Тест. Олександр Гаврош "Неймовірні пригоди Івана Сили"
1. Жанр твору?
2. Прототип Івана Сили?
3. Край, де народився здоровань?
4. Вік головного героя?
5. Місто, куди приїхав Іван?
6. Місце, де хлопець познайомився із Брякусом?
7. Мамина страва, яку Сила часто згадував?
8. Найбільша вага, яку зумів підняти силач?
9. Магдебура у молодості був...
10. Як Іван Сила звільнився із тюрьми?
11. Сторожем у мадам Бухенбах працював..
12. Країна, де на українського силача було вчинено замах?

Малий Тарас чумакує.

"Літо 1824 року було дуже гарне. Небо голубе та ясне від палкого сонячного проміння, що так і ллється потоками на зелені садки Кирилівки, на білі хатини з чорними стріхами й димарями, на пишні квітники перед хатами та на блискучі церковні бані.

Тільки в хаті Шевченків невесело. Недобра мачуха побиває дітей-пасинків і проклинає їх, а вже найбільше малого Тараса.

Бачить це батько, бачить старенький дідусь, і жаль їм хлопчини.

— Невинно терпить,— каже батько.

Задумався старий дідусь, а по хвилині каже:

— А знаєш що, Грицю! Ось ти вибираєшся чумакувати, візьми й Тараса з собою...

Тарас почув таку милу новину, і мовби його на сто коней посадили. Поїде, світа побачить, степи, козацькі могили. І пригадує собі, як то він уже «їхав з чумаками», тому чи не чотири роки вже буде, тоді, як він ішов до «залізних стовпів».

На другий день раненько батько з Тарасом поснідали, сіли на віз, перехрестилися і... воли рушили. Минають поля, гаї, села, а ось уже й місто біліє перед ними.

— Що це за місто? — питається в батька Тарас.

— Гуляйполе,— відповідає батько.

І знов села, поля, хутори. При дорозі буйна трава. Батько спиняє воли, випрягає, пускає їх на пашу.

— Обідатимемо, сину,— каже. Сідають на возі, обідають.

— То вже степ, тату?

— Ні, Тарасе, це ще не степ, але ось як виїдемо в Херсонщину, то вже почнеться справжній степ, широкий, буйний. Тільки то вже не те, що було колись, тепер уже багато степу зорали, замість тирси пшениця шумить.

Тарас не дивиться на міста, його очі біжать дальше — за річку Тикич, у степ безмежний.

— А це вже справжній степ? — допитується знову Тарас.

— Так, це вже степ,— відповідає батько.

Віз котиться широким шляхом, а обабіч шляху шумлять високі трави, що вже почали жовкнути від палючого сонця. Тарас бігає зором по степу якось розмріяно. А по хвилині питається:

— Тату, то тут жили запорожці?

— Так, кажуть старі люди, що тут була запорозька вольниця,— відповів батько.

А Тарас уже не допитується, задумався. Його уява малює йому буйних, чубатих запорожців, як вони ганяються степом, здоганяють татар, що везуть ясир з України, заводять бій з татарами, бранців визволяють. А потім копають могилу товариству, що впало в бою, і сиплять високу-високу. Все так, як дідусь оповідав, а дідусь знає, бо пам'ятає і запорожців, і гайдамаків".

1.Тарас Григорович Шевченко  , "Минають дні , минають ночі" , 25 грудня 1845 рік Навесні 1845року Тарас Шевченко закінчив Академію мистецтв і поїхав на Україну, за якою так затужив. Але побачені в рідному краї жахливі картини соціальної несправедливості, розгнузданої панської сваволі глибоко вразили серце поета.Свої роздуми над смислом людського життя поет вилив у вірші "Минають дні, минають ночі..."

2.Страшно впасти у кайдани, Умирать в неволі, А ще гірше — спати, спати, І спати на волі.

3.Засудження пасивності народу , який "спить на волі" і не прагне позбавити себе кайданів

4.Образ долі

5.Метафори: «шелестить листя», «заснули думи», «серце спить», «Гаснуть очі».

Риторичне запитання: «Доле, де ти?».

 Повтори: «Доле, де ти?», «...дай злої, злої», «...Жити, серцем жити», «...спати, спати», «Коли доброї — жаль боже».

Риторичні запитання: «То дай злої, злої! І світ запалити!», «Немає ніякої!», «Чи жив, чи загинув!».

6.Розмір:чотирьох стопний ямб

7.Мені дуже сподобався цей вірш тому що він є актуальним в наш час.