Тема.
Урок позакласного читання.
В. Дрозд. «Ирій». Химерна повість про неповторний світ
юності.
Прочитайте повість.
Дайте відповіді на питання, запишіть у зошити.
1. Як ви вважається, про що свідчить
кукуріківщан до початку кінця світу? Чим
це викликано? Наведіть відповідні
аргументи.
2. Дослідіть, чому через дрібницю виникла
сварка між старими і молодими
Солом;яниками. Чи є це типовим для
сучасних родин? Відповідь вмотивуйте.
3. Готуючись до кінця світу, дядько Денис:
А) меланхолійно клацав на рахівниці;
Б) був на роботі;
В) ходив за куркою, бо мав надію, що та
знесеться до світової ка тастрофи;
Г) лежав під традиційною грушею в свіжій
полотняній сорочці.
Поведінка людини проявляється в конкретних діях, вчинках, словах. Це віддзеркалення її внутрішнього світу, освіченості, психічного стану, ставлення до інших людей. Усі люди різні, з різних родин, зі своїми інтересами та світосприйняттям, особливостями мислення . З самого дитинства нас вчать поводитися певним чином, а ще ми бачимо, як поводять себе дорослі, та переймаємо це.
У різноманітних життєвих ситуаціях від нас вимагається поводитися так-то й так, проте чи часто ми замислюємося над тим, чому ми вчиняємо певним чином? Чому інші люди поводяться так, а не інакше? І чому неможливо завжди мати «відмінно» з поведінки, як би того дуже бажали наші батьки, не лише в шкільному класі, але й в інших сферах життя?
По тому, як людина тримає своє слово, що каже про інших, як ставиться до близьких, чим захоплюється, як спілкується, ми складаємо своє враження про неї. З тими, хто нам подобається, ми хочемо спілкуватися, довіряємо їм. Проте трапляється, що хтось поводиться нещиро, щось вдає з себе, робить певні речі заради власної вигоди. Робити певні висновки, судити людину за її поведінкою треба обережно.
У нашому світі, де ми вступаємо у безліч формальних стосунків, неможливо завжди поводитися щиро та безпосередньо. Нам доводиться дотримуватися певної дисципліни, коли ми у школі, на роботі, в громадському місці. Мабуть, у цьому є сенс, адже як говорить приказка, не варто сунутися в чужий монастир зі своїм уставом. Та й завжди поводитися так, як тобі кажуть, не думаючи, неможна.
На мою думку, кожен з нас має повне право виражати свою індивідуальність через свою поведінку, не доставляючи при цьому неприємностей оточуючим. Мені, наприклад, неприємно, коли хтось їде в автобусі та слухає на повну гучність музику на своєму телефоні. І йому байдуже, що іншим його музика може не подобатися, або в когось болить голова, або хтось розмовляє. Така поведінка показує, що людина не вміє мирно співіснувати з іншими, вона або егоїстична, або намагається привернути до себе увагу.
Кажуть, зустрічають по одежі, проводжають по розуму. А от поведінка людини – то одежа її особистості, яку вона носить постійно. Тож, мабуть, треба дбати про неї та тримати в чистоті.
Повість "Климко" переносить нас у тяжкі часи фашистської окупації України. Війна принесла як українцям, так й іншим поневоленим Німеччиною народам хвороби, знущання, голод, смерть. Багато дітей залишилося без батьків, без житла, тому самостійно змушені були шукати помешкання, їжу, одяг. Вони працювали за верстатами поруч із дорослими, не знаючи сну й відпочинку, деяких із них вивезли до Німеччини.
Саме на цей складний час припадає дитинство майбутнього письменника Григора Тютюнника. Війна застала хлопця на Донбасі, а голод змусив його повернутися на Полтавщину, до матері, тому повість "Климко" можна вважати певною мірою автобіографічною. Сам письменник — Григір Тютюнник — був одним із тих підлітків, які опинилися в часи війни перед щоденною смертельною небезпекою. Але ця автобіографічність не означає абсолютне відтворення хроніки життя письменника. Герой повісті "Климко" йде не на Полтавщину, а по сіль, щоб потім продати її і врятувати від голоду улюблену вчительку та себе з другом. В основі твору — враження письменника від того пам'ятного походу дитини тяжкими дорогами війни.