(Тема: Драматичний етюд Олександра Олеся «По дорозі в Казку». Маса, гурт людей і провідник. Лідер - сильна особистість.)
1. Чи не завеликою є ціна, яку люди
сплачують за досягнення ідеалів?
2. Що краще: існувати у відносній
безпеці тюрми чи з ризиком для життя
прагнути невідомої кращої долі?

)

i. утвердження народної моралі та внутрішньої краси людини в творах літератури. (принципи народної моралі утверджували й іван котляревський у п'єсі "наталка полтавка" і г. квітка-основ'яненко у повісті "маруся".)

ii. розкриття авторами душевної краси героїнь.

1. працьовитість, доброта, ввічливість марусі та наталки. (наталку з самого початку п'єси бачимо за роботою, вона намагається догодити матері, і возний говорить про неї: "золото — не дівка! " такою ж працьовитою, лагідною і привітною є й маруся.)

2. вірність у коханні. (маруся полюбила василя з першого погляду і назавжди, мріє про одруження з ним. наталка чотири роки нічого не знає про петра, але продовжує кохати, чекає його повернення, мріє про сімейне щастя.)

3. сміливість і рішучість наталки та покірність марусі. (наталка рішуче захищає своє кохання, сміливо виступає проти звичаїв, відмовляє возному, хоча вже й подала йому рушники. маруся ж покоряється волі батьків, вона надмірно богобоязлива, своє кохання вважає гріхом.)

iii. неповторність та оригінальність образів наталки полтавки та марусі. (і наталка, і маруся — позитивні, реалістично змальовані образи жінок, які втілюють у собі найідеальніші моральні риси простих селянських дівчат. ці образи чарують, захоплюють читачів своєю вічною молодістю.)

"Васюта хоче собіі гетьманства і не слухає Сомка-гетьмана, а запорожці собі гетьманом Брюховецького зовуть.Іванець був собі не значний товариш, да за свою щиру службу старому Хмельницькому мав велику в його повагу і шанобу. Бувало, проживаєш у гетьманському дворі, то й чуєш: «Коханий Іванець! Іванець, друже мій єдиний'» — озветься до його під веселий час, за чаркою. «Держись, Юру,— каже, бувало, синові,— держись Іванцевої ради, як не буде мене на світі: він тебе не ошукає». От Юрусь і державсь його ради, і вже було, що скаже Іванець, те й свято. Мабуть, нечистий напутив його. Почав гроші збирати, почав усякому годити, почав прохати уряду в гетьмана. Той і настановив його хорунжим. Як же ото Юрусь не зміг держатись на гетьманстві да пішов у ченці, так Іванець, маючи в себе од усіх льохів гетьманських ключі, підчистив щире срібло, скілько його там осталось, да й махнув на Запорожжє. А там як сипнув грішми, так запорожці за ним роєм: «Іван Мартинович! Іван Мартинович!» А він, ледачий, з усіма обнімається, да братається, да горілкою поїть...Запорожці так собі його вподобали, що зозвали раду, да й бух Іванця кошовим. Тепер уже він Іван Мартинович Брюховецький. Ні на що славне Запорожжє, коли такі гетьмани настали!"