Михайло Коцюбинський глибоко знав історію рідного народу, постійно і наполегливо її вивчав. Він мріяв поїхати на низ Дніпра, щоб подивитися пороги, місця, де була колись Запорізька Січ, мав матеріал для написання історії міста Кам'янець-Подільського. На достовірному матеріалі історичного минулого України письменник малює збірний образ повсталих кріпаків, які активно протестують проти панського свавілля. Незважаючи на страшні перепони, його герої постійно прагнуть здобути волю.
В оповіданні «Дорогою ціною» мова йде про зруйнування Запорізької Січі царським урядом Росії 1775 року. Цього ж року в володіннях, у Добруджі (Румунія) була заснована так звана Задунайська Січ. Перебуваючи на військовій службі в турецького уряду, козаки Задунайської Січі відчували глибоку тугу за батьківщиною, мріями повернутися на рідну землю. У 1818 році під час російсько-турецької війни тисяча козаків на чолі з кошовим отаманом Задунайської Січі Йосипом Гладким повернулися на Україну. Цього ж року турецький уряд ліквідував Задунайську Січ. Частина козаків переселилась на береги Азовського моря, частина залишилася в Туреччині.
Дія в оповіданні «Дорогою ціною» відбувається в 1834-1836 роках, коли вже була ліквідована Задунайська Січ. У цей час поселились переслідування втікачів за Дунай і в Бессарабію. «На вільних землях, — пише М. Коцюбинський, — зорганізовані були на втікачів лови, справжні облави, як на вовка або ведмедя. По всій Бессарабії ганяли дозорці, вистежуючи скрізь по ровах, стогах сіна, комишах болотяних річок бідних змордованих людей». Романтично оспівуючи історичну дію і класовий характер минулих повстань, письменник над усе підносить непереможне прагнення народу до волі, його нескореність, що не визнає ганебних компромісів: «Холоп протестував, холоп тікав на вільні землі, рятуючись, як міг, од панщини, лишаючи на рідній землі все дороге, все миле його серцю». Реалістично змальовуючи складні перипетії втечі цілої групи кріпаків, автор наділяє своїх героїв кращими людськими якостями, властивими трудящому народові в рішучій сутичці з господарями старого світу. В образах героїв твору — Соломії і Остапа — Коцюбинський підносить, романтично оспівує ясність мети, прямоту, великодушність, цільність, глибину і повноту почуттів, високу товариську етику, беззавітну хоробрість, спроможність витримати безліч злигоднів, перебороти перешкоди, що чекають борців за свободу на їх благородному шляху.
Через змалювання образів Соломії, Остапа та інших утікачів, що повстали проти феодальної деспотії, Коцюбинський висловлює своє непримиренне ставлення до експлуатації людини людиною.
Герой оповідання «Дорогою ціною» — це волелюбне українське селянство, що «тікало од пана і панщини», що не заплісніло в неволі, не втратило ще живої душі. Головна мрія його життя — бажана воля. Ця мрія передавалась із покоління в покоління, поетизувалася у піснях («Гей там за Дунаєм») кликало до рішучих дій: «Хоч дорогою ціною можна здобути бажану волю, а ні — то полягти кістками на вічний спочинок...»
Отже, втеча від панів — одна з форм боротьби кріпаків за волю — так розв'язує проблему волі М. Коцюбинський в оповіданні «Дорогою ціною».
Україна з давніх часів була європейською країною. Лише приєднання до Росії сповільнило на 300 років цей поступ європейської інтеграції. Тому уявляючи майбутнє України, треба добре вивчити її минуле, оскільки часто відповіді на якісь складні нинішні питання лежать у витоках минувшини.
Мрії завжди красиві. Їх по-різному уявляють і здійснюють люди. Художники — у полотнах, де світанок, де багато неба й барв. Композитори — в океані красивої музики. Письменники — у буянні слова. Скульптори — у витончених формах, які відбивають порухи душі. Мрія хліборобська — в буянні хлібів. Чим вище злітаєш у мріях, тим більше притягає вона людей і стає ніби ближчою. Мрія — стосила. Бо помножена на тисячі мрій. А отже, невмируща. А отже, всепереможна.
Усі наші мрії — то сходинка до дійсності. Ще у XVIII столітті відомий німецький публіцист і сатирик зауважив: «Майбутнє має бути закладене в теперішньому». Що це означає? Це означає, що ми повинні не дивитися собі під ноги й вирішувати тільки сьогоденні проблеми, а дивитися далі, за небокрай, планувати своє й державне життя таким чином, щоб прийдешні покоління не переробляли (як це зараз гається) чи то державний устрій, чи то Основний закон, а продовжували рухатися в одному напрямку. Той напрямок легко визначається одним реченням: «Напрямок, де кожному українцеві буде добре жити».
Кажуть, що кожен народ має свій характер. На мою думку, серед людей різних національностей дуже багато спільного: усі хочуть спокою, домашнього затишку, гарної роботи, спокійної старості. Прикро, що самі ж українці про себе склали приказку: «Де два українці, там три гетьмани» (інший варіант: «Де два українці, там три партії»). Це свідчить про те, що нам ще тривалий час доведеться слухати політичну балаканину та вихваляння наших політичних лідерів, а потім таки братися до наведення ладу у своїй власній хаті.
Золоті пшеничні лани — багатство України, але ж це не все її багатство. У надрах української землі зберігаються різноманітні корисні копалини. Найголовніші — руда й вугілля. Вугілля — це Донбас, залізна руда — це Кривий Ріг. Ці два місця — ніби два рідних брати, які не можуть жити один без одного. Так само, як Захід України і Схід України є нерозривними у своїй країні Україні.
Майбутнє України, на жаль, перебуває в руках нинішніх політиків, тому що тільки громадянське суспільство може стати противагою партійним амбіціям. Але громадянське суспільство навіть за десять років сформувати неможливо. Мені здається, що на це має бути добра воля політичної еліти. Тобто кожен політик повинен працювати на благо України, а не на благо іншої держави чи за певні гроші на користь іншої країни.
Тільки за таких умов ми зможемо приєднатися до країн демократичного спрямування.
В оповіданні «Дорогою ціною» мова йде про зруйнування Запорізької Січі царським урядом Росії 1775 року. Цього ж року в володіннях, у Добруджі (Румунія) була заснована так звана Задунайська Січ. Перебуваючи на військовій службі в турецького уряду, козаки Задунайської Січі відчували глибоку тугу за батьківщиною, мріями повернутися на рідну землю. У 1818 році під час російсько-турецької війни тисяча козаків на чолі з кошовим отаманом Задунайської Січі Йосипом Гладким повернулися на Україну. Цього ж року турецький уряд ліквідував Задунайську Січ. Частина козаків переселилась на береги Азовського моря, частина залишилася в Туреччині.
Дія в оповіданні «Дорогою ціною» відбувається в 1834-1836 роках, коли вже була ліквідована Задунайська Січ. У цей час поселились переслідування втікачів за Дунай і в Бессарабію. «На вільних землях, — пише М. Коцюбинський, — зорганізовані були на втікачів лови, справжні облави, як на вовка або ведмедя. По всій Бессарабії ганяли дозорці, вистежуючи скрізь по ровах, стогах сіна, комишах болотяних річок бідних змордованих людей». Романтично оспівуючи історичну дію і класовий характер минулих повстань, письменник над усе підносить непереможне прагнення народу до волі, його нескореність, що не визнає ганебних компромісів: «Холоп протестував, холоп тікав на вільні землі, рятуючись, як міг, од панщини, лишаючи на рідній землі все дороге, все миле його серцю». Реалістично змальовуючи складні перипетії втечі цілої групи кріпаків, автор наділяє своїх героїв кращими людськими якостями, властивими трудящому народові в рішучій сутичці з господарями старого світу. В образах героїв твору — Соломії і Остапа — Коцюбинський підносить, романтично оспівує ясність мети, прямоту, великодушність, цільність, глибину і повноту почуттів, високу товариську етику, беззавітну хоробрість, спроможність витримати безліч злигоднів, перебороти перешкоди, що чекають борців за свободу на їх благородному шляху.
Через змалювання образів Соломії, Остапа та інших утікачів, що повстали проти феодальної деспотії, Коцюбинський висловлює своє непримиренне ставлення до експлуатації людини людиною.
Герой оповідання «Дорогою ціною» — це волелюбне українське селянство, що «тікало од пана і панщини», що не заплісніло в неволі, не втратило ще живої душі. Головна мрія його життя — бажана воля. Ця мрія передавалась із покоління в покоління, поетизувалася у піснях («Гей там за Дунаєм») кликало до рішучих дій: «Хоч дорогою ціною можна здобути бажану волю, а ні — то полягти кістками на вічний спочинок...»
Отже, втеча від панів — одна з форм боротьби кріпаків за волю — так розв'язує проблему волі М. Коцюбинський в оповіданні «Дорогою ціною».
Мрії завжди красиві. Їх по-різному уявляють і здійснюють люди. Художники — у полотнах, де світанок, де багато неба й барв. Композитори — в океані красивої музики. Письменники — у буянні слова. Скульптори — у витончених формах, які відбивають порухи душі. Мрія хліборобська — в буянні хлібів. Чим вище злітаєш у мріях, тим більше притягає вона людей і стає ніби ближчою. Мрія — стосила. Бо помножена на тисячі мрій. А отже, невмируща. А отже, всепереможна.
Усі наші мрії — то сходинка до дійсності. Ще у XVIII столітті відомий німецький публіцист і сатирик зауважив: «Майбутнє має бути закладене в теперішньому». Що це означає? Це означає, що ми повинні не дивитися собі під ноги й вирішувати тільки сьогоденні проблеми, а дивитися далі, за небокрай, планувати своє й державне життя таким чином, щоб прийдешні покоління не переробляли (як це зараз гається) чи то державний устрій, чи то Основний закон, а продовжували рухатися в одному напрямку. Той напрямок легко визначається одним реченням: «Напрямок, де кожному українцеві буде добре жити».
Кажуть, що кожен народ має свій характер. На мою думку, серед людей різних національностей дуже багато спільного: усі хочуть спокою, домашнього затишку, гарної роботи, спокійної старості. Прикро, що самі ж українці про себе склали приказку: «Де два українці, там три гетьмани» (інший варіант: «Де два українці, там три партії»). Це свідчить про те, що нам ще тривалий час доведеться слухати політичну балаканину та вихваляння наших політичних лідерів, а потім таки братися до наведення ладу у своїй власній хаті.
Золоті пшеничні лани — багатство України, але ж це не все її багатство. У надрах української землі зберігаються різноманітні корисні копалини. Найголовніші — руда й вугілля. Вугілля — це Донбас, залізна руда — це Кривий Ріг. Ці два місця — ніби два рідних брати, які не можуть жити один без одного. Так само, як Захід України і Схід України є нерозривними у своїй країні Україні.
Майбутнє України, на жаль, перебуває в руках нинішніх політиків, тому що тільки громадянське суспільство може стати противагою партійним амбіціям. Але громадянське суспільство навіть за десять років сформувати неможливо. Мені здається, що на це має бути добра воля політичної еліти. Тобто кожен політик повинен працювати на благо України, а не на благо іншої держави чи за певні гроші на користь іншої країни.
Тільки за таких умов ми зможемо приєднатися до країн демократичного спрямування.