Тема і ідея твору:
"Портфель"
Галино, ти бачила таке, щоб портфель вдома був, а учень у школі? –
звернувся Микола з питанням до своєї половини, яка порядкувала на подвір’ї.
- І де ж ти бачив?
- У нас сьогодні вдома таке.
- Не може бути, це на нашого Гену не схоже, - відповіла з подивом
Галина.
- Це все твоє виховання, люба. Дякуючи саме йому, наш Генка знає лише
три речі: добре поїсти, модно одягнутися та ще твоєю плойкою накрутити пасмо
волосся над очима, - в’їдливо докорив чоловік.
- А твоє виховання де було?
- Моє за твоїм не встигало.
- Воно й видно, - побачивши який портфель тримав у руках чоловік,
хитренько посміхнулась і додала серйозно: то віднеси сину портфель. Це тобі
буде добра нагода хоч раз шкільний поріг переступити.
Миколі нічого не залишалось як мовчки взяти забуту річ, що видалась ще
й важкою. І до школи. Коли вже був на ганку, блискавкою пронизало: в який
клас ходить син? Забув у своєї «великої виховательки» запитати. Біля шкільного
гардеробу сиділа повненька жінка. Як її по батькові величають Микола не знав,
але був переконаний, що його оболтуса вона знає і в який клас ходить – теж.
Запитати про це прямо він не міг: чоловіча гордість не дозволяла.
Почав ходити біля гардеробу, придивляючись до дитячих курток та
пальто: можливо вгадає серед них Генчин одяг і дізнається з напису вгорі над
дверима який клас. Гардеробниця почала ходити за ним, підозріло зиркаючи.
Батькові стало ніяково. Було зрозуміло, що цей варіант дізнання не пройде.
Микола попрямував до стенду «Голос учкому», де під заголовком «Вони
запізнилися на перший урок» прочитав прізвище Біб Г. (10-А).
- Ось і мій «передовик» з маминим вихованням. Треба за нього вже
братися…
Із розкладу уроків, що висів поряд, дізнався, що в 10-А зараз урок
зарубіжної літератури. Відшукав кабінет, постукав. Через хвилину у дверях
з`явився учитель.
- Вам кого, шановний?
- Мені Боба.
- А ви йому дядько чи…
- Батько! – ствердно відчеканив Микола.
Вчитель ще раз уважно подивився на нього і зник за дверима.
- Бобе, до тебе бать…,якийсь чоловік, просить вийти, - повідомив
коректно вчитель, знаючи, що батька в того нема, бо живе поблизу і пам’ятає,
що Григорія зовсім маленьким привезла мати, повертаючись у рідне селище з
«города невест» Іваново, але чоловіка – ні. Учень шмигнув здивовано до дверей.
- Добрий день, я вас слухаю, - став перед оторопілим якось відразу
дядьком.
- Нема чого слухати, я помилився, пробач.
Микола, червоніючи, попрямував геть від 10-А класу. Поки йшов
коридором третього поверху, то зупинила техпрацівниця , щоб з’ясувати, чи він
не із санепідемстанції, бо чекає когось із отрутою для мишей. А чергова на
другому поверсі поцікавилась, чи він не з комунгоспу по питанню чистки
туалету, що забився.
- «Так тобі й треба, дурню, колінчив себе Біб старший. – Не знати в який
клас син ходить?!».
Біля умивальника, що на першому поверсі, якийсь високий хлопчина мив
носа.
- Що трапилось? – продемонстрував свою уважність батько.
- Та, дрібниці. Сьогодні чемпіонат школи з волейболу і Бобик у носа
вцілив.
- Що за Бобик?
- Наш шкільний чемпіон.
- І як так можна? – дивувався вголос Микола.
- Це ж дитину можна скалічити. Ти вчителю скажи хай батька
викличуть, а то цей Бобик … Наступні слова Біб проковтнув, бо побачив як із
дверей спортзалу біг до високого хлопця його Генка. Не помічаючи батька,
звернувся до школяра:
- Ярославе, пробач, будь ласка. Ти сам винуватий: я робив подачу, а ти
чомусь вискочив наперед із своїм носом.
Хлопці розсміялися, дружно обнялись і попрямували до спортзалу. У Боба
старшого не вистачило сміливості окликнути сина. А прямо перед очима знову
стенд «Спортивна слава школи». На фотографії красувався його Генка з
накрученим пасмом волосся на лобі і підпис «Біб Г., чемпіон школи з
волейболу, учень 10 – Г класу.»
Батько повернувся із школи якимсь пригніченим, сховав під кущем
смородини портфель і, доповівши дружині про виконання завдання,
поцілувавши свого « великого вихователя» в щічку, тинявся на подвір’ї,
виглядаючи сина.
Зустрів свого Генку прямо на хвіртці і відразу присіпався:
- Як це можна йти на уроки без портфеля.
Син здивовано глянув на батька.
- А це що? – скинув із – за плеча шкіряну сумку.
- А це ж тоді що? – спантеличено запитав батько, дістаючи портфель.
- Тату, та я востаннє ходив з цим портфелем до школи 4 роки тому, а
зараз зберігаю там альбом з марками та свої дитячі гантелі.
- Гм… Ну й портфель, якби їх менше було… - шукав собі оправдання
батько.
ответ:
вірш “гімн” – один з найкращих зразків революційно-патріотичної лірики в українській літературі. поезія “гімн” (вічний революціонер) входить до збірки і.франка “з вершин і низин”. автор змальовує образ вічного революціонера як утілення могутності, нездоланності народу, його одвічних прагнень до свободи та справедливості.
ідея “гімн”: незламність бажання й пошуків волі і правди,невпинне зростання визвольного руху. тема “гімн”: психологічний та патріотичний драматизм. “вічного революціонер” – втілення нездоланності народу та його прагнень до свободи. основна думка “гімн”: 1. заклик до активної життєвої позиції 2. схвалення боротьби передових людей за поступ, справедливе суспільство 3. програс людства зупинити не можна 4. заклик до оптимістичного світобачення
аж страх згадати, батьку тарасе, з якими муками твоє тіло щирі українці виривали колись із клятої московщини. і чим ближче підходить 22 травня, тим більша розпука охоплює моє серце. тож у передчутті цієї чорної дати я вирішив написати тобі тривожного листа, батьку.
наші люде довго мовчали в ярмі, доки, натхненні твоїми полум’яними словами, повстали в києві на майдані, а ниньки, гай-гай, батьку, воюють із клятими москалями на донбасі.
але не те мені болить, батьку, бо наші люде завжди з кимсь воюють, як не з воріженьками, то між собою, а те, що всі оції вражії люде залишилися у своїх теплих кубельцях, сиріч при довжностях, і продовжують капостити люду нашому вкраїнському.
я міг би назвати довгий список цих поганців, які служили вчорашнім кровопивцям та і ниньки продовжують цюю нікчемную справу. мені здається, що наші верховоди, яких ми усім майданом упустили в кабінети на славних печерських пагорбах, байдужі до того, що відбувається в нашій неньці україні. візьмімо хоча б ректора поважного університету, який носить твоє ім’я, батьку, пана губернського. та його ж садили в це крісло з погодження високих московських владців ще за попереднього президента-шапкокрада! але він досі сидить там і кліпає невинними очицями, ніби нічого й не трапилося. і таких, як він, вистачає у високих кріслах в усій, даруй за канцеляризм, батьку, гуманітарній сфері, що її очолює щирий патріот нашої неньки славик кириленко.
а ще більше туману напущено премією твого імені, батьку, що її мали б нагороджувати кращих піїтів, богомазів і музик землі нашої, але таким, що після цього всі довго плюються та згадують нечистого, не проти неділі й свята будь сказано. от як і цього року… та щоб ти не вважав мене брехуном і злісним наклепником, я цитуватиму, батьку, поважну газету вкраїнських бардів «літературна україна», що впала в істерику після визначення цьогорічних лауреатів твого імені.
обдурені й обурені барди землі вкраїнської в цій самій газеті розкопали таке, що соромно тобі навіть зізнатися, але мушу. ось послухай, що вони пишуть: «чому у фінал вийшов мирослав лазарук з чернівців, який є ще й директором музею в. івасюка і вважається письменником регіонального, а не всеукраїнського рівні? як стверджують знавці, далися взнаки підводні течії: сестра володимира івасюка оксана івасюк завдяки своєму чоловікові домовилася з місцевою міськрадою про фінансування видання василя герасим’юка. і той член комітету віддячив за це, провівши лазарука у фінал шевченківської премії. то як це називається? чи не підкуп члена шевкому? ».
не втомлюватиму тебе, любий батьку, безліччю різних подробиць, а вкотре засмучу. бо глузують з тебе члени того комітету, ще й беруть на кпини. не встигло цього року відбутися таємне голосування тих комітетників, як вітчизняні медіа, з посиланням на газету «день» та національне радіо, оприлюднили інформацію, що лауреатом шевченківської премії 2015 року став юрій щербак. та коли вельмишановного пана щербака почали всі вітати, він люто кляв тих вітальників і спересердя кидав слухавку. на сайті ж самого комітету спершу написали, що назвуть лауреатів після підпису указу президентом, і лише через добу після появи тієї брехливої новини виправилися, назвавши-таки щойно проголошених лавреатів.
92-річний член комітету олександр сизоненко за станом здоров’я не зміг приїхати на таємне голосування і подав у комітет записку про врахування його голосу на користь пана даниленка. згодом з’ясувалося, що голова комітету навіть не зачитав його листа.
перед остаточним голосуванням у колі вкраїнських піїтів, батьку тарасе, усі були певні, що лауреатом премії стане володимир даниленко. за всіма рейтингами і з відривом він випереджав юрія щербака. а юрій буряк взагалі не вважався серйозним претендентом на твою, батьку, премію. хоча пан щербак насправді таки був поважним претендентом. старався і його видавець. перед таємним голосуванням пан слабошпицький кинув у бій усю свою важку артилерію. не повіриш, батьку, але цей добродій зробив у будинку звукозапису такий помпезний вечір на підтримку колишнього дипломата щербака, що всі вже аплодували йому як майбутньому лауреату твого імені.
на сьому, здається, все. бувай, батьку тарасе, даруй, що потурбував тебе своїм, може, й набридливим листом напередодні твого перепоховання. бо коли ж не згадати тебе, як не в ці дні?