— Де ж це він, шибеник, подівся, хотіла б я знати... Томе, озвися!
Ані звуку.
Стара жінка зсунула вниз окуляри й, дивлячись поверх них, роззирнулася по кімнаті; потім підняла окуляри на чоло й поглянула з-під них. Вона пішла до відчинених дверей, стала на порозі й повела оком по грядках помідорів, зарослих дурманом, — то був її "город". Тома не видно ніде.
Раптом позад неї щось шурхнуло, і вона обернулася — саме вчасно, щоб схопити за полу куртки невеликого хлопчиська й не дати йому втекти.
— А, ось ти де! Ти що там робив?
— Нічого.
— Нічого? А ти поглянь на свої руки. І на свій рот. Це що таке?
— Не знаю, тітонько.
— Зате я знаю. Це варення — ось що це таке. Сто разів тобі казала: не чіпай варення, бо шкуру злуплю! Ану дай мені оту лозину!..
Лозина зависла в повітрі. Здавалося, порятунку немає.
— Ой тітонько! Мерщій оберніться!
Стара рвучко обернулась і про всяк випадок сторожко підібрала спідницю. А хлопчисько миттю дременув геть
Я прочитав книжку Оксани Іваненко "Друкар книжок небачених". Вона розповідає про життя і діяльність Івана Федорова - першодрукаря, який багато зробив для розповсюдження друкованого слова між людьми. Дія повісті відбувається за часів царя Івана Грозного, який зібрав у місті Любечі майстрів для друкування книг. У 1564 році була видана перша книжка - "Апостол".
Повість О.Іваненко розкриває життєвий шлях першодрукаря і за жанром є історико-біографічною повістю. Головна ідея книги виражається у словах: „Стопи книг, однаково великих, однаково гарно оправлених в темну шкіру з тисненням, були перед царем. Скільки людей читатиме їх! Не тільки в церквах лежатимуть вони, як колишні рукописні, важкі, дорогі, недоступні для більшості людей, а зможуть їх купити, читати і не такі вже багаті”.
Повість дуже цікава, її буде дуже корисно прочитати всім.
— Томе!
Ані звуку.
— Де ж це він, шибеник, подівся, хотіла б я знати... Томе, озвися!
Ані звуку.
Стара жінка зсунула вниз окуляри й, дивлячись поверх них, роззирнулася по кімнаті; потім підняла окуляри на чоло й поглянула з-під них. Вона пішла до відчинених дверей, стала на порозі й повела оком по грядках помідорів, зарослих дурманом, — то був її "город". Тома не видно ніде.
Раптом позад неї щось шурхнуло, і вона обернулася — саме вчасно, щоб схопити за полу куртки невеликого хлопчиська й не дати йому втекти.
— А, ось ти де! Ти що там робив?
— Нічого.
— Нічого? А ти поглянь на свої руки. І на свій рот. Це що таке?
— Не знаю, тітонько.
— Зате я знаю. Це варення — ось що це таке. Сто разів тобі казала: не чіпай варення, бо шкуру злуплю! Ану дай мені оту лозину!..
Лозина зависла в повітрі. Здавалося, порятунку немає.
— Ой тітонько! Мерщій оберніться!
Стара рвучко обернулась і про всяк випадок сторожко підібрала спідницю. А хлопчисько миттю дременув геть
Я прочитав книжку Оксани Іваненко "Друкар книжок небачених". Вона розповідає про життя і діяльність Івана Федорова - першодрукаря, який багато зробив для розповсюдження друкованого слова між людьми. Дія повісті відбувається за часів царя Івана Грозного, який зібрав у місті Любечі майстрів для друкування книг. У 1564 році була видана перша книжка - "Апостол".
Повість О.Іваненко розкриває життєвий шлях першодрукаря і за жанром є історико-біографічною повістю. Головна ідея книги виражається у словах: „Стопи книг, однаково великих, однаково гарно оправлених в темну шкіру з тисненням, були перед царем. Скільки людей читатиме їх! Не тільки в церквах лежатимуть вони, як колишні рукописні, важкі, дорогі, недоступні для більшості людей, а зможуть їх купити, читати і не такі вже багаті”.
Повість дуже цікава, її буде дуже корисно прочитати всім.