іть. запитання:
Позначте рядок, в усіх реченнях якого є слова зі зменшено-здрібнілими суфіксами
а) На мить підвівши голову, стара знахарка Докія побачила на пагорбі біля самотньої молоденької берізки тремтяче марево. Лише у берізки, що стояла на пагорбі, золотилися листочки, немов для неї однієї вже настала осінь.
б) Марево тремтіло й поступово тануло на сонці, немов зіткане з весняних випарів Чортового болота, що розляглося за горбами. Мало хто знав, яку силу й наснагу дають вони людському тілу, порубаному ворожими шаблями чи виснаженому нещадною хворобою.
в) Знахарка здригнулася, мов від лихого передчуття, бо на пагорбі вже не безтілесне марево тремтіло, а чітко різьбився на тлі неба справжній вершник. Звідки взявся він, вбраний у незнаний тут чудернацький одяг?
г) Однак вітер ущух так само раптово, як і з’явився, хмара розтанула, не зронивши жодної краплинки дощу. Визбиравши листя, він скочив на коня і швидко зник по дорозі до сільської корчми.
ЦЕ ТЕКСТ ЯКЩО ЩО...
На мить підвівши голову, стара знахарка Докія побачила на пагорбі біля самотньої молоденької берізки тремтяче марево. Його розмиті, нечіткі контури нагадували казкового вершника. Марево тремтіло й поступово тануло на сонці, немов зіткане з весняних випарів Чортового болота, що розляглося за горбами.
Докія нахилилася, шукаючи серед торішнього сухолисту свіжі зелененькі листочки. Мало хто знав, яку силу й наснагу дають вони людському тілу, порубаному ворожими шаблями чи виснаженому нещадною хворобою. Зірвавши ті жадні листочки весняної трави, Докія випросталась і ще раз кинула погляд на пагорб із молоденькою берізкою. Знахарка здригнулася, мов від лихого передчуття, бо на пагорбі вже не безтілесне марево тремтіло, а чітко різьбився на тлі неба справжній вершник. Звідки взявся він, вбраний у незнаний тут чудернацький одяг? Невідомий зліз із коня, простягнув руки до неба. Чорні хмари вмить відгукнулися на його жест і закрили синю безкінечність весняного неба. Рвучкий порив вітру пригнув дерева мало не до землі. Докія ледь встигла пригорнути живодайні зелені листочки, щоб вітер не вирвав їх із рук і геть не розвіяв.
На землю несподівано впала пітьма. Гостра блискавиця вогняним лезом на мить розітнула її, і у відповідь пітьма застогнала глухим неприродним гуркотом грому.
Однак вітер ущух так само раптово, як і з’явився, хмара розтанула, не зронивши жодної краплинки дощу. І знову довкола запанував лагідний весняний день. Лише у берізки, що стояла на пагорбі, золотилися листочки, немов для неї однієї вже настала осінь.
Те золотаве листячко, на щастя, посипалося долі, невідомий жадібно загрібав його жменями, набивав гаманець та кишені. Визбиравши листя, він скочив на коня й швидко зник по дорозі до сільської корчми.
На пагорбі біля Чортових боліт лишився білий скелет щойно юної, а тепер всохлої берізки. Отямившись, Докія запізніло перехрестилася тремтячими пальцями.
Скрипка вигравала, збуджуючи настрій і викликаючи загальне захоплення.
Скрипаль своєю веселою грою намагався заслужити прихильність козаків. Розвіє музика тяжкі думи, розпогодиться трохи на душі, і котрийсь із козаків зробить замовлення, не забувши при тому подякувати золотими монетами скрипалеві.
(За А. Горовим)
Тема: поетична розповідь про бідну квітку, якій байдужа рука панночки «вік вкоротила».
Головна думка: засудження зневажливого ставлення панів до людей (заклик бережного ставлення до природи).
Художні засоби.
Епітети: «дубом високим», «віттям широким», «високу залу», «веселая музиченька», «бідне серце», «веселому вальсі», «гаю милий», «дубе високий», «друже єдиний», «байдужою рукою», «квіточку зів'ялу», «веселих таночках», «залишить байдуже».
Уособлення: «конвалія … захищалась від негоди», «навтішалась конвалія», «конвалії головка схилилась», «промовила конвалія … та й замовкла»,
Метафора: «рука віку вкоротила», «музика … серце крає», «головка пов'яла», «щастя минеться», «тебе, квіточку зів'ялу», «у таночках звиватись».
Повтори (анафора, єдинопочаток): «Ой …».
Повтори: «понесли … понесла», «до балу … ой на балі … по балах».
Повтори (рефрен): «Тую квіточку зів’ялу кинула додолу…. Тебе, квіточку зів’ялу, залишить байдуже!».
Антитеза (протиставлення): «Промовила конвалія … Та й замовкла».
Риторичне ствердження: «Може, й тобі, моя панно, колись доведеться Згадать тую конвалію, як щастя минеться».
Риторичний оклик: «Може, колись оцей милий, що так любить дуже, Тебе, квіточку зів’ялу, залишить байдуже!».
Пестливі слова (зменшувальні суфікси): музиченька, квіточку.
Кількість строф: десять.
Рими: високим – широким, біла – вкоротила, залу – балу, грає – крає, закрутилась – схилилась, милий – єдиний, доведеться – минеться, утішатись – звиватись, дуже – байдуже.
Образи: конвалія народ), негода (важке життя), гай (рідний край), панночка (пани), зала (багатство), бал (легке життя), щастя минеться (непостійність).
Вірш «Конвалія» вперше був надрукований у журналі «Зоря» в 1884 році (перший із надрукованих творів поетеси, їй тоді було тринадцять років).
Відповідь:
Жили були кіт та собака. І жили вони погано, постійно сварилися. Одного разу трапилася з ними така пригода.Кіт з"Їв у господині сметану. А господиня зібралась його наказати. Стало жалко собаці котика, та і вірішил він зробить щось ще поганіше, щоб господиня забулася про те, що зробив котик. І він придумав ось таке. Він стягнув со стола великій шмиаток м"яса, та и побіг з ним по селу. Господиня побачівши таке-побігла за собакой, а котик тим часом піджидав собаку в околиці села. Собака добіжав и пригостив котика смачним м"ясом. Так вони стали жити в мирі .
Пояснення: