Український народ має велику кількість різних особливостей, всього того, чим він відрізняється як від своїх близьких, так і далеких сусідів. Однією з таких досить цікавих особливостей є особливість, яка полягає в тому, що український народ дуже любить пісні. І не просто любить, але і ще і складає їх у великій кількості. Якщо поглянути на українську історію, то можна побачити, що безліч пісень, складених нашими історичними співвітчизниками, відображають цілу історію нашої країни в усьому її великому різноманітті. Тому можна навести величезну кількість найрізноманітніших прикладів. Зокрема, відомим і героїчним періодом життя українського народу є відчайдушна і смілива боротьба з завойовниками турецько-татарської національності. Саме цей дивовижний і захоплюючий період зображений у народній пісні «Пісня про Байду». Байда вважається історичною фігурою, так називали Дмитра Вишневецького, який заснував Запорізьку Січ. Ще один випадок боротьби українського народу, прекрасні епізоди з нашої історії, описані в пісні «Ой Морозе, Морозенку». У ній з великим інтересом розказано про те, як найбільш сміливі представники українського народу відважно билися з татарською ордою. При цьому варто відзначити, що за свою багаторічну історію український народ вів свою боротьбу не лише з одними загарбниками з інших країн, але і проти панів, які не меншою мірою гнобили найкращих представників нашого волелюбного народу. Історичною піснею про це стала відома «Пісня про Устима Кармелюка». Окремої згадки заслуговують так звані обрядові пісні. Вони в основному описували життя, побутові питання і нагальні проблеми тих представників українського народу, які жили в давнину. Про якісь великі звершення в цих піснях мови не ведеться, тим не менш, це все одно наша історія і вона заслуговує того, щоб ми нею цікавилися, цінували і, звичайно, добре знали. Як стає зрозуміло з усього вищесказаного, українська пісня може впевнено служити надзвичайно глибоким і великим джерелом для вивчення нашої великої історії. Якщо ви хочете дізнатися щось нове про українську історію, вам неодмінно варто ознайомитися з численними українськими народними і не тільки народними піснями. В них історія України описана дуже ретельно і детально, вони містять безліч важливих подробиць, які допомагають нам правильно ідентифікувати себе як українців.
Живу я в маленькому селі Вовче. А знаєте чому воно так називається? Ні? То слухайте. Одного разу, коли ще це село не мало назви, вийшов чоловік по дрова до лісу. Чує якийсь то шепіт. Зі страху заліз чолов'яга на дерево. Тільки ото він відірвав ноги від землі, як звідки то виявився вовк. Дивний якись. Ходи на двох лапах, та має роги. Та напевно був він головний, не сам він був, був зі двома своїми друзями. Такими же. - Де були? Чого поганого наробили? - питає той що головний. - Во-о-овче, брате... - Скільки раз вам говорив не називайте мене брате! - обірвав він друзів. - Во-о-овче, підслухали ми що в одному селі, хочуть вибрати для села ім'я. - А мені що з того? Але ж.. Погодьте-погодьте... Назву говорите? То вони повинні назвати його начість мене! Село "Вовче"! Тоді, ось що я вам олупам говорю, йдіть й запугайте людей, щоб назвали село му. Або порву я вас своїми рогами. А чолов'яга той, все чув! Пішов він до головного у селі та розповів йому усе що знав. Він неповірив, та загнав його до дому. *** Так вовки й зробили. Коли оголосили вибори назви, вони заскочили до ради та почали усе громити. Та вийшов туди і чолов'яга той, та зі собою взяв ножа. А як вовки на нього кинулись він їх зарізав. Але вовк-головний на тому не щупинився. Вирішив він теж напасти. Чолов'яга і його зарізав. З тих пір гуляє по тій залі, де те все проісходило три привида вовків. А щоб вони й надалі не діставали мешканців, вирішив голова села так і назвати село. Віднині те село назівають село "Вовче".
Одного разу, коли ще це село не мало назви, вийшов чоловік по дрова до лісу. Чує якийсь то шепіт. Зі страху заліз чолов'яга на дерево. Тільки ото він відірвав ноги від землі, як звідки то виявився вовк. Дивний якись. Ходи на двох лапах, та має роги. Та напевно був він головний, не сам він був, був зі двома своїми друзями. Такими же.
- Де були? Чого поганого наробили? - питає той що головний.
- Во-о-овче, брате...
- Скільки раз вам говорив не називайте мене брате! - обірвав він друзів.
- Во-о-овче, підслухали ми що в одному селі, хочуть вибрати для села ім'я.
- А мені що з того? Але ж.. Погодьте-погодьте... Назву говорите? То вони повинні назвати його начість мене! Село "Вовче"! Тоді, ось що я вам олупам говорю, йдіть й запугайте людей, щоб назвали село му. Або порву я вас своїми рогами.
А чолов'яга той, все чув! Пішов він до головного у селі та розповів йому усе що знав. Він неповірив, та загнав його до дому.
***
Так вовки й зробили. Коли оголосили вибори назви, вони заскочили до ради та почали усе громити. Та вийшов туди і чолов'яга той, та зі собою взяв ножа. А як вовки на нього кинулись він їх зарізав. Але вовк-головний на тому не щупинився. Вирішив він теж напасти. Чолов'яга і його зарізав. З тих пір гуляє по тій залі, де те все проісходило три привида вовків. А щоб вони й надалі не діставали мешканців, вирішив голова села так і назвати село. Віднині те село назівають село "Вовче".