшся.
— І ви не боїтеся, що я вас обдурю?
— Ні, — спокійно відповіла жінка, — нам досить твого слова.
— Ну що ж — обіцяю, — легко згодився я, але при цьому на всяк випадок непомітно схрестив безіменний і середній пальці. Адже кожному дурневі відомо, що коли так схрещуєш пальці, жодна клятва не має сили.
Наступила долгожданная перемена: февраль на календаре сменился первым весенним месяцем - мартом. А это значит, что пришёл конец снежным и суровым бурям, скоро можно будет забыть о морозах и порадоваться наступающей весне.
Улица ещё полна сугробов, но это ненадолго. Робкие поначалу лучики солнца скоро войдут в полную силу и растопят снег. По улицам, звеня, побегут весёлые ручьи, предвестники пробуждения природы.
Очнётся ото сна лес, расправят свои ветви деревья. Белое снежное покрывало, которым зима укрыла природу, исчезнет под жаркими солнечными лучами. Дольше всего снег сохранится в низинах и оврагах, однако и туда рано или поздно доберётся солнышко. Совсем немного времени пройдёт - а от зимы не останется и следа.
Вот уже и сейчас, в самом начале весны, из-под ставшего прозрачным снега, выглядывает чёрная земля. Через некоторое время она проснётся окончательно. И вскоре оденет свой зелёный наряд, окончательно украсившись и приготовившись к встрече тепла.
Сейчас ещё пока что тихо, но в самом ближайшем времени из дальних тёплых стран на родину вернутся перелётные птицы. Своим весёлым щебетом они огласят окрестности, тем самым приблизив и поторопив наступление весны.
Юный март взбодрится, умывшись талой водой и достанет припасённые у него яркие весенние краски. Потеплеет солнце, зелень первых травинок привлечёт к себе внимание. Из-под снега появятся робкие подснежники - совсем ещё крошечные и хрупкие. Постепенно, набравшись сил, они расцветут и станет окончательно ясно: наступила весна.
Очнётся ото сна и верба, которая подарит природе свой "снег". Но в отличие от обычных, вербные "снежки" не будут холодными. Пушистые и тёплые, они вбирают в себя всю нежность наступающего времени года, чтобы поделиться ею со всеми.
Пробудившаяся природа встряхнётся и начнёт деятельно готовиться к тому, чтобы жить и радоваться теплу ближайшие несколько месяцев. Сбросят с себя сонное оцепенение насекомые и птицы. Звери, почувствовавшие потепление, также выйдут из своих убежищ.
Нужно только совсем немного подождать - и молодая весна заявит о своих правах. Мрачные ныне леса оденутся в зелёную листву и на их ветвях птицы будут петь песни и вить гнёзда. И пускай сейчас снег ещё остаётся повсюду - это ненадолго. Молодой и звонкий март справится со своей задачей. И первые предвестники тёплого времени года оповестят природу о переменах. Быстрые ручьи, звеня и переливаясь будут разносить радостную весть: "Весна идёт! Весне дорогу!".