Після видання п’єси «Наталка Полтавка» Івана Котляревського почався новий період в історії української літератури, адже цей твір став першим на шляху розвитку драматургії на території нашої Батьківщини. Автор показує нам соціально-побутове життя українців у минулому, яке цікаве і сучасному читачеві. Ця драма наповнена народними піснями, які пам’ятають й досі: «Віють вітри, віють буйні…», «Сонце низенько, вечір близенько…», «Гомін, гомін, гомін, гомін по діброві…», «Ой під вишнею, під черешнею». І. Котляревський намагався зробити комедію надзвичайно легкою для перегляду. На мою думку, йому чудово вдалось зробити це. Я вважаю, що Наталка є справжньою українською жінкою, бо «золото – не дівка! Наградив Бог Терпилиху дочкою. Окрім того, що красива, розумна, моторна і до всякого діла дотепна – яке в неї добре серце, як вона поважає матір свою, шанує всіх старших за себе, яка трудяща, яка рукодільниця, що й себе і матір свою на світі держить». Й справді, після смерті батька на Наталчині плечі лягла тяжка відповідальність: піклуватися про себе й про свою стару матір. Мені здається, ця дівчина дуже відповідальна й хазяйновита, адже «всі матері приміром ставлять її своїм дочкам.» Крім того, вона «так обезглузділа, що любить запропастившогося Петра!». Наталка настільки закохана у парубка, що навіть не погоджується вийти заміж за шанованого на селі возного, який має можливість забезпечити грошима Терпилиху із дочкою до кінця життя. В образі дівчини поєдналися найкращі риси людини: щирість, життєрадісність, наполегливість, доброта і повага. І те, що Полтавка все ж таки одружилася з Петром є своєрідною винагородою за її відданість. Мабуть, українська жінка стала справжнім символом України, адже вона незрівнянна, неповторна, мудра і розсудлива. Така, як Наталка Полтавка.
Центральною фігурою п'єси "Наталка Полтавка" є проста українська дівчина Наталка. За деякий час до початку дії п'єси вона з матір'ю переїхала до села із Полтави, але тут, у селі, її вже знають як добру, роботящу і чесну дівчину. "Золото, а не дівка!" — так характеризує Наталку виборний і додає, що вона своєю працею утримує і себе, і свою матір. Звичайно, що така гарна й красива дівчина привертає до себе увагу парубків. Але всім вона відмовляє, бо чекає повернення із мандрів свого коханого — Петра. Вже з першої появи Наталки читач розуміє, що перед ним — яскрава особистість, дівчина розумна й щира. Вона дає гідну відповідь на залицяння хитрого "юристи" возного Тетерваковського, підкреслюючи, що все її багатство — це добре ім'я. Ось як каже про себе сама героїня: "Небагата я і проста, но чесного роду, Не боюся прясти, шити і носити воду". Наталка усвідомлює власну гідність і не хоче заради багатства та забезпеченого майбутнього поступатися власним щастям. Але дівчина любить і свою матір, а тому заради її спокою погоджується одружитися з нелюбом. Але ця згода не може примусити Наталку відмовитися від кохання. І коли Петро, нарешті, повертається, саме Наталка виявляється здатною на рішучі дії — їй, за її власними словами, краще буде у Ворсклу кинутися, ніж стати жінкою возного. Протягом усієї п'єси ми жодного разу не бачимо, щоб Наталка байдикувала: вона ходить по воду, шиє... Мова дівчини багата, красива і співуча: Наталка раз у раз використовує влучні й дотепні народні прислів'я та приказки. В образі Наталки Полтавки втілені найкращі риси української дівчини: щирість, скромність, доброта, чесність, вірність коханому, любов до рідних. А ще автор підкреслює її рішучість і наполегливість у боротьбі за власне щастя. Можна стверджувати, що Наталка — ідеал селянської дівчини. Властиві їй загальнолюдські цінності роблять цю героїню улюбленицею не одного покоління читачів і глядачів.
