іть. запитання:
Позначте рядок, в усіх реченнях якого є слова зі зменшено-здрібнілими суфіксами
а) На мить підвівши голову, стара знахарка Докія побачила на пагорбі біля самотньої молоденької берізки тремтяче марево. Лише у берізки, що стояла на пагорбі, золотилися листочки, немов для неї однієї вже настала осінь.
б) Марево тремтіло й поступово тануло на сонці, немов зіткане з весняних випарів Чортового болота, що розляглося за горбами. Мало хто знав, яку силу й наснагу дають вони людському тілу, порубаному ворожими шаблями чи виснаженому нещадною хворобою.
в) Знахарка здригнулася, мов від лихого передчуття, бо на пагорбі вже не безтілесне марево тремтіло, а чітко різьбився на тлі неба справжній вершник. Звідки взявся він, вбраний у незнаний тут чудернацький одяг?
г) Однак вітер ущух так само раптово, як і з’явився, хмара розтанула, не зронивши жодної краплинки дощу. Визбиравши листя, він скочив на коня і швидко зник по дорозі до сільської корчми.
ЦЕ ТЕКСТ ЯКЩО ЩО...
На мить підвівши голову, стара знахарка Докія побачила на пагорбі біля самотньої молоденької берізки тремтяче марево. Його розмиті, нечіткі контури нагадували казкового вершника. Марево тремтіло й поступово тануло на сонці, немов зіткане з весняних випарів Чортового болота, що розляглося за горбами.
Докія нахилилася, шукаючи серед торішнього сухолисту свіжі зелененькі листочки. Мало хто знав, яку силу й наснагу дають вони людському тілу, порубаному ворожими шаблями чи виснаженому нещадною хворобою. Зірвавши ті жадні листочки весняної трави, Докія випросталась і ще раз кинула погляд на пагорб із молоденькою берізкою. Знахарка здригнулася, мов від лихого передчуття, бо на пагорбі вже не безтілесне марево тремтіло, а чітко різьбився на тлі неба справжній вершник. Звідки взявся він, вбраний у незнаний тут чудернацький одяг? Невідомий зліз із коня, простягнув руки до неба. Чорні хмари вмить відгукнулися на його жест і закрили синю безкінечність весняного неба. Рвучкий порив вітру пригнув дерева мало не до землі. Докія ледь встигла пригорнути живодайні зелені листочки, щоб вітер не вирвав їх із рук і геть не розвіяв.
На землю несподівано впала пітьма. Гостра блискавиця вогняним лезом на мить розітнула її, і у відповідь пітьма застогнала глухим неприродним гуркотом грому.
Однак вітер ущух так само раптово, як і з’явився, хмара розтанула, не зронивши жодної краплинки дощу. І знову довкола запанував лагідний весняний день. Лише у берізки, що стояла на пагорбі, золотилися листочки, немов для неї однієї вже настала осінь.
Те золотаве листячко, на щастя, посипалося долі, невідомий жадібно загрібав його жменями, набивав гаманець та кишені. Визбиравши листя, він скочив на коня й швидко зник по дорозі до сільської корчми.
На пагорбі біля Чортових боліт лишився білий скелет щойно юної, а тепер всохлої берізки. Отямившись, Докія запізніло перехрестилася тремтячими пальцями.
Скрипка вигравала, збуджуючи настрій і викликаючи загальне захоплення.
Скрипаль своєю веселою грою намагався заслужити прихильність козаків. Розвіє музика тяжкі думи, розпогодиться трохи на душі, і котрийсь із козаків зробить замовлення, не забувши при тому подякувати золотими монетами скрипалеві.
(За А. Горовим)
Аналізуючи повість М. Вінграновського «Сіроманець», можна одразу зрозуміти, що її центральними персонажами є вовк Сіроманець та хлопчик Сашко. Образ вовка запропонований автором у міфологічному і навіть фантастичному контексті, який тісно пов’язаний із реальністю. Автор зображує почуття звіра з психологічної точки зору, як справжньої людини, але цей образ не має складних емоційно-чуттєвих характеристик, тому він зрозумілий навіть дітям, які сприймають вовка не як хижака, а насамперед як вірного друга хлопчика Сашка. Сашко, незважаючи на свій юний вік, стає для вовка не лише другом, але й рятівником. Він зовсім не боїться Сіроманця, а навіть навпаки — захищає його перед дорослими, допомагає звільнитись з полону, та коли розуміє, що тварина майже втратила зір,— не роздумуючи втікає з дому та прямує з вовком у далеке місто, щоб показати його відомим лікарям. Саме в дружбі та співчутті хлопчика до вовка розкривається гуманізм повісті.
Объяснение:
біографією
Объяснение:
Задум епопеї формувався задовго до початку роботи над тим текстом, який відомий під назвою «Війна і мир». У нарисі передмови до «Війни і миру» Толстой писав, що в 1856 р почав писати повість, «герой якої повинен був бути декабрист, що вертається з сімейством в Росію. Мимоволі від справжнього я перейшов до 1825 року ... Але і в 1825 році герой мій був уже змужнілим, сімейною людиною. Щоб зрозуміти його, мені здалося перенестися до його молодості, і молодість його збіглася з ... епохою 1812 года ... Якщо причина нашого торжества була не випадкова, але лежала в сутності характеру російського народу і війська, то характер цей мав висловитися ще яскравіше в епоху невдач і поразок ... »Так Лев Миколайович поступово прийшов до необхідності розпочати розповідь з 1805 року.
Головна тема - історична доля російського народу у Вітчизняній війні 1812 року. У романі виведено понад 550 персонажів, як вигаданих, так і історичних. Кращих своїх героїв Л. Н. Толстой зображує у всій їх душевної складності, в безперервних пошуках істини, в прагненні до самовдосконалення. Такі князь Андрій, граф Микола, граф П'єр, княжни Наташа і Мар'я. Негативні герої позбавлені розвитку, динаміки, порухів душі: Елен, Анатоль.