Любіть Україну, як сонце, любіть, як вітер, і трави, і води… В годину щасливу і в радості мить, любіть у годину негоди. Любіть Україну у сні й наяву, вишневу свою Україну, красу її, вічно живу і нову, і мову її солов’їну. Між братніх народів, мов садом рясним, сіяє вона над віками… Любіть Україну всім серцем своїм і всіми своїми ділами. Для нас вона в світі єдина, одна в просторів солодкому чарі… Вона у зірках, і у вербах вона, і в кожному серця ударі, у квітці, в пташині, в електровогнях, у пісні у кожній, у думі, в дитячий усмішці, в дівочих очах і в стягів багряному шумі… Як та купина, що горить — не згора, живе у стежках, у дібровах, у зойках гудків, і у хвилях Дніпра, і в хмарах отих пурпурових, в грому канонад, що розвіяли в прах чужинців в зелених мундирах, в багнетах, що в тьмі пробивали нам шлях до весен і світлих, і щирих. Юначе! Хай буде для неї твій сміх, і сльози, і все до загину… Не можна любити народів других, коли ти не любиш Вкраїну!. Дівчино! Як небо її голубе, люби її кожну хвилину. Коханий любить не захоче тебе, коли ти не любиш Вкраїну… Любіть у труді, у коханні, у бою, як пісню, що лине зорею… Всім серцем любіть Україну свою — і вічні ми будемо з нею! 1944 .
коли ми склали іспити й перейшли до шостого класу, вчителька ботаніки та зоології ірина семенівна запропонувала нам під час канікул зібрати колекцію комах. це було нам із митьком на руку, бо ми давно мріяли поїхати до села, де жила митькова бабуся. після довгих умовлянь батьки нас відпустили туди.
знайомство з майбутнім майстром спорту, а також із бабусею, ентузіастом музичної освіти і дідом трохимом
митько сяяв, вихваляючи свіже сільське повітря, хоч автобус, проїжджаючи мимо, напустив нам у лице хмару пилюки та кіптяви.
раптом біля нас зупинився хлопець років чотирнадцяти з велосипедом почав насміхатися над нашим спорядженням — рюкзаками, сачками. представився майбутнім майстром велосипедного спорту міжнародного класу василем трошем і помчав.
ми добралися до бабусі, познайомилися із сусідом дядьком гнатом, який вигравав на трубі, та дідом трохимом.
озеро. змії люблять сіно
ми йдемо з навантаженими їжею рюкзаками до лісового озеро на вільне життя. по дорозі нас ледь не збиває той клятий велосипедист вася.
знайшли якусь безформну купу, що виявилася колишнім куренем. митько спочатку потикав палицею, боячись, що там ховається гадюка. переконавшись, що все чисто, ми швидко відбудували курінь.
таємничий і, бр-р-р-р, — який страшний. хороший хлопець. нервові можуть далі не читати
ми приходили до озера щодня, купались, вилежувались на сон ці. якось ми застали на своєму місці велосипедиста. вася привітався й сказав, що на знак примирення вирішив подарувати нам камінець бурштину із мушкою всередині, який він знайшов на дні озера. роз повів, що про це місце йде поганий поголос. в озері, очевидно, живе якийсь страшний звір. минулого року тут пропало теля. на піску інколи видно величезні сліди, а стовбури дерев укриті подряпинами, як від кігтів.
як вітер, і трави, і води…
В годину щасливу і в радості мить,
любіть у годину негоди. Любіть Україну у сні й наяву,
вишневу свою Україну,
красу її, вічно живу і нову,
і мову її солов’їну. Між братніх народів, мов садом рясним,
сіяє вона над віками…
Любіть Україну всім серцем своїм
і всіми своїми ділами. Для нас вона в світі єдина, одна
в просторів солодкому чарі…
Вона у зірках, і у вербах вона,
і в кожному серця ударі, у квітці, в пташині, в електровогнях,
у пісні у кожній, у думі,
в дитячий усмішці, в дівочих очах
і в стягів багряному шумі… Як та купина, що горить — не згора,
живе у стежках, у дібровах,
у зойках гудків, і у хвилях Дніпра,
і в хмарах отих пурпурових, в грому канонад, що розвіяли в прах
чужинців в зелених мундирах,
в багнетах, що в тьмі пробивали нам шлях
до весен і світлих, і щирих. Юначе! Хай буде для неї твій сміх,
і сльози, і все до загину…
Не можна любити народів других,
коли ти не любиш Вкраїну!. Дівчино! Як небо її голубе,
люби її кожну хвилину.
Коханий любить не захоче тебе,
коли ти не любиш Вкраїну… Любіть у труді, у коханні, у бою,
як пісню, що лине зорею…
Всім серцем любіть Україну свою —
і вічні ми будемо з нею! 1944 .
зоологія й комахи. "відпустіть нас до бабусі! "
коли ми склали іспити й перейшли до шостого класу, вчителька ботаніки та зоології ірина семенівна запропонувала нам під час канікул зібрати колекцію комах. це було нам із митьком на руку, бо ми давно мріяли поїхати до села, де жила митькова бабуся. після довгих умовлянь батьки нас відпустили туди.
знайомство з майбутнім майстром спорту, а також із бабусею, ентузіастом музичної освіти і дідом трохимом
митько сяяв, вихваляючи свіже сільське повітря, хоч автобус, проїжджаючи мимо, напустив нам у лице хмару пилюки та кіптяви.
раптом біля нас зупинився хлопець років чотирнадцяти з велосипедом почав насміхатися над нашим спорядженням — рюкзаками, сачками. представився майбутнім майстром велосипедного спорту міжнародного класу василем трошем і помчав.
ми добралися до бабусі, познайомилися із сусідом дядьком гнатом, який вигравав на трубі, та дідом трохимом.
озеро. змії люблять сіно
ми йдемо з навантаженими їжею рюкзаками до лісового озеро на вільне життя. по дорозі нас ледь не збиває той клятий велосипедист вася.
знайшли якусь безформну купу, що виявилася колишнім куренем. митько спочатку потикав палицею, боячись, що там ховається гадюка. переконавшись, що все чисто, ми швидко відбудували курінь.
таємничий і, бр-р-р-р, — який страшний. хороший хлопець. нервові можуть далі не читати
ми приходили до озера щодня, купались, вилежувались на сон ці. якось ми застали на своєму місці велосипедиста. вася привітався й сказав, що на знак примирення вирішив подарувати нам камінець бурштину із мушкою всередині, який він знайшов на дні озера. роз повів, що про це місце йде поганий поголос. в озері, очевидно, живе якийсь страшний звір. минулого року тут пропало теля. на піску інколи видно величезні сліди, а стовбури дерев укриті подряпинами, як від кігтів.