Те,що Аля побачилав країні Недоландії,людині зі здоровим глуздом здається повною нісенітницею. Продовж гру з автором у нісенітницю. Напиши лімерик.

Ворог- це людина, яка постійно намагається зробити щось не в твою користь. Інколи цеї людини потрібно остерігатись, адже хто-зна, що їй спаде на думку. Вона завжди йде навсупереч твоїм інтересам. 
 Чи потрібно пробачати ворогу і в яких випадках? Твій суперник завше зробить тобі щось назле чи можливо навіть чимось нашкодить тобі. Але що б не зробив твій ворог йому треба пробачати. В першу чергу для власної душі. Ну а потім яка користь з того, що ти постійно будеш злитись на ту людину? Адже ти сам стаєш нервовий, злий і безпомічний.Пробачати треба всіх, насамперед для свого ж майбутнього. 
 Інколи кажуть, що ворог який каже твої недоліки, кращий за друга, що приховує їх.

Війна несе горе всім. Кров, біль, страждання випали на долю дорослих, які зі зброєю в руках пішли на фронт. Та як почувалися діти і підлітки, багато з яких залишилися без піклування старших, без даху над головою, перед щоденною смертельною небезпекою? На собі, своїй долі відчув чорний подих смерті і Григір Тютюнник. Пізніше, ставши письменником, він не зміг не описати тих страхіть, які випали на долю покоління. Розповідь про дітей війни - основна тема його творчості, зокрема повісті «Климко».Головний герой, як і сам письменник, залишився сиротою, виховувався у дядька, доки той не загинув від німецької бомби. Вже з початку повісті ми бачимо, що хлопчик серйозний, відповідальний. А зі смертю дядька йому і зовсім довелося покладатись тільки на себе. І Климко, і його друг Зульфат - чуйні, чутливі до чужого горя. Самі беззахисні, вони прихистили у себе свою вчительку з її немовлям. Зрозумівши, що запасів на зиму обмаль, Климко вирішив іти у Слов’янськ по сіль, на яку можна було наміняти харчів. Подорож далека й безпечна, але Клим-ко готовий терпіти холод і голод заради Зульфата, заради Наталії Миколаївни і її дитинчати. Взаємодо характерна риса майже всіх героїв оповідання. На перший погляд безпорадна людина у трагічній ситуації знаходить сили і можливість до ншій: хлопці допомагають вчительці, старий безногий швець разом з голодним Климком рятують молоденьку дівчину від облави, чужа жінка доглядає хворого Климка і навіть за залишитися жити у неї. Біда зближує, згуртовує людей, виявляє глибини людської душі: доброту, порядність одних і жорстокість та підлість інших. Фінал оповідання - трагічний. Климко загинув від фашистської кулі уже біля самого дома, а «з пробитого мішка тоненькою цівкою потекла на дорогу сіль».Ця повість страшна своєю правдою про війну і красивою правдою про благородних людей. Схиляючи голову перед пам’яттю дітей, що загинули на війні, ми маємо докласти всіх зусиль, аби не опалював вогонь війни душі дітей.