Цитатна характеристика) "Найбільшою мрією стало самому щось посіяти і щоб воно зійшло.Хлопчик бы робив це,наслідуючи мама" "Село подейкувало,що Планетник знається з Водяником, русалками, що він заодно з лісовиками й лісовками, що його слухається Польовик... Якби він схотів, то міг би обернутися у Вовкулаку." ". Хліборобство — його святе ремесло" " його любов зростала до землі. її з неї не витор-гнеш. Тримався за чепіги, брався за косу — його любов до землі клалася в скиби й покоси." "Земля не могла існувати без цого праці,як квітка без бджоли" "Кілька разів йому доводилося спиняти хмари, викликати дощ і навпаки — тучі розганяти, не кажучи про те, що виправляв людям вивихи, складав кості, обкладаючи їх лубом, коли хтось ламав руку або ногу, й допомагав худобі." "Він умів ткати полотно,то в що б вони з матір'юодягалися"
Свій геніальній твір – кіноповість «Україна в огні» Олександр Довженко створив у 1943 році. Письменник на власні очі бачив усе, про що писав: бачив, як палали хати і гіркі сльози на очах у молодиць, що лишалися вдовами. У своєму творі він описав страждання народу і формування його волі до перемоги. Але не тільки історичну цінність має кіноповість. Романтична історія про кохання, що почалося на початку війны – одна із сюжетних ліній твору. Молода Олеся не хотіла дістатися німцям і попросила одного з танкістів провести з нею ніч. «Якийсь хвилюючий сором все ж таки сковував і не покидав його, а її неначе ні. Вона і соромилась, і ні... Вона сповняла свій, одній лиш їй начертаний закон». Саме так почували себе герої, але наступні дії дівчини «розтопили лід». Вона приклала руку хлопця до свого серця і цей жест об’єднав їх. Вранці вони мусили розпрощатися, але Олеся була щасливою і казала, що спробує у майбутньому знайти Василя, а він обіцяв їй вернутися. Їхне кохання почалося з прохання і зберігалося протягом всього твору. Поранений і непритомний Василь марив дівчиною, що напоїла його водою з відра і запросила до хати. Навіть роки розлуки не стерли з його почерствілого у боях серця ніжної любові до тендітної Олесі. Сама ж дочка Лавіна Запорожця пережила також багато і рідше згадувала свого першого хлопця, намагаючись вижити у палаючому світі. Вона посивіла, очерствіла и постаріла, але все ж таки повернулася на місце, де колись була її домівка. Там же, у спаленій Тополівці вона знову зустріла танкіста Василя. Вони обидва змінилися, але їх любов такою і лишилася. Чому? Адже любов сильніша, ніж усе інше. Вона торжествує навіть на війні, що і сказав Олександр Довженко.
"Найбільшою мрією стало самому щось посіяти і щоб воно зійшло.Хлопчик бы робив це,наслідуючи мама"
"Село подейкувало,що Планетник знається з Водяником, русалками, що він заодно з лісовиками й лісовками, що його слухається Польовик... Якби він схотів, то міг би обернутися у Вовкулаку."
". Хліборобство — його святе ремесло"
" його любов зростала до землі. її з неї не витор-гнеш. Тримався за чепіги, брався за косу — його любов до землі клалася в скиби й покоси."
"Земля не могла існувати без цого праці,як квітка без бджоли"
"Кілька разів йому доводилося спиняти хмари, викликати дощ і навпаки — тучі розганяти, не кажучи про те, що виправляв людям вивихи, складав кості, обкладаючи їх лубом, коли хтось ламав руку або ногу, й допомагав худобі."
"Він умів ткати полотно,то в що б вони з матір'юодягалися"