Максим- син Захара Беркута, любить Мирославу, добрий, служив інтересами народу, допомагав батькові, мудрий, герой. Чи то між своїми товаришами тухольцями, чи між боярами, чи між слугами Максим Беркут усюди був однаковий, спокійний, свобідний, в руках і словах, мов рівний серед рівних. Товариші поводились з ним так само, як він з ними, свобідно, несилувано, сміялися і жартували з ним, а проте виповнювали його розкази точно, швидко і так весело та радо, немов і самі без розказу були би в тій хвилі зробили те саме. Боярська служба, хоч не такої рівної вдачі, далеко не так свобідна в поводженню, далеко похпніша з одних гордо висміюватися, перед другим низенько хилитися, все ж таки поважали Максима Беркута за його звичайність і розсудливість і хоч не без дотинків та жартів, таки робили те, що він казав. Він виявивив себе як бестрашнийлицар і вольовий начальник. Для нього рідний край, народ дорожчі від особистого життя.
Мирослава - дівчина-русинка, дочка боярина Тугара Вовка, її матір померла, тому Мирославу виховувала нянька (або проста селянка). Мирослава нічого не підозрювала про темні справи свого батька, бо звикла поважати, любити людей, відноситись до них з повагою та довіряти їм. Дізнавшись що батько її зрадник, героїня відмовилася від нього. Вона дуже хвилюється коли Захар Беркут хотів розбити ворогів повністю, вбивши при цьому і свого сина, якого Мирослава щиро покохала. Вона добра і хоробра, відважна пішла ловити навіть дикого звіра.
Історичні пісні та думи - жанри української народної творчості. Дуже специфічний за походженням жанр думи. Він притаманний тільки українській національній культурі. Появу українських дум учені дослідники пов'язують з козаччиною. Боротьба козаків із завойовниками-турками, татарами, життя бранців у турецькій неволі, тяжкий їх побут на галерах, морські походи козаків, козацькі повстання проти Польщі - усі ці події були мотивами українських дум. До кращих українських дум належать "Дума про козака Голоту", "Дума про Марусю Богуславку", "Дума про Самійла Кішку", "Дума про Івана Богуна" та ін. За змістом думи дуже подібні до історичних пісень, а за виконанням - до плачів, голосінь. Автори дум невідомі. Ними переважно були учасники подій- козацьких битв і походів. Кобзарі, лірники, бандуристи під супровід своїх інструментів речитативом виконували їх. Від села до села, від міста до міста розносили вони вісті про славу і подвиги героїв, їх мужність, героїзм і гарячу любов до України. І. Франко назвав думи й історичні пісні безсмертними пам'ятками, створеними генієм самого народу. У відтворенні подвигів героїв у думах, як і в історичних піснях, реалізм поєднувався з романтичним ореолом. Щедро використовувалися у думах та історичних піснях народнопоетичні символи (орел, сокіл - козак; крук, ворон - ворог; зозуля - мати, вдова), порівняння (скрива, як вовк, споглядає). У текстах дум трапляються заперечні порівняння: "Ой та то ж не пили пилили, Не тумани вставали, - Як із землі турецької, Із віри бусурманської, З города Азова, з тяжкої неволі Три брати втікали". Стилістичну функцію уповільнення розповіді в думах відіграють синонімічні повтори-тавтологія (думає-гадає, грає-виграває). Мова дум, як й історичних пісень, збагачена постійними епітетами: кінь у козака завжди вороний; козак постійно у русі, в дії, тому перед ним стелиться шлях широкий, битий; він обороняє землю християнську.
Мирослава - дівчина-русинка, дочка боярина Тугара Вовка, її матір померла, тому Мирославу виховувала нянька (або проста селянка). Мирослава нічого не підозрювала про темні справи свого батька, бо звикла поважати, любити людей, відноситись до них з повагою та довіряти їм. Дізнавшись що батько її зрадник, героїня відмовилася від нього. Вона дуже хвилюється коли Захар Беркут хотів розбити ворогів повністю, вбивши при цьому і свого сина, якого Мирослава щиро покохала. Вона добра і хоробра, відважна пішла ловити навіть дикого звіра.
До кращих українських дум належать "Дума про козака Голоту", "Дума про Марусю Богуславку", "Дума про Самійла Кішку", "Дума про Івана Богуна" та ін.
За змістом думи дуже подібні до історичних пісень, а за виконанням - до плачів, голосінь. Автори дум невідомі. Ними переважно були учасники подій- козацьких битв і походів. Кобзарі, лірники, бандуристи під супровід своїх інструментів речитативом виконували їх. Від села до села, від міста до міста розносили вони вісті про славу і подвиги героїв, їх мужність, героїзм і гарячу любов до України. І. Франко назвав думи й історичні пісні безсмертними пам'ятками, створеними генієм самого народу.
У відтворенні подвигів героїв у думах, як і в історичних піснях, реалізм поєднувався з романтичним ореолом. Щедро використовувалися у думах та історичних піснях народнопоетичні символи (орел, сокіл - козак; крук, ворон - ворог; зозуля - мати, вдова), порівняння (скрива, як вовк, споглядає). У текстах дум трапляються заперечні порівняння: "Ой та то ж не пили пилили, Не тумани вставали, - Як із землі турецької, Із віри бусурманської, З города Азова, з тяжкої неволі Три брати втікали".
Стилістичну функцію уповільнення розповіді в думах відіграють синонімічні повтори-тавтологія (думає-гадає, грає-виграває).
Мова дум, як й історичних пісень, збагачена постійними епітетами: кінь у козака завжди вороний; козак постійно у русі, в дії, тому перед ним стелиться шлях широкий, битий; він обороняє землю християнську.